дофаміну
аби відчувати
говориш, говориш, а слова проходять повз них
ти проходиш повз них
вони не спиняються
не обертаються
говориш, говориш, а слова лишаються в голові
несформовані заархівовані стиснені в лінію
запхані язиком назад до гортані
тільки оце чіпляєш тонкими пальцями
хапаєш побільше в долоні того дофаміну
береш і біжиш
говориш, говориш, а відчуваєш себе німим
відчуваєш себе пустелею
а потім гадаєш
нащо слова можна просто бігти завжди
бігти завжди за своїм дофаміном
нехай вони не вертаються не обертаються
не йдуть за тобою
нехай вони навіть не знають імені
твоєї глибоко захованої історії
отак і говориш, говориш,
щоби думали, що ти дійсно з ними говориш
а не мовчиш

я довго стою під порогом, стукаю
мені відкривають
її немає,
кажуть мені,
її тут немає.
і я повільно киваю, і йду.
знічено мну у руках лямки старого шопера
не обертаюсь, щоб ще раз глянути у вікно
чужого мені будинку
пересвідчитись, що там нікого немає,
що мені не збрехали,
а якщо і збрехали,
то краще мені це не знати
іду,
переходжу дорогу,
тягну кросівки по старому асфальту
доходжу до дверей будинку і стукаю
стукаю, поки не відкривають
не встигаю сказати і слова, коли вони
її немає, — кажуть мені, — її тут немає.
я швидко киваю, і продовжую йти

часом це відчуття ніби скалка в легені
дихаєш, кисень проходить у кров,
але це щось не те
все щось не так, хоча все наче у спокої
все щось дере горло зсередини
сидить в животі, і нікуди не йде
часом це відчуття ніби закрита кімната
хоча ти на вулиці
усміхаєшся від теплого дня,
працюєш, їсиш, живеш, дихаєш
але ніби водночас чекаєш якогось кінця
часом прокидаєшся від цього відчуття
часом воно дожене тільки ополудні,
або ввечері, коли вже лягаєш до сну
все єство схоже на напнуту струну
і як з цього вибратися — не знаєш

[I get stuck in an elevator
then, I choke on my food
maybe, that's just the universe
tells me that I am no good]

живи, вибирайся з своєї шкіри,
знаходь людей,
яких хочеш прикласти до серця,
наче до рани,
а потім знай що ти для них непотрібна
і з всіх людей, кому ти дійсно потрібна,
рана ставатиме тільки глибшою
живи із цим, прокидайся із цим,
мирися із цим
бо хто, як не ти, зробив усе
щоб стати для них такою
хтось не може про щось говорити,
а тобі дійсно немає про що говорити
ти стала для себе німою
то і живи із цим, прокидайся із цим і мирися із цим
бо хто, як не ти, зробив усе
щоб стати для себе такою

what if I go there and stand in the rain
till the cold wraps up my body
till my lungs freeze and exhale
finally there
what if I stand in the rain soaking wet
waiting for trembling to reach my whole body
what if I stand there alone to feel truly alone
but not broken or left
what if I’m there
for the sake of feeling the rain
than to lie in my bed hearing droplets
fall again and again
just why life feels so heavy
so that I want to stand in the rain

let me revisit every last bit of the memories
where I know that I cannot be free
I cannot be me who the child in me wanted to be
because of myself
ironically, clear as day
walking in circles every damn week
and a month and a day and a year
I am tired to play and lose all of the games
I am tired to need reassurance
to think I am never enough
‘cause I’m never enough for myself
and I never will be
cannot be who the child in me wanted to be
and she’ll never forgive me

so much easier,
so, so much better to be
left
and to leave
than to stay with them, live with them
expect something of them
and to be expected by them
why did I quit
being there in my comforting sorrow
in my wishful thinking of love
alone in my room
why did I think
that it'll be much better like this

why did I think it was heaven
to be with those people at once
I regret,
and I hate myself
that nor me neither them are enough

хочеш любити — будь готовим і поховати
близьку для себе людину
бо життя відбирає стільки ж, скільки дає
брешу, відбирає ще більше
дозволить відчувати себе вільнішим
дозволить обіймати чуже тепло
а потім тримати холодну руку
і плакати
дозволить плакати від щасливих моментів
а потім душити відсутністю сліз,
пустотою і німотою
ти скажеш, я з тобою, я буду з тобою
але чи хочеш ти дійсно бути
крізь радість і сум
в здоров'ї й хворобі
до самої смерті
тим більше, якщо смерть прийде отак
передчасно

