🪶 Діалог Юкіо Мішіми та Хідео Кобаяші про письменництво, Бальзака та Поля Валері (частина друга)

Мішіма: Письменник, який зараз має справу з найбільшою проблемою, це Хотта Йошіе.

Кобаяші: Хм.

Мішіма: У будь-якому разі все, що я пишу та роблю, є великою проблемою. Я вважаю, що романіст —  це також митець. Поки ми митці, великі проблеми не можуть бути повноцінною темою наших творів. Я вважаю, що там, де є мистецтво, немає великих проблем, простіше кажучи.

Кобаяші: Погоджуюсь.

Мішіма: Чи є у Моцарта велика проблема?

Кобаяші: «Велика проблема»...

Мішіма: Я питаю це в журналістському сенсі.

Кобаяші: О, зрозуміло. Тобто те, що журналіст назвав би великою проблемою?

Мішіма: Так, так. В такому випадку є велика проблема людей загалом, людей сьогодення. Звичайно, це трохи відрізняється від того, про що ви щойно говорили.

Кобаяші: Зрештою, я вважаю, форма не може бути великою проблемою.

Мішіма: Так, я теж так думаю. Я повністю згоден.

Кобаяші: Форма — це не фурошікі, знаєте.

Мішіма: Я думаю, ви абсолютно праві.

Кобаяші: Але річ не у тому, що романи не мають форми, а в тому, що люди більше не розпізнають форму в романах, особливо сучасні читачі.

Мішіма: Та, погоджуюсь.

Кобаяші: Зрештою, коли люди читають романи, у них виникають фантазії про життя людей у ​​цих романах, так само як у дитини від казки. Ось чому романи такі популярні, але задоволення від таких фантазій — це не задоволення від безпосередньої форми роману. Наприклад, якщо ви любите романи певного автора (коментар Дани: тут був руснявий автор, але я його вдало видалила) і читаєте їх знову й знову, ви починаєте розпізнавати форму його душі. Цей процес неможливо описати словами, адже для цього потрібно буде винайти іншу форму. Такі речі можуть робити лише особливі критики. У наші дні немає нікого, кому було б цікаво побачити форму в прозі. Отже, навіть якщо ви наполягаєте на тому, що проза має форму, це тому, що ви виконавець і вас це хвилює особисто, але це не означає, що ваше уявлення є відображенням стану прози сьогодення. Кожен шукає в прозі розваги, суджень і критики. Частина цієї критики може бути сентиментальною, а частина — раціональною, але сум від фантазій, який ви відчуєте від прочитання художньої літератури, — це задоволення від сентиментальної критики та суджень. Просто що сам виконавець не завжди це усвідомлює. Велика проблема, як ви її називаєте, є продуктом критики та оцінки. Вирок за вироком, критика за критикою, це велика проблема нашого часу, чи не так? Ми вважаємо, що ця проблема є найсерйознішою проблемою нашого життя. Форми в ньому не буде. Тож цей фурошікі може вмістити в собі будь-яку кількість всесвітів. Ось що я маю на увазі. Ось чому сучасна культура так цінує фурошікі великого розміру.

Мішіма: Питання тоді в тому, в якій мірі романи мають відображати світ суджень про який ви говорите?

Кобаяші: Хіба не в повній?

Мішіма: Так, настільки, наскільки це можливо. Я вважаю, що за часів Бальзака світ суджень і світ роману були в гармонії. Тепер вони розлучені, тож я не знаю, куди чи як далеко мені за ними слідувати.

Кобаяші: Психологічний портрет Бальзака був досить зрозумілим, але як тільки на горизонті з’явився Фрейд, то романісти спробували за допомогою пера вилікувати його.

Мішіма: Так, це вірно. Це погано, що романи так легко піддаються впливу й так само легко ганяються за ідеєю.

Кобаяші: Чому б не змінити це?

Мішіма: Погоджуюсь.

Кобаяші: Ось чому я переконаний, що романи колись зникнуть, але чомусь їх стає все більше й більше (сміються разом). Бо в еру фільмів прозу треба писати по-іншому... З романів зникають описи, знаєте.

Мішіма: Та. Поговорімо тоді про вистави?

Кобаяші: Я ніколи не бачив ваші п'єси (коментар Дани: японці вважають Мішіму найвпливовішим своїм драматургом) і я маю дуже старомодні уявлення про музику, тому давайте не будемо (сміється). Але днями я дивився телевізор та мене вразила вистава з Осаки, я не пам'ятаю, як вона називається. Підозрюю, що мене вразило те, що вона була виконана в осакському діалекті.

Мішіма: Іншими словами, вас вразила форма мови.

Про основні відмінності між модернізмом та вабі-сабі як течіями мистецтва 

Думаю, що у вас також може виникнути закономірне питання: «Дано, якщо вабі-сабі це також про мінімалізм, то чим він відрізняється від, наприклад, модернізму?»
Й тут мені хочеться сказати, що хоча він з модернізмом має спільні елементи, відмінність між ними більш фундаментальна, і я залюбки вам більше про це розповім

Але перед цим маленький дисклеймер: коли я буду говорити за модернізм, то я маю на увазі «середній» модернізм (тобто той, який виник після Другої світової війни та який передбачає використання таких матеріалів, як бетон, залізо, скло тощо)

Отже, маємо —

Спільні елементи
— обидві течії використовують матеріали, предмети, простори та дизайни, створені людиною
— обидва є різким протестом проти інших рухів свого часу: модернізм виник, аби витіснити ідеали класицизму та еклектизму 19 століття, а вабі-сабі у відповідь на китайські течії «ідеальності» 16 століття 
— обидва позбавляються зайвих елементів 
— обидва абстрактні у своєму проявленні 
— обидві течії легко впізнати: модернізм завдяки своїм гладким й полірованим елементам, а вабі-сабі через свою неідеальність, «приземленість»

Тепер щодо відмінних елементів (модернізм vs. вабі-сабі)
— для публічних місць vs. для приватних
— логічне світобачення vs. інтуїтивне
— абсолютне vs. відносне
— фокус на універсальному vs. на особистому
— створений для мас vs. створений для одного
— віра у прогрес vs. відсутність думок про прогрес
— орієнтований на майбутнє vs. на теперішнє
— віра в контроль природи vs. природу контролювати неможливо
— романтизує технології vs. романтизує природу
— підлаштовуються під технології vs. під природу
— геометричні форми vs. органічні
— рівні форми vs. нерівні
— ідеальність форм vs. фокус на корозії та «забрудненості» для посилення ефекту
— не любить неясність vs. обожнює неясність
— холодне vs. тепле
— вічне vs. сезонне

P.S. Також рекомендую глянути це маленьке ознайомче відео про вабі-сабі