Forwarded from Анонімний автор 18 століття
Але історія жінок з бубнами в наших краях – це далеко не тільки античні греки. Я вже колись постив шаманку з бубном катакомбної культури з Полтавщини – в свій час ця культура була по всьому причорноморському степу і аж до Каспійського моря. Це на півтори-дві тисячі років до еллінів, але тоже в бубон били для культу з зміною свідомості.
На сайті полтавських археологів можна навіть погуляти по реконструкції поховання тої шаманки.
На сайті полтавських археологів можна навіть погуляти по реконструкції поховання тої шаманки.
❤3
#радикальна_етнографія
У кацапів вийшли нові переклади книг Девіда Ґребера ("Бесприютные", що базується на його польових дослідженнях на Мадагаскарі) і Едуарду Вівейруша ді Кастру ("Мрамор и мирт", це той самий ді Кастру, що блискуче описав канібальську метафізику аравете). Ще й "антропологічні акції" проводять, розігрують передрук хрестоматійного есе Кліфорда Гірца про півнячі бої на Балі (до речі, сьогодні просковзнула новина під заголовком "пєтух убіл мужчіну" - там-таки, в Індонезії).
Знаєте, що видається тим часом у нас (окрім деяких нішевих видавництв), чисто у порівнянні? Це йобаний сором, пані та панове. Так, звісно, імперський центр століттями накопичував інтелектуальні ресурси і формував відповідне середовище. Але менше з тим...
Або живіть, як аравете, у самобутньому світі власного Звичаю, шануйте очеретяних духів, кладіть треби упирям і берегиням, або, будьте ласкаві, давайте обговорювати японську середньовічну поезію, протиріччя веданти й вайшешики, перекладати Прокла Діадоха та Пополь-Вух.
У кацапів вийшли нові переклади книг Девіда Ґребера ("Бесприютные", що базується на його польових дослідженнях на Мадагаскарі) і Едуарду Вівейруша ді Кастру ("Мрамор и мирт", це той самий ді Кастру, що блискуче описав канібальську метафізику аравете). Ще й "антропологічні акції" проводять, розігрують передрук хрестоматійного есе Кліфорда Гірца про півнячі бої на Балі (до речі, сьогодні просковзнула новина під заголовком "пєтух убіл мужчіну" - там-таки, в Індонезії).
Знаєте, що видається тим часом у нас (окрім деяких нішевих видавництв), чисто у порівнянні? Це йобаний сором, пані та панове. Так, звісно, імперський центр століттями накопичував інтелектуальні ресурси і формував відповідне середовище. Але менше з тим...
Або живіть, як аравете, у самобутньому світі власного Звичаю, шануйте очеретяних духів, кладіть треби упирям і берегиням, або, будьте ласкаві, давайте обговорювати японську середньовічну поезію, протиріччя веданти й вайшешики, перекладати Прокла Діадоха та Пополь-Вух.
❤5🔥5😁1
Forwarded from Екологічна Платформа
Анархістський еко-табір на півдні: заповнюй анкету та поїхали з нами!
22-25 серпня відбудеться шостий еко-табір від Екологічної Платформи. Цей похід був щорічною подією до початку великої війни. Раді відновити нашу традицію спільної мандрівки 🏕️ Цьогоріч локація табору — затишний лісок серед скель, річок та озер — саме місце надихнуло поновити подію.
Якщо ти:
💚 шукаєш якісної взаємодії з природою;
🖤 поділяєш наші цінності або цікавишся ними;
💚 прагнеш нових скілів та обміну досвідом;
🖤шукаєш соратниць і соратників для активізму і розвитку руху в Україні
Заповнюй анкету до 15 серпня та очікуй повідомлення з подробицями участі
🌞
22-25 серпня відбудеться шостий еко-табір від Екологічної Платформи. Цей похід був щорічною подією до початку великої війни. Раді відновити нашу традицію спільної мандрівки 🏕️ Цьогоріч локація табору — затишний лісок серед скель, річок та озер — саме місце надихнуло поновити подію.
