Розгубленість — панівний стан сьогодення. Все, що кілька років тому здавалося нам унормованим і прогнозованим, підважене. Жодної впевненості у завтрашньому дні. Коментарі політологів, економістів, навіть військових експертів — суперечливі й примарні так само, як прогнози астрологів чи тарологів. Витримати цю реальність можливо лише через взаємну уважність. Сприйняття інакшості нині — не чеснота цивілізованості, а спосіб адаптації до змін, яким не видно краю. Коли ані міжнародне право, ані визнані ним кордони, ані дах над головою вже не є запорукою безпеки, відповіддю стає дружба. Спілкування, в беззахисній простоті якого виникає довіра.
https://suspilne.media/culture/1102140-vidpovid-druzbi-kostantin-dorosenko-pro-dialog-nejrovidminnih-hudoznikiv-ukraini-ta-velikoi-britanii/

Маємо справу зі стереотипами, які мусимо долати. Йдеться про бажання бачити в нас жертву, жаліти, а також – очікування екзотики. Є міжнародні куратори, що давно працюють із українським мистецтвом, відчувають його. Але в більшості випадків нас звикли сприймати через розмите узагальнення “східні європейці” чи ще гірше — в безформній російській культурній купі. Українська відсіч російській агресії спричинила сплеск цікавості, хоча переважно поверхневої… Багато залежить від того, про що ми промовляємо мистецтвом за кордоном. Наш досвід може і має звертатися до загальнолюдського, ми не лише проходили випробування — русифікацією, голодоморами, війнами, Чорнобилем, ми змінювали та змінюємо світ, створюємо візії його майбутнього.     
https://tie2.lt/ua/костянтин-дорошенко-нащадки-дадуть/

Що насправді означає нова постанова уряду про дозвіл на виїзд для чоловіків 18–22 років — це жест довіри, спроба втримати молодь, чи частина більш тонкої політичної гри? Чи можлива мобілізація без примусу — лише на основі грошової мотивації? І як змінюється сам сенс служби в умовах капіталізму? Чи справді заборона виїзду для чоловіків — це форма насильства, і чому українське суспільство мовчки її приймає?

https://youtu.be/qxiBnWM8zRw?si=_k_18ZmJrAGMOBWX

"Корабель Тесея — це не роботи Куннеліса, а «ми», кожна деталь яких змінена, часто без можливості знайти спільний звʼязок з минулим образом «нас». Ким ми є, коли згадуємо? Бо ж усе змінюється незалежно від". https://artslooker.com/21725/

UTOPIENALE IV. Цьогорічною темою міжнародної конференції є “Екзиль”. Його та особисті утопії обговорювали науковці, митці й активісти в передостанній день літа на острові Шваненвердер біля Ванзее. Поділився з учасницями та учасниками роздумами про те, наскільки утопія й екзиль переплетені в українській історії та сьогоденні. Свобода - головна українська утопія. Різні її візії народжувалися, розгорталися на нашій землі. Іноді вони втілювались антиутопією, неодноразово обертались езилем для тих, хто змагався за них, завжди коштували випробувань українцям різних національностей.
У районі Ванзее в екзилі жив гетьман Павло Скоропадський, один із провідників утопії соціального примирення незалежної України на консервативних засадах. В екзилі помер Нестор Махно, перший, хто реалізував в світі утопію анархістської республіки - Вільної території на півдні України. В екзилі написав свою утопію й водночас антиутопію «Сонячна машина» Володимир Винниченко. В екзилі було вбито іншого народженого Україною утопіста - Лева Троцького, чия ідея перманентної революції втілилася в кривавий червоний терор. В екзилі на шахтах Кривого Рогу в злиднях померли останній монарх Хорезму Саїд-Абдулла-хан та його родичі.
Російське імперство прирікало на екзиль цілі народи й соціальні верстви - вивозячи столипінськими вагонами хазяйновитих українських селян та борців за свободу до Сибіру, депортуючи кримських татар. Сьогодні - знищенням цілих міст, викраденням наших дітей. Диктатура, колоніалізм також відкидають незручних людей та ідеї до внутрішнього екзилю. Вільна Україна, рівна серед різних, постане через визнання таких саме прав для своїх громадян, через уважність до інших народів, які зазнали поневолення. Проявлення цього хвилює мене в мистецтві. Як сформулювала кінокритикиня Аксінья Куріна: “Утопія - це не картинка майбутнього. Утопія - це боротьба за теперішнє”.
https://www.utopienale.org/utopienale-iv-trajectories-of-exile/

«Людство завжди працювало — тільки кожна епоха вирішувала по-своєму, що називати роботою. Те, що сьогодні здається дивним, завтра стане стандартом. А вчорашній стандарт — експонатом у музеї. Можливо, твоя професія теж зникне. Але це не означає, що вона була безсенсовою. Це лише підтверджує: сенс — тимчасовий, а творчість — вічна».
https://sensormedia.com.ua/essays/muzej-zajnyatosti-vse-shho-vy-ne-hotily-znaty-pro-robotu/

4 вересня, в день вбивства Василя Стуса, в Будинку Герхарта Гауптмана в Дюссельдорфі відкривається виставка «Стус».

