Чи служити священикам УПЦ з священиками РПЦ?

Зараз різними помийними пабліками ширяться дописи (їх, чомусь, називають "розслідуваннями") про те, як священики УПЦ співслужать за кордоном зі священиками РПЦ. Їх виставляють "зрадниками", закликають покаятись і називають ворогами України.

І що найцікавіше (та найганебніше) деякі з цих священиків так і роблять, виправдовуючись та шукаючи пояснень своїй "поведінці".

На це боляче дивитись. Чому? Поясним свою думку.

РПЦ - це не одна людина. І не дві. Це - величезна Церква, з багатомільйонною паствою, яка розкидана по різних країнах світу. І у цієї пастви (а також у єпископів і священиків) є різні думки на рахунок тієї чи іншої ситуації. Зокрема, і на рахунок війни в Україні.

Є ті, хто її підтримує, а є ті, що категорично проти. Тому, тут не може бути колективної відповідальності, бо приклади коли масса людей відповідала за слова чи дії двох-трьох - надто жахливі, щоб їх можна було проігнорувати.

А відтак, чому не можна служити з тими священиками, які війну не підтримують?

З іншого боку, РПЦ - є частиною світового Православʼя, а Патріарх Кирил - не під анафемою. Ба, більше - його на кожній Літургії поминають Патріархи Варфоломій Константинопольський, Феофіл Єрусалимський, Іоанн Антіохійський, Ієронім Грецький, Порфирій Сербський, Даниїл Румунський, Даниїл Болгарський та всі інші предстоятелі Православних Церков. Що це означає?

Нагадаємо БАЗУ для всіх тих, хто веде "розслідування" і звинувачує священиків УПЦ в співслужінні з РПЦ:

З ТОЧКИ ЗОРУ ЦЕРКОВНИХ КАНОНІВ ФАКТ ПОМИНАННЯ ОЗНАЧАЄ ЄВХАРИСТІЙНЕ ЄДНАННЯ.

Іншими словами, якщо Патріарх Варфоломей поминає Патріарха Кирила, то цим самим він не тільки визнає його як предстоятеля Церкви, але й вказує на єдинство Євхаристії.

Ба, більше: в будь-який момент Константинополь готовий СПІВСЛУЖИТИ з РПЦ і не робить цього тільки по тій причині, що РПЦ не хоче.

То чому всі ці "розслідувачі" не спитають у свого прямого начальника, навіщо він так прагне до співслужіння з Патріархом Кирилом?

З іншого боку, якщо Церква не визнана розколом, а Її Предстоятель є в диптихах ВСІХ Церков, то чому не можна служити зі священиками цієї Церкви?

Крім того, нагадаємо, що Патріарха Кирила поминав до 2022 року і Єпіфаній Думенко. А потім знову він поминав в Неділю Торжества Православʼя, коли співслужив Патріарху Варфоломію на Фанарі.

Скажіть, чим поминная імені Патріарха Кирила на Фанарі відрізняється від поминання його ж імені, скажімо, у Берліні? І якщо ви вимагаєте від священиків УПЦ не служити з тими, хто поминає в Берліні, то чому не вимагаєте від керівника ПЦУ не служити з тими, хто поминає у Стамбулі? Ілі ето другоє і ми нє панімаїм?

І останнє. Отці, перестаньте ганьбитись. Перестаньте виправдовуватись перед цими "веселими попами" за те, що ви служили Літургію, за те, що причащалися Тіла і Крові Христа. Тому що, навіть ці хворі на голову люди визнають, що в Чаші, яку тримає в руках священик РПЦ - Сам Христос! Розумієте? Ви ніколи їм друзями не станете, тому що для них друг той, хто плюне в цю Чашу.

Але, найстрашніше те, що виправдовуючись за Літургію, ви, в якійсь мірі, відмовляєтесь від Спасителя. Тому що Він сказав: "Хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним; а хто зречеться Мене перед людьми, того зречуся і Я перед Отцем Моїм Небесним".

Не ганьбіть себе, свій сан і свою Церкву.

⚡️ТРИВОЖНІ НОВИНИ З ЛАВРИ: БЛИЖНІ ПЕЧЕРИ ПІД ЗАГРОЗОЮ

Сьогодні вранці до Ближніх печер Києво-Печерської Лаври прибули силовики разом із представниками Заповідника.

За наявною інформацією, правоохоронці вже проникли в закрите приміщення, що веде до святині.

❗ Очевидці повідомляють, що серед прибулих є працівник Заповідника з болгаркою – для яких саме робіт, ми з вами прекрасно розуміємо.

Те, що відбувається - це спроба силового втручання в життя Лаври.

Звичайно, що як і минулі рази, ситуація подається під виглядом «законних дій», але по суті ми бачимо пряме порушення прав братії.