Якщо ти:
💚 шукаєш якісної взаємодії з природою;
🖤 поділяєш наші цінності або цікавишся ними;
💚 прагнеш нових скілів та обміну досвідом;
🖤шукаєш соратниць і соратників для активізму і розвитку руху в Україні
Заповнюй анкету до 15 серпня та очікуй повідомлення з подробицями участі
🌞
❤5👍3🔥2
Підбірка найважливіших постів "НеоАрхаїки"
Для тих, кому лінь гортати канал і хочеться одразу зрозуміти, про що він та навіщо існує, зібрав посилання на тексти, що формують дискурс. Перелік буде доповнюватися по мірі появи нових ключових текстів.
#НАрх_штудії
1. Дискусія про "глибинний народ", яка розгорнулась довкола дослідження Віталія Кулика та Олега Хом'яка
2. Відгук на роман Чака Поланіка "Виправний день"
3. Філософський задум Ніцше та "Бійцівський клуб"
4. Відгук на книгу "По своему обычаю"
5. Твори Дж.Р.Р.Толкіна як найвидатніша реабілітація архаїки у ХХ столітті: ч. 1, ч. 2, ч. 3
6. Стаття С.Шевцова "Философия неоархаизма", яка надихнула постання проекту НеоАрхаїки
7. Про постаті Анарха і Монарха, або ж Про Арагорна всередині кожного з нас
8. Про Івана Ілліча: ч. 1, ч. 2
9. Ідеальна школа. Грудневі тези 2022 року
10. Підсумок обговорення есе Алена де Бенуа "Вперед, до припинення зростання!"
11. Критичний огляд на стрім "Товариша Анкома" із Алєксандром Шубіним
12. Блискуча ідея ніцшеанської утопії (про есе Хакіма Бея "Ніцшеанський слід")
13. Проти спотворення дитячих чарівних казок
14. Символ Мультифронтиру (про образ козака Мамая)
15. Дауншифтінг як одна з найбільш небезпечних ідей сучасності
16. Критичний огляд на стрім "Товариша Анкома" із Денисом Хромим
17. Щодо відключень електроенергії в Україні
18. Новорічний пост-осяяння про симбіотичну природу суб'єкта
19. Відгук на книгу p.m. "боло-боло"
20. Лекція "Невідомий Сент-Екзюпері: Маленький Принц будує Цитадель". Зокрема, про те, ким може стати Маленький Принц, коли виросте
21. Єдиний у переліку репост, але справді легендарного допису "Півність або смерть!"
22. Огляд на стрім Андрія Баумейстера про ChatGPT
23. День Степу
24. "Желябов не був педерастом..."
25. Подолання сучасного світу (маніфест)
26. Про літературу для найменших
27. Трансгуманістична омана для анархістів: ч. 1, ч. 2, ч. 3
Для тих, кому лінь гортати канал і хочеться одразу зрозуміти, про що він та навіщо існує, зібрав посилання на тексти, що формують дискурс. Перелік буде доповнюватися по мірі появи нових ключових текстів.
#НАрх_штудії
1. Дискусія про "глибинний народ", яка розгорнулась довкола дослідження Віталія Кулика та Олега Хом'яка
2. Відгук на роман Чака Поланіка "Виправний день"
3. Філософський задум Ніцше та "Бійцівський клуб"
4. Відгук на книгу "По своему обычаю"
5. Твори Дж.Р.Р.Толкіна як найвидатніша реабілітація архаїки у ХХ столітті: ч. 1, ч. 2, ч. 3
6. Стаття С.Шевцова "Философия неоархаизма", яка надихнула постання проекту НеоАрхаїки
7. Про постаті Анарха і Монарха, або ж Про Арагорна всередині кожного з нас
8. Про Івана Ілліча: ч. 1, ч. 2
9. Ідеальна школа. Грудневі тези 2022 року
10. Підсумок обговорення есе Алена де Бенуа "Вперед, до припинення зростання!"
11. Критичний огляд на стрім "Товариша Анкома" із Алєксандром Шубіним
12. Блискуча ідея ніцшеанської утопії (про есе Хакіма Бея "Ніцшеанський слід")
13. Проти спотворення дитячих чарівних казок
14. Символ Мультифронтиру (про образ козака Мамая)
15. Дауншифтінг як одна з найбільш небезпечних ідей сучасності
16. Критичний огляд на стрім "Товариша Анкома" із Денисом Хромим
17. Щодо відключень електроенергії в Україні
18. Новорічний пост-осяяння про симбіотичну природу суб'єкта
19. Відгук на книгу p.m. "боло-боло"
20. Лекція "Невідомий Сент-Екзюпері: Маленький Принц будує Цитадель". Зокрема, про те, ким може стати Маленький Принц, коли виросте
21. Єдиний у переліку репост, але справді легендарного допису "Півність або смерть!"