нехай любов для тебе буде легкою,
ніжною і трохи терпкою, як шоколад
що тобі подарують, і ти повернеш її назад
що ти будеш високим в чужих очах,
чужих теплих очах,
чого в моїх вже ніколи і не побачиш
як і поваги
нехай хтось усім серцем прагне твоєї уваги
нехай щастя твоє буде живе і гладке
але
давай так, щоб в моєму житті
більше ніколи
не було навіть згадки тебе

я не скажу, будь моїм щастям
(його я не заслуговую)
скажу, будь моєю журбою
але не будь моєю жалобою
будь для мене корінням,
коли викорчую себе із чорнозему
але і не стань для мене наповненням,
коли відчуватимуся порожньою
я не скажу, будь зі мною довіку,
бо я так довго не зможу.
скажу, просто не опускай погляду,
як зустрінеш мене по дорозі.
не ненавидь мене,
якщо ти це, звісно, зможеш
і дозволь мені тебе не ненавидіти,
як й не бачити твої очі у кожному

I promised to never hate them
to forgive or forget
to ignore, or even be patient
like that
well,
I lied.

кажуть, зустрінься з своїми страхами
то я і живу зі своїми зміями
вони сплять вночі у моєму ліжку
обплітають ноги мої коли йду я по вулиці
тиснуть і часом сичать, а я їм мовчу
не так і давно вони стали до мого тіла,
і підуть вони разом зі мною в труну
вони були моїми страхами і залишаються
і залишаться тими кого я боюсь
але що з мого страху, якщо я з ними довіку
то отак і мирюсь

киваю і усміхаюся їй.
скільки ж тобі я готова була віддати любові
а більше не хочу і зайвого слова
проходжу повз нього, отак, випадково
скільки ж тобі я хотіла віддати годин
скільки ж хотіла знати, що у кімнаті є ти
а тепер і не хочу зустрічатись ніколи
дивлюся на стіни гарних, теплих будівль
як я любила вас, думаю
скільки у вас я вважала, що точно щаслива
а потім до себе:
може, це я така,
черства, несправжня, зрадлива,
що і любов моя - тільки мінлива

taste of the salty water,
feeling of instant relief
when summer was slimmer by quarter
I knew for a fact, it'll be brief

я не залежна від алкоголю, сексу, трави або кофеїну
але я залежна від циферблату
зніми годинник з моєї руки - і я збожеволію
час - джерело моєї тривоги, але і мого заспокоєння
коли він у клітці тоненьких стрілок годинника,
тоді я не в клітці в нього самого
я почуваюся у контролі
і понад чужим контролем
хоча і знаю, що нічого не контролюю
циферблат - то лік мого тверезого розуму
і мене від цього уже ніяк не врятуєш

люби мене потім,
коли віддасиш любові холодним асфальтам міста
і шуму липневої зливи, коли сидітимеш у квартирі
коли віддасиш усього себе для затишку дому
і дійсно відчуєш себе удома
люби мене потім,
коли любові не буде в жахливому дефіциті,
що серце зривається в миті на того, хто поряд
люби спершу спокій,
аби якось так не даремно любити

сьогодні небо красиве
сьогодні небо таке красиве,
що можна трохи пожити
можна любити втому, яка ламає кістки,
бо сон від того міцніший
можна любити життя, відчуваючи смак солодкої їжі
можна не думати кілька хвилин про смерть,
і в спеку чекати на довгоджанну зливу
бо небо сьогодні красиве
небо сьогодні таке красиве

витискаю усмішку зі щоки
вона схожа на спазм м'язів обличчя
але працює

врешті-решт я лювлю себе на зламі
і злам свій стягую щипцями
німої порцелянової ляльки
говорю свої скупі надто тихі слова
не маю кімнати в які тихо заплакати
не маю людини якій би могла сказати
скільки я не жила
скільки не хочу зараз починати вчитись з нуля
жити дихати щось відчувати
вірити в те що можу щось відчувати
якій людині скажу якщо мене для людей і нема
що вдруге втретє вп'яте ловлю себе на зламі
і злам свій стягую щипцями
але від того рівною не стаю, рану не заживлю,
не відчую себе собою
слабкою живою холодною і важкою
я заслужила крутитись в колесі свого відчуження
вибирати найкраще щоб найкраще цілитись ним у рану
обирати зброю якою вдарю себе,
а потім жалітись
як усе склалось отак настільки погано?