​​Одного разу спасенний — назавжди спасенний?

Пастор Микола Савчук пояснює, як у цьому питанні поєднується Божа благодать і наша відповідальність.

Питання «Чи можемо ми втратити спасіння?» не перший день тривожить людей і нерідко призводить до суперечок і навіть конфліктів.

Тож давайте спробуємо розглянути деякі аргументи обох сторін, щоб зрозуміти, чому ця тема і досі лишається актуальною, і як вона торкається проповіді Євангелія.

Ось кілька тез від тих, хто обирає позицію «врятований назавжди»:👇

1. Біблія чітко говорить, що ніхто не здатний відлучити нас від Божої любові (Рим.8:38-39) або викрасти з Його руки (Івана 10:27-28).

2. Якщо ми приймаємо спасіння лише по благодаті, а не завдяки нашим ділам (Еф. 2:8-9), то як можемо втратити його через якісь учинки?

3. Спасіння приходить через народження згори (Івана 3:3), тобто зміну внутрішньої природи людини, а це не якась річ, яку можна то знайти, то втратити, а абсолютно новий стан особистості.

4. Відповідно, якщо людина рано чи пізно «відходить від Бога», то, згідно з цією концепцією, вона ніколи і не була по-справжньому народженою згори (1 Івана 2:19).

Як бачимо, усі ці аргументи спираються на певні тексти Божого Слова і здаються цілком логічними. Проте особисто я дотримуюся зворотної точки зору, і ось чому:👇

👉 Наше спасіння дійсно дарується по благодаті, але усе ж таки включає рішення самої людини (Івана 1:11-12). Причому прийняти чи відкинути його можна як у момент, коли ми вперше чуємо Добру Звістку, так і згодом (Євр.10:28-29).

👉 Говорячи на цю тему, Писання використовує три часові форми — ми вже спасенні (Еф. 2:5), будемо спасенні, коли прийдемо на небо (1 Кор.3:15), і звершуємо своє спасіння, поки перебуваємо на землі (Фил. 2:12).

Тому важливо не тільки прийняти Божий дарунок по вірі, але й зберегти його, адже «віра без діл мертва» (Якова 2:26), а ті, що «скуштували небесного дару» таки можуть від нього відпасти (Євр. 6:4-6).

👉 Народження згори справді дарує нам абсолютно нову природу, воскрешаючи наш дух, але при цьому у нас, як і раніше, залишається гріховна плоть, яка духу противиться (Гал. 5:16-17).

Тож, якщо ми і далі будемо підкорятися впливу старої натури, то ризикуємо опинитися в категорії «хто таке робить, Божого Царства не успадкує!» (Галатам 5:21).

👉 Звісно, це аж ніяк не означає, що ми «втрачаємо спасіння» щоразу, коли оступилися, або «заново його набуваємо», поспішивши покаятися. Праведник може падати хоч сім разів, але залишатися праведником (Пр.24:16).

Проте це не привід розслабитися і перестати пильнувати, адже ніхто з нас не знає, де саме знаходиться межа, після якої навіть апостол, загравшись із гріхом, перетворюється на зрадника.

Однак як це усе стосується благовістя? 🤔
Насамперед, невіруючій людині слід пояснити, що Бог рахується з її рішеннями. Ми — не запрограмовані роботи, а особистості, наділені свободою вибору.

Господь не буде ні нав’язувати нам спасіння, ні насильно утримувати у цьому статусі. Як говорив про це Клайв Льюїс, врешті, залишаться лише два типи людей — ті, хто говорив Богу: «Нехай буде воля Твоя», і ті, кому Він скаже: «Нехай буде воля твоя».

У підсумку цей факт має привести кожного з нас до усвідомлення власної відповідальності: 🙌

«Я поклав перед вами життя і смерть, благословення і прокляття. Тож обери життя, щоб жити тобі і твоїм нащадкам» (Второзаконня 30:19).

«Якщо ж вам не подобається служити Господу, то вибирайте собі сьогодні, кому будете служити… Проте я і мій дім будемо служити Господу!» (Ісуса Навина 24:15)

❗️Зберігай або ділись дописом!
❗️Що думаєш про цю тему? Ділись в коментарях!

@yesheisua

сейчас бы свалить в домик (скину фото)

заварить ягодный чай или гречишный

сесть в кресло и читать «унесенные ветром»

Прежде чем Бог будет использовать вас публично, Он будет работать с вами в уединении. Тот, кто неверен в малом, не получит большего.
Колетт Тоач