22. Огляд на стрім Андрія Баумейстера про ChatGPT
23. День Степу
24. "Желябов не був педерастом..."
25. Подолання сучасного світу (маніфест)
26. Про літературу для найменших
27. Трансгуманістична омана для анархістів: ч. 1, ч. 2, ч. 3
Telegram
НеоАрхаїка 🐾
#НАрх_штудії
#Campus_Desertum
Мій колишній однокурсник і колега Влад розвинув тему про глибинний народ, яку я підняв після ознайомлення з дослідженням Віталія Кулика і Олега Хом'яка.
Влад виділяє 4 групи "глибинного народу" і розглядає їх в контексті…
#Campus_Desertum
Мій колишній однокурсник і колега Влад розвинув тему про глибинний народ, яку я підняв після ознайомлення з дослідженням Віталія Кулика і Олега Хом'яка.
Влад виділяє 4 групи "глибинного народу" і розглядає їх в контексті…
❤🔥6👍2❤1🔥1
#НАрх_гумор
Складно уявити собі більш модерного філософа, ніж Іммануїл Кант. Оспівувач універсалізму, "вічного миру", автономного раціонального суб'єкта, ще й з окремим внеском у політичну теорію лібералізму та, з іншого боку, жалюгідним життєвим досвідом. Як не дивно, у своїх працях він час від часу наводить анекдоти. Ну, як анекдоти - те, що здавалося йому смішним. У "Критиці здатності судження" (1790) він, наприклад, кепкує з індійця й зайвий раз проявляє себе як потворний європоцентрист:
Складно уявити собі більш модерного філософа, ніж Іммануїл Кант. Оспівувач універсалізму, "вічного миру", автономного раціонального суб'єкта, ще й з окремим внеском у політичну теорію лібералізму та, з іншого боку, жалюгідним життєвим досвідом. Як не дивно, у своїх працях він час від часу наводить анекдоти. Ну, як анекдоти - те, що здавалося йому смішним. У "Критиці здатності судження" (1790) він, наприклад, кепкує з індійця й зайвий раз проявляє себе як потворний європоцентрист:
Ми сміємося й відчуваємо істинне задоволення, слухаючи розповідь про те, як у Сураті індієць, який сидів за столом у англійця, побачивши, коли той відкоркував пляшку з елем, що пиво, перетворившись на піну, виходить із пляшки, висловив у численних вигуках крайнє здивування, а на питання англійця, що ж у цьому дивного, відповів: "Мене дивує не те, що воно виходить, а те, як вам вдалося загнати його туди", і сміємося ми не тому, що відчуваємо себе трохи розумнішими за цього індійця-невігласа..., а тому, що наше напружене очікування раптово розчинилося у ніщо.
😁4🙏1
#НАрх_витяги
Поліс був створений для аматорів. Його ідеалом було те, що кожен громадянин (у більшій чи меншій мірі — залежно від того, демократичним чи олігархічним був поліс) повинен був брати участь у всіх його численних заходах — ідеал, що, як відомо, походить від щедрої гомерівської концепції арете як всебічної досконалості та всебічної діяльності. Це передбачає повагу до цілісності та єдності життя і, як наслідок, неприйняття спеціалізації. Це означає зневагу до ефективності — або, радше, набагато вищий ідеал ефективності: ефективності, яка існує не в одній сфері життя, а в самому житті.
H.D.F. Kitto, "The Greeks" (1951)
Мюррей Букчин у своїй статті "Екологія та революційна свідомість" (1964), використовуючи цю цитату, додає:
У західному світі афіняни, попри всі свої недоліки та обмеження, були першими, хто дав нам уявлення про цю повноту... Хоч анархістське суспільство, безсумнівно, і буде прагнути більшого, та навряд чи може сподіватися досягти менше, ніж такий стан душі.
Поліс був створений для аматорів. Його ідеалом було те, що кожен громадянин (у більшій чи меншій мірі — залежно від того, демократичним чи олігархічним був поліс) повинен був брати участь у всіх його численних заходах — ідеал, що, як відомо, походить від щедрої гомерівської концепції арете як всебічної досконалості та всебічної діяльності. Це передбачає повагу до цілісності та єдності життя і, як наслідок, неприйняття спеціалізації. Це означає зневагу до ефективності — або, радше, набагато вищий ідеал ефективності: ефективності, яка існує не в одній сфері життя, а в самому житті.