Перед тим у приміщенні інституту в Берліні виставка тривала понад 10 місяців. Постать і творчість поета, борця й гуманіста стає відкриттям для Німеччини та додає розуміння того, чим є Україна.

👉🏻 Костянтин Дорошенко розповідає про те, як з історією митця ознайомлюють у Німеччині.

Український католицький університет відмовив абітурієнтці у гуртожитку через емодзі з веселковим прапорцем у її Instagram. Так, у XXI столітті, під час війни за цінності гуманізму, у виші з державною акредитацією вирішують долю студентки за смайликом. Чому відповідь УКУ на скандал виглядає непереконливо, як університет балансує між європейською риторикою та вимогами консервативних донорів, і чому все це схоже на середньовічний трибунал?

https://youtu.be/1RoVWrjJBAo?si=6kTqcX7ha_g-s1nA

Моя збірка "Когнітивне розмінування" - в бібліотеці Humboldt-Universität zu Berlin, а саме - FSI Slawistik HU Berlin. Про це мені розповіла Марія Чинкіна, засновниця проєкту «Берлін разом з Ї». Пані Марія говорить про університетську бібліотеку: "Тут найбільше одночасне зібрання книжок українською мовою, що я бачила в Берліні! Колекцію бібліотекарі формували систематично – і це та література, за якою навчаються студенти-славісти. Тут налічується понад 6000 книжок українською мовою, і книгозбірня постійно поповнюється як україномовною літературою, так і перекладами українських авторів".
Пишаюся цією новиною та дякую «Видавництву Анетти Антоненко», Українському інституту книги та «Колекції Гриньових» за те, що "Когнітивне розмінування" побачило світ.

🌍 Світ на межі великої війни

Політики-«старці» знову тягнуть людство у минуле — у часи імперій і блоків. Бо мислять категоріями «сфер впливу» та «великих угод». І саме ця ностальгія за «величчю» стає головним паливом для нової глобальної катастрофи.

США, Китай, Росія, Туреччина, Індія, Іран — усі апелюють до минулої слави, до образів «золотих часів». Переконують свої суспільства в тому, що світ треба зробити «великим знову». Але коли одразу кілька держав одночасно намагаються «повернути велич», неминуче виникає зіткнення.

❌ Стара система безпеки більше не працює. ООН паралізована, Рада Безпеки — недієздатна, «світові поліцейські» самі стали агресорами.
🔥 Китай відкрито формуює альтернативний світовий порядок.
⏳ Геронтократія — покоління лідерів 70+ — блокує нові ідеї у сфері глобальної політики.

У цьому відео:
— чому світова архітектура безпеки розвалилася;
— як нові союзи на чолі з Китаєм і Росією переформатовують міжнародну систему;
— чому «велич» перетворилася на глобальний вірус, який штовхає до війни;
— і головне — чи існує шанс вирватися з цього кола без тотального зіткнення?

Це розмова про небезпечний тренд «Make the World Great Again» — і про те, чим може закінчитися ця колективна ностальгія.

📺 Повне відео дивіться тут: https://youtu.be/xfnZ5c08Shk?si=H7ZxjBcUtuijHv0_

"Доводиться відзначити підпільність як тенденцію. Цього червня українське квір-мистецтво було або в підвалах, або на закритих локаціях, або за кордоном. Частково це сталося через консервативність наших інституцій. Якщо PinchukArtCentre уже працює з поняттям «квір» та експонує квір-художни_ць, то інші ключові інституції, такі як Український Дім» чи Національний художній музей України, з темою не взаємодіють. Дехто вважає, що це питання не на часі, бо зараз у мистецтві на інституційному рівні варто зосереджуватися якщо не на темі війни, то на формуванні національної культурної ідентичності, підважувати шароварне чи зросійщене її бачення. Однак хіба висвітлювати квір-мистецтво як частину нашого мистецького процесу — не частина цього процесу?
У спілкуванні в мистецькому полі також виникає відчуття, що до квір-активізму (яким можна було б вважати проведення виставки, приуроченої до Місяця Гордості) є певне зверхнє ставлення: ніби мистецтво — це надто висока, тонка матерія, аби працювати з такими «очевидними», тривіальними темами. (...)
Серед наших митців і мисткинь — у тому числі сучасних, тих, хто вже померли, і тих, хто прямо на полі бою захищає Україну, — чимало квірів. Тому хочеться бачити їхні практики повноправно представленими, осмисленими, залученими в мистецький процес".
Текст Анни Ташевої: https://sensormedia.com.ua/art/prajd-misyacz-v-ukrayinskomu-mysteczkomu-poli/

Вольнова Світлана - «Діва 20-ліття»! Гідне визнання від ТаблоID «Українськоі правди» до його 20-ї річниці. Осяйна, незрівняна Світлано. Символічно, що вперше масмедії нарекли тебе дівою 2000-го, коли народжувався новий міленіум. Ти повсякчас відкрита новому, сучасності, яка змінюється все швидше. Ти надихаєш тисячі людей. Ти вмієш любити й дружити. Ти твориш себе та інших, сміливо та великодушно. Твоя краса радісна та органічна, бо в тебе, як кажуть поляки, gołębie serce - голубине серце, сповнене чуйності. Я щасливий бути поряд з тобою!

"Перформанс-ритуал «Злий, дурний та слабкий», що відбувся у просторі Yarat, складається з моїх музичних композицій різних періодів. Проте основою є новий матеріал з однойменною назвою, над яким я зараз працюю і який має побачити світ наприкінці цього року.Головна тема — усвідомлення внутрішнього зла: коли в пориві злості втрачаєш контроль над собою і стаєш вразливим. Зло має чітку форму й часто асоціюється з силою. Але якщо подивитися глибше, його основою виявляються страх та невпевненість.Музичну програму я вибудував так, щоб, пройшовши шлях від першого треку до останнього, слухачі та глядачі змогли відчути катарсис і повне очищення. Кожен наступний трек стає гучнішим та емоційнішим, а останній виходить у «нульову точку». У фіналі залишається звук тліючого вогню, і десь у далині ледве чутно мотив колискової (вокальну партію ще у 2018 році записала Даніела Заюшкіна з гурту Vivienne Mort)". https://lb.ua/culture/2025/09/12/695854_baku_vidkrili_vistavku_suchasnih.html

Масовий тремор у соцмережах через інтервʼю Алли Пугачової нагадав мені мою колонку 2008 року «Пред зовков» про феномен ностальжі: «Украина – уже не та страна, чья культура рождена революцией барбосни безродной, и пик развития которой назвали «застоем». Почему же из года в год наши телеканалы потчуют нас Шуриком, Остапами Бендерами, плохим человеком-редиской, новым годом в бане и сексуальным харасментом слюнтяя-приспособленца к неотесанной начальнице?»
https://antonina.detector.media/grani-bytiya/post/145518/2008-08-19-pred-zovkov/

🚨 Дрони РФ у Польщі: стаття 4 НАТО і «Східний вартовий»

Це вже напад на Альянс чи лише тест на його слабкість? У моєму новому відео — розбір реакцій лідерів і медіа, що означає «Східний вартовий» на практиці, слова Трампа про «помилку» та реальна ціна перехоплення «пінопластових роїв».

🎥 Дивіться тут: https://youtu.be/1-Qy37dCrkU

"Для меня эта выставка была возможностью показать украинское искусство и затронуть тему войны и деколонизации, потому что деколонизация – не только о борьбе народов за свою независимость и освобождение от гнета, но и о том, чтобы восстановить баланс в нашем разнообразии понимания мира без иерархий в области знаний... Человек, который отказывается от свободы и политической ответственности, который делегирует это власти, как это происходит в России, фактически из человека превращается в некую химеру, в ничто".

Разговор с киевским арт-критиком и куратором Константином Дорошенко о диалоге украинских и азербайджанских художников.

 🚨 Підтримайте YouTube-канал, на якому аналізую головні події в Україні та світі. 

🎥 Підписуйтесь:
👉 YouTube-канал "Дмитро Олійник"

💳 Підтримати фінансово:

Донат Base Monobank 👉 https://base.monobank.ua/AVBYWzhciKyPxi#donate

Підписка Base Monobank 👉 https://base.monobank.ua/AVBYWzhciKyPxi#subscriptions

Дякую за довіру й за те, що дивитесь 💙💛

"Contemporary art does not solve questions of aesthetics. Aesthetics appeals to the exemplary, thereby creating grounds for discrimination. This approach reached its peak in Nazi and Soviet art, although in postwar Western art we also see objectification of women, “fascism of the body” in gay aesthetics, and so on.
War prompts Ukrainian artists, as well as citizens in general, to be more attentive to individual experience. There is a societal demand for heroization, but both in artistic and commemorative practices, sensitivity to the individual is felt. War is made up of very specific trials, actions, and decisions of each person, a diversity of fates. This is reflected across the broad spectrum of Ukrainian art—from portraits of Anti-Authoritarian Armed Forces soldiers by David Chichkan, who died in August at the front, to the emergence of figurative elements in the practice of abstraction master Volodymyr Budnikov". https://tie2.lt/en/kostiantyn-doroshenko-descendants-will-give-meaning-to-these-times-they-will-typologize-them-we-can-only-live-through-them/

Наталка Кузьменко про інді-книгарню "Збірка", сучасний український самвидав, книжки про мистецтво та фотографію, кураторські книжкові полички, особливості інших книгарень та феномен книгарні, як місця соціокультурних перетинів. https://open.spotify.com/episode/6W5vhhrJX2iGgDlhdOQQJO?si=6hHcihjfSRGv2Db2eewX1Q&nd=1&dlsi=69c95db595944ffe