Молимося за Лавру і сподіваємося на Господній захист! 🙏

❗ БЕЗБОЖНИКИ ПРОТИ ЛАВРИ: У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ ГОТУЮТЬ ОСКВЕРНЕННЯ СВЯТИХ МОЩЕЙ

Вранці 28 березня на територію Нижніх печер Києво-Печерської Лаври прибули представники так званої комісії для «інвентаризації та перевірки» святих мощей у Ближніх печерах.

‼️Вони планують відкривати раки, перераховувати святі мощі та навіть брати зразки для ДНК-експертизи.

Цей святотатський процес супроводжують силовики, що вже само по собі викриває справжню мету цієї акції. Один із працівників заповідника з’явився з болгаркою – чи варто пояснювати, що на нас чекає?

📜 Історія повторюється. Саме так діяли більшовики у XX столітті, розорюючи православні святині.

Вони знищували мощі, глумилися над святими, видаючи це за «наукові дослідження». Сьогодні ж їхні ідейні спадкоємці продовжують ту ж справу – тепер під прикриттям Міністерства культури України...

❗ Це не просто акт вандалізму – це пряма хула на Бога. Зневага до святинь не залишиться безкарною, і кожен, хто піднімає руку на Києво-Печерську Лавру, дасть відповідь перед Богом.

Зазначимо, що наказом від 5 березня Мінкульт засекретив інформацію про роботу цієї комісії.

Очолює її Володимир Шорников, директор департаменту «захисту» культурної спадщини. Сам міністр культури Микола Точицький особисто контролює цей процес.

Ми закликаємо всіх православних до посиленої молитви за святу Лавру, за її братію і за тих, хто нині чинить наругу над святинями.

І нагадаємо безумцям, що Господь поругаєм не буває!

🔴 ЛАВРА, СИТУАЦІЯ: ВІДІБРАЛИ БЛИЖНІ І ДАЛЬНІ ПЕЧЕРИ. ЗАМКИ – ЩОБ ДОСТУП ДО МОЩЕЙ БУВ ТІЛЬКИ В МУЗЕЙНИКІВ, А НЕ ЧЕНЦІВ

Насельник Києво-Печерської Лаври отець Павло повідомив:

"На даний момент у Ближніх печер все закінчили - стоїть одна поліцейська машина, чергує біля входу. Вони замінили замки на свої. Навіть вхідні бокові технічні двері на Ближніх печерах – повісили пломби, щоб ніхто не заходив. На центральні двері пломб не вішали, з ними ще не закінчили.
Тут багато поліції, напевно міняють замки, щоб мав доступ музей, а не братія монастиря. Офіційно зараз усе забрали – і Ближні і Дальні печери"

https://www.tg-me.com/lavraSeychas/1551

До речі, безбожники настільки збожеволіли в своїй ненависті до Церкви, що включили до складу "комісії" ветеринара - нібито для того, аби перевірити, чи монахи не підміняли мощі святих кістками тварин.

Це настільки дико, що тут навіть коментувати щось важко. Це монахи можуть підмінити мощі, до яких вони ставляться як до величезної святині? Чи може, безбожники хотять вчинити злочин, а потім звинуватити в цьому монахів?

В будь-якому випадку, участь тих, хто все це коїть, дуже незавидна. Бог все бачить!

Намісник Києво-Печерської Лаври митрополит Павло дав велике інтервʼю, в якому розповів про те, яке значення має монастир для України та висловив впевненність, що ми ще обовʼязково зможемо молитися біля мощей преподобних!

"Лавра була, є і буде духовним світильником, який ворог роду людського не може загасити. Вона повинна завжди процвітати, але протягом тисячі років наша свята обитель зазнавала всіляких утисків.

Після відродження в Лаврі чернечого життя у 1988 році після мене змінилося шість намісників. Кожен з них зробив усе можливе для відновлення Печерського монастиря, який у безбожний час був практично зруйнований.

Радує, що за цей дарований нам час ми зберегли історію святої Лаври, примножили її добробут. До цього храми і корпуси перебували в руїнах, у плачевному стані були печери. Практично без підтримки держави, але завдяки пожертвам добрих людей Лавра почала відбудовуватися. Усі реставраційні роботи виконували ліцензовані групи з усіх куточків України під контролем національного музею-заповідника, державних установ.

Найважливіше, що з Божої милості за цей період мені вдалося зібрати прекрасну чернечу громаду. Сорок братів були висвячені в архієрейський сан. Близько 50 ченців уже відійшли до Господа. На жаль, деякі з різних причин або без причин залишили монастир, за словом святого Іоанна Богослова: «Вони вийшли від нас, але не були наші: бо якби були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, і через це відкрилося, що не всі наші» (1Ін. 2:19).

Тих же, хто залишилися, а це майже дві сотні трудівників Уділу Божої Матері, хочуть вигнати з їхнього рідного дому, цих українських громадян хочуть позбавити права молитися у Своїй Церкві, у своєму монастирі. Так, наша духовна Вітчизна на Небі, але ми залишаємося громадянами України, які мають право на свободу віросповідання.

– Владико, у чому можна побачити значення Лаври для сучасного українського суспільства?

Головне — простежити вплив Лаври на перетворення людини. Раніше, у Великий Четвер, день, коли кожен віруючий має причащатися, на Літургії в храмі Всіх преподобних Печерських я бачив усього 50 осіб на богослужінні. Згодом десятки тисяч вірян стали відвідувати наші святкові служби у переповнених лаврських храмах. Пастирі й народ були єдині у прославленні Імені Божого в обителі Пресвятої Богородиці.

Досі братія сумлінно виконує покладене на них послухання, щодня тисячі імен поминаються під час богослужінь у храмах Лаври. Завдяки просвітницькому служінню Лаври багато хто прийшов із темряви до світла Христового вчення. Навіть через тисячу років наші преподобні продовжують проповідувати, і їхні духовні чада досі отримують Небесну допомогу в земних справах.

Наші парафіяни також трудяться на благо Вітчизни. Адже поганий громадянин Землі ніколи не буде громадянином Неба. Багато віруючих воюють на фронті, захищаючи своє земне Отечество.

Усі разом ми — чада Української Православної Церкви, і наш Предстоятель Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій робить усе, щоб зберегти паству, незважаючи на всі випробування.

Не лише братія з парафіянами, але й світські люди «…стали розповідати про великі й чудесні діла Божі» (Тов. 12:22). Нам дуже допомогли сумлінні журналісти, які хотіли показувати справжню історію і культуру нашого народу.

Разом зі священнослужителями вони прагнули донести до людей багату історію Києва, України. Спільними зусиллями ми створили багато повчальних фільмів, які розкривали зміст подвигів наших преподобних, розповідали про державотворче значення Хрещення Русі та просвітницькі труди наших святителів. Завдяки цьому багато людей звернулися до Христа, я сам хрестив багатьох журналістів.

І донині вдячний за їхню рівноапостольську діяльність у великій справі поширення Слова Божого, адже, як ми чуємо на пасхальному богослужінні: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Ін. 1:1)".

В Черкасах місцевий чиновник закликає до захоплення храмів УПЦ, називаючи віруючих "гнидами" і "ворогами".

Якщо це не дно, то що таке дно???

Дивіться, що получається.

Якийсь чиновник з Черкасс прямо закликає захоплювати храми УПЦ. При цьому, цей заклик супроводжується агресивною риторикою і висловами, які явно розпалюють ненависть і ворожнечу по відношенню до віруючих УПЦ.

Він називає їх ворогами, сепаратистами, нечистю і московськими гнидами. Звісно, що робить він це для того, щоб ненависть виливалась у конкретні справи.

Відтак, люди, які прийдуть захоплювати храми, будуть "заряжені" діяти проти прихожан УПЦ так, як вони діяли раніше - бити, травити газом і так далі.

Коли це звірство потрапить в Інтернет (а воно потрапить), то той самий чиновник, а також всі інші, будуть кричати, що віруючі УПЦ "створили картинку" для російської пропаганди.

Стоп-стоп! Хто створив? Віруючі УПЦ, чи цей чиновник, який ЗАКЛИКАВ зачистити місто від них???

Це ж очевидно. І не бачити цього може лише ворог України.

Іншими словами, коли наша держава перебуває в стані війни проти РФ, коли керівництво в Києві говорить про необхідність єднання і таке інше, чиновники на місцях роблять все, щоб це керівництво дискредитувати. І для того, щоб створити картинку для російської пропаганди.

Радимо прочитати статтю про монашество в ПЦУ та в УПЦ

ПЦУ всебічно підтримує влада, але монахів там майже немає. В той же час у переслідуваній УПЦ кожні кілька днів відбуваються постриги. Чому?
Коли в наш час хтось вирішує відмовитися від сім'ї, кар'єри, матеріальних благ і зручностей «раціонального світу» на користь молитовної келії, це завжди викликає подив. Але саме такі люди – монахи – стають найяскравішим свідченням того, що Церква не просто існує, а дихає, бореться і перемагає. Монахом може стати лише та людина, яка, за словами святого Діадоха Фотикийського, «смакувала солодощі Божі в цілісному відчутті повноти».
По суті, монашество – це особливий спосіб життя, який включає в себе смирення, покаяння і духовну боротьбу. Його мета – повне вручення себе Богу. Монах присвячує своє життя молитві, посту і вдосконаленню своєї душі. Стати монахом «випадково» просто неможливо. Адже перед постригом потрібно пройти досить довгий шлях, який включає в себе життя в Церкві, спілкування з Богом у її Таїнствах, молитву і відмову від мирської марноти. Також важливим фактором, який допомагає прийняти рішення про монаший постриг, можна назвати приклад тих, хто вже став монахом.

Монашество – це відповідь на благодать. Коли людина відчуває, як Христос торкається її серця, вона більше не може жити як раніше, жити як усі. А значить, Церква жива не тоді, коли у неї величезні храми або розвинені соціальні програми, а коли в ній є люди, які відповіли «так» на заклик Христа. Тому що, якщо люди не хочуть повністю віддавати своє життя Богу, значить, вони не довіряють духовному досвіду Церкви, в якій поки ще знаходяться.

Найяскравішим прикладом такої «Церкви» можна назвати ПЦУ.

Судіть самі: за офіційними даними за 2021 рік (пізніше вони не публікувалися), у всій ПЦУ – 233 монаха. Якщо відняти з цієї кількості «єпископів» (які називаються «монахами» за посадою), то отримаємо цифру в 171 особу.
Цікаво, що перед злиттям розкольницьких структур України, тобто до 2018 року, ця цифра була дещо більшою – 240 осіб (219 в УПЦ КП і 21 в УАПЦ). Тобто за 7 років чисельність «монахів» тепер вже «єдиної» ПЦУ зменшилася на 7 осіб. Підкреслимо, не зросла, а зменшилася. Про що говорить ця динаміка? Про те, що люди не бажають пов'язувати себе обітницями в «Церкві», якій вони не довіряють.
Свідченням плачевного стану «монашества» в структурі Думенка може служити і недавно проведений у лаврі «форум монахів», в якому взяли участь аж… 4–5 осіб, які прийняли «постриг».

Якщо комусь важко читати саму статтю, то ось відео:

https://www.youtube.com/watch?v=EYk_mXjaFPQ

Якщо ПЦУ — історична справжня Церква в Україні, то чому вона захоплює храми і монастирі?

Справжня Церква не забирає — вона народжує. Вона не захоплює — вона вирощує. Як у живому організмі, в істинній Церкві храми та монастирі народжуються з її нутра — через благодатне життя, молитву, сльози, подвижництво і святість. Вони не чужі їй, бо вона їхня мати.
А тепер запитаймо себе прямо: якщо т. зв. ПЦУ є тією самою історичною Церквою, яка начебто має глибоке коріння в українській землі, то чому ми не бачимо в її “утробі” жодного великого монастиря, який би сам виріс у її лоні, з її духу, з її святого коріння?

Чому вона не має своїх Почаєвів, Зимнен, Глинських пустиней, Києво-Печерських лавр, де би впродовж століть кипіла Іісусова молитва, народжувалися преподобні, де би життя було пронизане постом, тишею, духовною боротьбою і благодаттю?

Чому тоді ця “Церква” приходить до тих храмів і монастирів, які ніколи не належали їй? Чому туди, де споконвіку жили іноки УПЦ, куди з покоління в покоління приходили люди за молитвою, втіхою, словом духовним — туди приходить не нове життя, а чиновник із папером, поліція з ломами і натовп з криками? Хіба так приходить Церква? Хіба Христос приходив до Своїх із супровідними силами? Чи, навпаки, тихо входив у серце, стукаючи: “Се, стою при дверях і стукаю” (Об’явл. 3:20)?

Храми не беруть силою, якщо вони твої. Монастирі не захоплюють, якщо вони виросли в твоєму лоні. Адже справжня Церква не потребує “перереєстрацій” і “рішень сесій”. Вона має свою сім’ю — духовну, не адміністративну. Вона не пише заяв на чужі святині, бо має свої. Вона не воює з тими, кого вважає відпалою гілкою, бо знає: дерево правди росте, а не валиться на інше.

Істинна Церква Христова — це не назва, не реєстр, не політична воля. Це Тіло Христове, що живе в Євхаристії, молитві, покаянні, святому Переданні і апостольській спадкоємності. Її не будують указами, а народжують сльозами. Її не створюють політики, а благословляють святі.

І саме тому УПЦ — як справжня Церква Київської Русі — має ці монастирі. Не бо тому що хтось “передав” чи “записав”, а тому що вони виросли в її утробі, вони її діти. А СЦУ (ПЦУ), не маючи свого тіла, шукає чуже — щоб присвоїти, переписати, змінити вивіску.

Але святиня не живе табличкою. Вона живе молитвою. І святиня не визнає чужого духу, як дитина не визнає чужої матері.

Тож відповідь проста: якщо ПЦУ була би історичною Церквою Русі, її храми і монастирі виростали б з неї, і були б її невід'ємною частиною, і їх не потрібно було б захоплювати і переписувати.

Якщо ж вона змушена забирати — значить, не має свого, а отже, є новоствореною структурою.

І це найбільший доказ, що вона не Церква — а проєкт. Не мати — а чужа.