H.D.F. Kitto, "The Greeks" (1951)
Мюррей Букчин у своїй статті "Екологія та революційна свідомість" (1964), використовуючи цю цитату, додає:
У західному світі афіняни, попри всі свої недоліки та обмеження, були першими, хто дав нам уявлення про цю повноту... Хоч анархістське суспільство, безсумнівно, і буде прагнути більшого, та навряд чи може сподіватися досягти менше, ніж такий стан душі.
🔥4❤🔥2👍2
НеоАрхаїка 🐾 pinned «Підбірка найважливіших постів "НеоАрхаїки" Для тих, кому лінь гортати канал і хочеться одразу зрозуміти, про що він та навіщо існує, зібрав посилання на тексти, що формують дискурс. Перелік буде доповнюватися по мірі появи нових ключових текстів. #НАрх_штудії…»
Forwarded from Imara Notia (Микита Юрійович)
#рецензія_на_книгу
Робота Анни Льовенгаупт Цзин «Гриб наприкінці світу» — однозначно та праця, яку ви маєте розглянути й за першою ж можливістю читанути. Ціна в istpublishing в деякому роді кусається, однак воно однозначно варте того.
Цзин в даній роботі показує, що історії прогресу засліпили сучасну людину, та світ не обов'язково має йти вперед. В останньому немає нічого страшного, як доводив ще в 90-х той же Ален де Бенуа, та ми маємо відмовитися не тільки від євро- антропоцентризму, на чому так багато акцентують сучасні дослідники, але і від нарцисизму, вважаючи, що людина головна істота цього світу. Або ж що людина це виключно злодій по відношенню до природи. Цзин наочно демонструє чимало прикладів, що навіть у знищених людиною місцях по світу, де здавалось би вже нічого ловити по активам й доларам — життя не припиняється. З часом цей простір відроджується і стає життєздатним. Навіть на руїнах можливе життя! Навіть після атомної бомби проросте перший гриб.
Цзин вчить читача мислити в інших категоріях, які враховують всю нестабільність та неконтрольованість світу. Власне, зрештою, саме мислення в парадигмі прекарності демонструє, що та сама невизначеність водночас уможливлює життя. «Прекарність — це стан визнання нашої вразливості перед іншими. Щоб вижити, ми потребуємо допомоги, а допомога — це завжди послуга від інших (навіть якщо йдеться про ненавмисну підтримку).» Якщо ми станемо агностиками щодо напрямку руху [прогресу] людини, то зможемо зауважити те, що раніше ігнорували, бо воно не вписалося в нашу хронологію процесу.
Цзин вчить помічати дрібниці, які оточують всіх нас, та на які варто звертати увагу, якщо ми справді воліємо спробувати побудувати гармонію з навколишнім світом, який не є безмовним; без цитат Вівейруша ді Кастру тут теж не обійшлося, його поняття мультинатуралізму та перспективізму теж світяться в цій роботі, прекрасно доповнюючи тези авторки. Тільки якщо ді Кастру звертається більше до тваринного світу, показуючи погляд Інших, то Цзин входить на територію рослин. Утім, чи справді все, що ми вважаємо рослинами, є саме ними? Наскільки чітка межа між рослиною і твариною, твариною і людиною?
Ця робота дуже круто показала, наскільки широкою є співпраця між видами у світі, розбираючи по листочкам старі тези щодо "самодостатності" видів, а також того, наскільки важливо зберігати різноманітність, з усією сміливістю посилаючи на три літери проекти високих модерністів, яких більш ґрунтовно критикував Джеймс Скотт. Та якщо ми хочемо зберегти довкілля, приватизація теж не вихід, оскільки жага приватної наживи лише зрідка йде на користь тому ж лісу.
Власне, різноманітність важлива не тільки в природі. Цзин відзначає, що про це достатньо часто забувають в науковій спільноті, закриваючись у своїх малих печерах по світу, що достатньо сильно тормозить розуміння тієї ж оточуючої середи. Тільки досліджуючи перспективи інших ми можемо віднайти нові підходи до розуміння світу. Зрештою, вірно кажуть, що дослідження іншої культури — це завжди експеримент над власною.
