Telegram Web Link
Завтра - у Белграді. Спробуємо поговорити з Юлією Драгойлович там, де нас не те щоб дуже хочуть і вміють чути.
9
Нарешті добралася до цього інтерв"ю з Уямем Блекером, там багато ніби цілком очевидного, але від того не менш цінного.

"Є ієрархія літератур. Є літератури, які вважають універсальними, які нібито актуальні завжди для всього людства. Це англійська література, французька, й дуже часто туди зараховують російську. Хоча мені здається, що, як на таку велику країну, російська література не така й багата. Це таки повʼязано з імперією, тому що література не існує абстрактно. Вона відбувається завдяки різним політичним та економічним факторам, потребує ресурсів: видавництв, журналів, перекладачів, грошей, державних інституцій. Коли дивитися на літературу, маючи таке на увазі, не дивно, що літератури імперій вийшли на світовий рівень, — їх підтримують справді сильно, вони є частиною так званої мʼякої сили. Якогось шотландського автора можуть читати у школах — але це тому, що ми були частиною імперії, так якісь наші тексти потрапили в канон"".

https://theukrainians.org/uilleam-blacker/
5
Незабаром у Києві.

Вхід за донат https://forms.gle/wokt1drxhHe5Esd97
9
Ще в лютому в Данії вийшла ось така поетична антологія з 35 українськими авторами та авторками. Перекладачі - Торвальд Бертельсен і Ларс Форхгаммер.

https://detpoetiskebureau.dk/vare/ny-verdenslyrik/
9
після атаки з повітря виходиш у місто, а там
люди, в яких серця дзеленчать як ключі від спільного дому,
люди, в яких замість лиць – єдине на всіх обличчя,
натягнуте поверх власних, як прапор на щоглу,
що на повітрі тріпоче, як голуб миру крильми,
задихаючись і не знаходячи місця, де б відпочити

мир – це осліплий птах, що шукає дому і не знаходить,
із продимленим пір’ям, обпеченим дзьобом, однією вцілілою лапкою,
на якого полюють, щоразу вбиваючи не до кінця, збиваючи подих

про це не напишуть в новинах, але війна,
як графоман, що з-поміж усіх розділових найбільше боїться крапки,
нас щодня переписує, додаючи зайві коми, риторичні фігури, банальні слова,
які помирають швидше, ніж встигають хоч щось пояснити,
щось, чим ми не є, але на що перетворюємося, невпинно, невідворотно

так що й не пояснити нікому, мовляв, це не я, це не моє,
придивіться, це навіть не мій, як в курки лапою, дитячий почерк,
бо це вона водить твоєю рукою, пише твоїм обличчям, говорить твоїми словами,
навіть якщо ти кричиш «не забирай мій голос, не викидай його, як чернетку,
я хочу все переписати», і ставить свій підпис у тебе на тілі

а смерть додає печатку
і ще один день застигає як текст
який ми читаємо вголос єдиним на всіх обличчям цієї країни

16.07.2025
14💔5
Приїхав авторський примірник нового Reporters з моїм есеєм «Серце цієї землі качає метал і бʼється» всередині. Давно не доводилося пірнати в такі глибини пам"яті та історії донбаської частини Донеччини. А там ой як цікаво.

Фрагмент тексту є тут https://theukrainians.org/sertse-tsiiei-zemli-kachaie-metal-i-b-ietsia/, повна версія доступна на папері.
16
Ось таке хороше заповідається в нас в Бібліотеці на Ринку у Львові вже зовсім скоро. Розмова з Наталею і Катрею - завжди про радість.
6
2025/10/27 02:14:48
Back to Top
HTML Embed Code: