у стилі поганих жартів реалій якими живемо
кажу що поки ще хочеться вперто
допоки мене ще не вбило ракетою
зустрітись з тобою хоч раз і тебе обійняти
або погуляти з тобою зимовими парками,
якщо не дотягнемо до зими, то осінніми
якщо доживемо, то можна в красивих горах
ніхто ж не казав що не можна трохи помріяти
хотіла б зустрітись з тобою хоч раз і пограти на клавішах
ніколи б не думати яку заспівати пісню останньою
нехай жодна з них не стане нам вирішальною,
я просто хотіла з тобою хоча б ще одну
якщо проживу ці чорні тривоги, я тебе обійму

а де твоя гідність, мила?
та там же, де й самоповага -
лишила її на дорозі,
подумала, я ж вернусь
та заберу її якось, потім,
та точно буде нагода
тепер я стою і думаю,
наскільки ж себе не люблю?
настільки, що скинула правду
принизилася до ґрунту,
в якому сама стою
а гідність, гордість, повага -
там втратились на шляху
я ж просто хотіла дихати
я просто хотіла вірити
я ж просто хотіла
чогось
більшого
за ніщо

to live and know that he is loved by most
he is admired more than I admire
if it's a game of chess, then I'm at loss
if it's a truth or dare, I'm a liar
cause truly, I will never ever dare
or say the truth that I'm the one of many
he is so bland and special, it's not fair
if it's an auction, take my every penny

загорни мене, сонечко, у свої гарячі краї
холод душу гризе, я у нім вивертаюсь, як вугор
тільки сніг той лапатий, буває, підніме з колін
але потім самотність невільно навіює тугу
як живу без тривоги, то холод серце бере
як і маю любов, то її вистачає на тиждень
загорни мене, сонце, забери з недуги мене
бо я падаю в ґрунт, а мені все хочеться вище

я починала із заздрості і закінчую заздрістю
залишаюсь на відстані і кидаю свій шлях
ти ніколи не візьмеш мене меншовартістю
але зможеш так легко збудити мій страх

щастя коротке щастя проходить за кілька секунд але
я ловлю його пальці в свої і міцно тримаю
міцно тримаю допоки пальці мої можуть тримати
я залишуся із ним на кілька секунд,
я побуду із ними жива
я побуду із ним ніби інше життя для мене то страта
і тоді вже, прийнявши свою приречену втрату
я дозволю йому отак швидко піти

мені ніколи не буде достатньо
мені ніколи не буде достатньо любові
ну і нічого
я обіпруся об тиху ілюзію свого щастя
я занурюся в нього із головою, пірну
я проживу в ньому день годину місяць півроку
скільки вистачить сил і реальності,
стільки у ньому і проживу
але того ніколи не буде мені достатньо
часу із ним мені не буде ніколи достатньо
мені ніколи не буде достатньо любові
ну і нехай
я б не хотіла щоби когось близького
було для мене достатньо
нехай воно буде мені прірвою в серці
яку я живу, щоб наповнити
це краще аніж в тому серці не мати зовсім нічого

добрий день

це щось столітньої давності коли я була young and naive і грала на піаніно, а оце недавно підібрала його і трошки змінила

у цьому клубку тривоги і спокою
спокою і тривоги
радості і зневіри, залишу себе у квартирі
залишу тебе at the back of my mind
далеко від дому
далеко від того, що я роблю через втому
ти ж мені не потрібен, ти мені не потрібен
я люблю тебе, вибач,
вибач, я люблю твої стіни
я на них малюю своє
місце, і життя стає легше
я люблю тебе, вибач, вибач, що це не вперше
вибач, що я не зцілю — ані твоєї втоми,
ані тривоги
ми ж зараз розійдемось по дорозі,
в нас, напевно, зовсім різні дороги
зовсім різні світи, а твій світ я навіть не вивчу
не зрозумію
я люблю тебе, вибач,
вибач, я люблю тебе,
наче якусь втрачену мрію

цього року зима буде досить холодною
погуляємо?
небо таке красиве, навіть коли затягнене хмарами
зараз, коли так холодно, легше більш цінувати чуже тепло
але я не попрошу в тебе його
анітрохи
зараз, коли так холодно, я одягну на себе кілька масок байдужості
кілька ковдр накину на голову, щоб ніхто не бачив мого обличчя
для тебе це, мабуть, уже до незмоги звично,
але для мене ще ні
я називаю щирими почуттями щось,
що живе ілюзорно лише в моїй голові
не у моєму надбитому серці
врешті,
це не ти і не я,
просто зима цього року надто холодна

біль відпускає швидше, аніж закоханість
я приходжу у твої сни у зношенім одязі
віддаю тобі свої спогади, залишаю ті, що з тобою
заливаю своє потріскане серце колою,
не водою
щоб життя зробити трошки солодшим або коротшим
хтось назве мене божевільною, але я цього хочу
хочу бути трошки простішою, трошки для нього кращою
але триматись за свої ідеали щодня усе важчає

november poetry month is done ✨

обпектися твоїми руками
і не заснути
ти, хто ходить моїми думками,
виливаєш з мене отруту
і мені на короткий час починає здаватись
що я не вмираю
проростаю крізь твої пальці
і коріння в мені не погризане мишами
ми колишні собі, коли не бачимось тижнями
я торкаюся світла і небо під пальцями тріскає
світ мене заколисує на свому тонкому краю
і я часом думаю
чи я полюбила тебе навмисно, щоби мені здавалось
що я не вмираю

it’s affection that hurts, so you better not like me
so you better ignore my existence as much as you like
treating me as a friend or less than a friend,
cause be honest
when did we ever talked like we were alike?
we were never together, never meant to be, sadly
bitter truth is my breakfast and lunch
though when I saw you face, I thought, maybe
this time, I just might have a hunch
this time, I might not be embarrassed,
disappointed the moment I turn
and that maybe this time my illusion
is not very far from the truth

[ сьогодні прокинутись було легше
дякую
ніби світ не так сильно тиснув на череп ]

зараз
чекай
доламаю собі останні кістки
викричу горло на повні груди
а потім ще раз
заберу усі свої жалюгідні думки
виплюну залишки гідності
її вже мені не треба
закричу і зненавиджу,
зненавиджу і знов закричу
гнів в мені проросте і я його випущу
витісню з ребер, виплюну з кров'ю,
шкіру свою роздеру
замість придушених слів більше фізичного болю
більше ніколи
десь там між криків собі я тихо скажу
більше ніколи

now, I'll be kinder to myself
I'll stick to whose who really care
even a bit, those not indifferent
I will allow myself to settle,
not to be washed away by storm
that I myself jumped in by habit
I will allow myself to try
again
to be alone, to choose my lonely
and not to scold myself in rage
not to feel sorry for myself
but to be stronger
and to embrace my weakness, I
I will be fair,
now, I'll be kinder to myself
I'll stick to those who really care
those not indifferent