В дослідженні Цзин, яке початково навіть не мало жодної структури (було вирішено, що її встановлюватимуть в процесі співпраці), розглянуто ще чимало цікавих тем, які надихають та показують всю красу нашого світу. Робота Цзин прекрасно доповнює більш ранні напрацювання в схожому напрямку де Бенуа, Скотта, ді Кастру, Ґребера, Букчина та багатьох інших відомих дослідників й філософів. Замовте й читайте у своє задоволення! Гриб таки стоїть наприкінці світу.
Робота Анни Льовенгаупт Цзин «Гриб наприкінці світу» — однозначно та праця, яку ви маєте розглянути й за першою ж можливістю читанути. Ціна в istpublishing в деякому роді кусається, однак воно однозначно варте того.
Цзин в даній роботі показує, що історії прогресу засліпили сучасну людину, та світ не обов'язково має йти вперед. В останньому немає нічого страшного, як доводив ще в 90-х той же Ален де Бенуа, та ми маємо відмовитися не тільки від євро- антропоцентризму, на чому так багато акцентують сучасні дослідники, але і від нарцисизму, вважаючи, що людина головна істота цього світу. Або ж що людина це виключно злодій по відношенню до природи. Цзин наочно демонструє чимало прикладів, що навіть у знищених людиною місцях по світу, де здавалось би вже нічого ловити по активам й доларам — життя не припиняється. З часом цей простір відроджується і стає життєздатним. Навіть на руїнах можливе життя! Навіть після атомної бомби проросте перший гриб.
Цзин вчить читача мислити в інших категоріях, які враховують всю нестабільність та неконтрольованість світу. Власне, зрештою, саме мислення в парадигмі прекарності демонструє, що та сама невизначеність водночас уможливлює життя. «Прекарність — це стан визнання нашої вразливості перед іншими. Щоб вижити, ми потребуємо допомоги, а допомога — це завжди послуга від інших (навіть якщо йдеться про ненавмисну підтримку).» Якщо ми станемо агностиками щодо напрямку руху [прогресу] людини, то зможемо зауважити те, що раніше ігнорували, бо воно не вписалося в нашу хронологію процесу.
Відмовитися від ритмів прогресу, щоб спостерігати за поліфонічними асамбляжами, варто не тому, що так етично правильно. За прогресу жилося приємно, бо попереду завжди чекало світле майбутнє. Прогрес дарував «прогресивні» політичні повістки, з якими я росла. Мені складно навіть уявити, як осмислювати поняття справедливості без поняття прогресу. Проблема в тому, що прогрес втратив сенс. З кожним днем дедалі більше людей підводить очі й розуміє: король голий. І саме в цьому контексті нові інструменти уважності здаються важливими. Власне кажучи, схоже, ціна питання тут — життя на Землі.
Цзин вчить помічати дрібниці, які оточують всіх нас, та на які варто звертати увагу, якщо ми справді воліємо спробувати побудувати гармонію з навколишнім світом, який не є безмовним; без цитат Вівейруша ді Кастру тут теж не обійшлося, його поняття мультинатуралізму та перспективізму теж світяться в цій роботі, прекрасно доповнюючи тези авторки. Тільки якщо ді Кастру звертається більше до тваринного світу, показуючи погляд Інших, то Цзин входить на територію рослин. Утім, чи справді все, що ми вважаємо рослинами, є саме ними? Наскільки чітка межа між рослиною і твариною, твариною і людиною?
Ця робота дуже круто показала, наскільки широкою є співпраця між видами у світі, розбираючи по листочкам старі тези щодо "самодостатності" видів, а також того, наскільки важливо зберігати різноманітність, з усією сміливістю посилаючи на три літери проекти високих модерністів, яких більш ґрунтовно критикував Джеймс Скотт. Та якщо ми хочемо зберегти довкілля, приватизація теж не вихід, оскільки жага приватної наживи лише зрідка йде на користь тому ж лісу.
Власне, різноманітність важлива не тільки в природі. Цзин відзначає, що про це достатньо часто забувають в науковій спільноті, закриваючись у своїх малих печерах по світу, що достатньо сильно тормозить розуміння тієї ж оточуючої середи. Тільки досліджуючи перспективи інших ми можемо віднайти нові підходи до розуміння світу. Зрештою, вірно кажуть, що дослідження іншої культури — це завжди експеримент над власною.
В дослідженні Цзин, яке початково навіть не мало жодної структури (було вирішено, що її встановлюватимуть в процесі співпраці), розглянуто ще чимало цікавих тем, які надихають та показують всю красу нашого світу. Робота Цзин прекрасно доповнює більш ранні напрацювання в схожому напрямку де Бенуа, Скотта, ді Кастру, Ґребера, Букчина та багатьох інших відомих дослідників й філософів. Замовте й читайте у своє задоволення! Гриб таки стоїть наприкінці світу.
❤4
Imara Notia
Навіть після атомної бомби проросте перший гриб.
Тут, звісно, складно не згадати легендарний фрагмент про гриби з "Generation П" Віктора Пєлєвіна:
https://www.youtube.com/watch?v=i7t6W9-u4_0
https://www.youtube.com/watch?v=i7t6W9-u4_0
YouTube
Мухоморы Generation P
Enjoy the videos and music you love, upload original content, and share it all with friends, family, and the world on YouTube.
🔥2
#НАрх_штудії
#НАрх_scum
#екстремальна_філософія
Коли Баумейстер не говорить про політику (а це буває, на жаль, все рідше), його цілком можна слухати. У цьому відео, наприклад, він детально і по ділу розбирає велике інтерв'ю з Реєм Курцвейлом - одним із головних пропагандонів трансгуманізму й технооптимізму сьогодні.
Бау слушно звертає увагу на те, що ніколи в історії не було такої ситуації, коли майбутнє людського виду залежало б від настільки малої кількості сумнівних осіб, які намагаються нав'язати решті "магістральний напрямок прогресу".
Також він чітко та ясно, на відміну від "пташиної мови" Курцвейла, показує, що засновки Рея та його колег (Тіля, Маска) з необхідністю ведуть до розлюднення людини в найгіршому з можливих сенсів.
#НАрх_scum
#екстремальна_філософія
Коли Баумейстер не говорить про політику (а це буває, на жаль, все рідше), його цілком можна слухати. У цьому відео, наприклад, він детально і по ділу розбирає велике інтерв'ю з Реєм Курцвейлом - одним із головних пропагандонів трансгуманізму й технооптимізму сьогодні.
Бау слушно звертає увагу на те, що ніколи в історії не було такої ситуації, коли майбутнє людського виду залежало б від настільки малої кількості сумнівних осіб, які намагаються нав'язати решті "магістральний напрямок прогресу".
Також він чітко та ясно, на відміну від "пташиної мови" Курцвейла, показує, що засновки Рея та його колег (Тіля, Маска) з необхідністю ведуть до розлюднення людини в найгіршому з можливих сенсів.
"Сьогодні чіп у неокортексі, завтра - чіп без неокортексу".
YouTube
БУДЕТ ЛИ ЧЕЛОВЕК МЫСЛИТЬ? РЭЙ КУРЦВЕЙЛ. СУДОРОГИ ANIMAL RATIONALE
О будущем человека и будущем мышления. Анализ большого интервью Рэймонда Курцвейла.
- Кто сформировал Курцвейла?
- Прабабушка, бабушка и мама - звенья одной цепи в передаче опыта.
- Когда умрут бумажные книги?
- Сингулярность: выход мышления за границы…
- Кто сформировал Курцвейла?
- Прабабушка, бабушка и мама - звенья одной цепи в передаче опыта.
- Когда умрут бумажные книги?
- Сингулярность: выход мышления за границы…
👍2
#НАрх_постать
Сьогоднішній вечір приніс жахливі новини. Стало відомо, що вчора, день у день з Велеславом Шипотом, тільки рік по тому, у бою проти рашистів загинув талановитий художник-анархіст Давид Чичкан.
Саме його виставку в Одеському художньому музеї з гучним скандалом у січні 2024-го намагалися скасувати тилові щури, які називають себе "патріотами", і, зрештою, досягли тоді свого.
Пам'ятаю, як в той день уперше познайомився з Давидом особисто. Наш спільний товариш запропонував зустрітися у вузькому колі, щоб вечір хоча б не пропав дарма, а я тоді якраз вертався з відпустки на фронт і проїздом був в Одесі. Давид прийшов у "Підпілля" засмучений та знервований. Проте за кілька чашок чаю почав "відтавати", і ми душевно пробалакали за все на світі кілька годин. Мене вразила його інтелігентність і тактовність, але також щирість, якою він буквально світився. Тоді, власне, промайнула фраза, що, мовляв, він (теж) хотів би дітей і мирне життя, але задумується про мобілізацію.
За тиждень він відвідав презентацію моєї книги у Києві, активно включився в дискусію і влучно задав кілька тем для обговорення (про соціальне вчення Рідновірства і чи справді варто язичникам трохи уважніше ставитися до категорій милосердя та каяття, про що я було заїкнувся). Потім ми трохи прогулялися центром, і мене знову вразила теплота і душевність цього спілкування.
Виходить, як і з Шипотом, ми бачилися з Давидом вживу всього двічі, але потім час від часу листувалися; він писав про свій досвід мобілізації, учебки і перших фронтових буднів. Кликав до себе у підрозділ, якщо я раптом надумаю повернутися на службу. Було дуже цікаво спостерігати, як відкритий пацифіст добровільно обрав долю Воїна, підписав контракт і, сповнений трагічного оптимізму, рушив битися проти справжніх фашистів - імперської росії. Його руки, створені для пензлів, тепер подавали міни й натискали на курок АК. Минулої осені він практично з гумором розповідав, як тікав від fpv...
Це якийсь пиздець, просто пиздець. Війна забирає яскраві особистості, масштаб яких годі уявити. Скількох ще друзів, знайомих та рідних ми не дорахуємось завдяки рашистам? Ліві, праві, сіробуромалинові - усі тепер мають свої пантеони героїв та мучеників. Усі вони загинули за свободу нашого народу у лютій битві проти імперії гулагів, усі мають шануватися в епічних переказах майбутніх віків. Але важливо, щоб їхні постаті не завмирали у бронзі, а являлися нащадкам такими, якими вони були за життя - щирими, веселими та сумними, мрійниками та прагматиками, провокаторами та шибайголовами, із розхристаною душею на перетині ідей, текстів і картин.
Тоді, у "Підпіллі", Давид з якоюсь особливою обережністю спитав: "А ти справді віриш, що Боги існують?". Мені тоді це видалось дивним і кумедним. Зараз можна не сумніватися, що Давид знає відповідь (якою б вона не була) краще за мене.
Однією з найкращих робіт Давида, мабуть, залишиться грандіозний мурал на честь Нестора Махна у середмісті Запоріжжя. Там же, на Запорізькому напрямку, в краю Нестора, він і загинув...
Давид віддав життя за ту Україну, про яку мріяв, - якої ще немає, але яка мусить з'явитися, народившись із цього мороку смертей та вибухів.
Давид Чичкан - в строю!
Сьогоднішній вечір приніс жахливі новини. Стало відомо, що вчора, день у день з Велеславом Шипотом, тільки рік по тому, у бою проти рашистів загинув талановитий художник-анархіст Давид Чичкан.
Саме його виставку в Одеському художньому музеї з гучним скандалом у січні 2024-го намагалися скасувати тилові щури, які називають себе "патріотами", і, зрештою, досягли тоді свого.
Пам'ятаю, як в той день уперше познайомився з Давидом особисто. Наш спільний товариш запропонував зустрітися у вузькому колі, щоб вечір хоча б не пропав дарма, а я тоді якраз вертався з відпустки на фронт і проїздом був в Одесі. Давид прийшов у "Підпілля" засмучений та знервований. Проте за кілька чашок чаю почав "відтавати", і ми душевно пробалакали за все на світі кілька годин. Мене вразила його інтелігентність і тактовність, але також щирість, якою він буквально світився. Тоді, власне, промайнула фраза, що, мовляв, він (теж) хотів би дітей і мирне життя, але задумується про мобілізацію.
За тиждень він відвідав презентацію моєї книги у Києві, активно включився в дискусію і влучно задав кілька тем для обговорення (про соціальне вчення Рідновірства і чи справді варто язичникам трохи уважніше ставитися до категорій милосердя та каяття, про що я було заїкнувся). Потім ми трохи прогулялися центром, і мене знову вразила теплота і душевність цього спілкування.
Виходить, як і з Шипотом, ми бачилися з Давидом вживу всього двічі, але потім час від часу листувалися; він писав про свій досвід мобілізації, учебки і перших фронтових буднів. Кликав до себе у підрозділ, якщо я раптом надумаю повернутися на службу. Було дуже цікаво спостерігати, як відкритий пацифіст добровільно обрав долю Воїна, підписав контракт і, сповнений трагічного оптимізму, рушив битися проти справжніх фашистів - імперської росії. Його руки, створені для пензлів, тепер подавали міни й натискали на курок АК. Минулої осені він практично з гумором розповідав, як тікав від fpv...
Це якийсь пиздець, просто пиздець. Війна забирає яскраві особистості, масштаб яких годі уявити. Скількох ще друзів, знайомих та рідних ми не дорахуємось завдяки рашистам? Ліві, праві, сіробуромалинові - усі тепер мають свої пантеони героїв та мучеників. Усі вони загинули за свободу нашого народу у лютій битві проти імперії гулагів, усі мають шануватися в епічних переказах майбутніх віків. Але важливо, щоб їхні постаті не завмирали у бронзі, а являлися нащадкам такими, якими вони були за життя - щирими, веселими та сумними, мрійниками та прагматиками, провокаторами та шибайголовами, із розхристаною душею на перетині ідей, текстів і картин.
Тоді, у "Підпіллі", Давид з якоюсь особливою обережністю спитав: "А ти справді віриш, що Боги існують?". Мені тоді це видалось дивним і кумедним. Зараз можна не сумніватися, що Давид знає відповідь (якою б вона не була) краще за мене.
Однією з найкращих робіт Давида, мабуть, залишиться грандіозний мурал на честь Нестора Махна у середмісті Запоріжжя. Там же, на Запорізькому напрямку, в краю Нестора, він і загинув...
Давид віддав життя за ту Україну, про яку мріяв, - якої ще немає, але яка мусить з'явитися, народившись із цього мороку смертей та вибухів.
Давид Чичкан - в строю!
❤14🫡10😢3👍2🔥2
Forwarded from Людина мисляча
Про концепцію мономіфу в контексті життя кожного з нас
Ця концепція виникла завдяки Дж.Кемпбеллу (книга «Тисячеликий герой») і здобула поширення завдяки його наступнику К.Воглеру (книга «Подорож письменника»). Дуже люблю її за те, що вона не лише допомагає краще зрозуміти книги та фільми, бо показує саму суть, що лежить в основі кожного твору культури, але й готуючись до своїх лекцій, усвідомила її цінність в житті кожного з нас.
Інша назва цієї концепції — «подорож героя», і цим героєм виступає кожен з нас на своєму життєвому шляху. Потенційно, кожен з нас його має, але тут вступає екзистенційний аспект — чи готові ми проявити мужність, взяти на себе відповідальність, скористатись своєю свободою, і врешті вирушити в цей шлях, аби з потенційного перетворити його на актуальний.
Цей шлях починається з відомого, нашої точки А, світу буденності, але далі занурюється у невідоме, в якому на нас чекає ціла низка випробувань тіла і духу, принципів та чеснот, і все для того, аби потім повернутись у вихідну точку А, яка трансформувалась і стала вже точкою Б. Вона вже ніколи не буде тією ж, герой пройшов шлях і назавжди змінився всередині себе, і ці зміни відобразилися навіть в його зовнішності — новий погляд, нова хода та інші деталі, які не вислизнуть від уважних спостерігачів.
Все починається просто — з поклику до мандрів. Його ми можемо прийняти одразу, якщо давно відчували в собі цю готовність до змін та руху вперед, або відкинути, але новий шлях все одно так чи інакше постане перед нами. Тут може втрутитися надприродне заступництво, яке вкаже шлях і так почнеться перехід в світ невідомого — «в череві кита». В ньому чекатимуть випробування, зустрічі з богами чи богинями, примирення з батьком (а через нього з собою, своєю тінню), яке врешті стане апофеозом шляху. За ним — нагорода, і найважливіша з них часто не слава, багатство, чи інші прояви матерії, а ті самі внутрішні зміни.
Ці зміни можуть бути такими, що людина усвідомить неможливість повернутись туди, звідки прийшла, але все одно через втечу, порятунок ззовні, і врешті перетин кордону між цими двома світами, володарем обох з яких стала людина, вона повертається оновленою в свій світ. Звісно, це дуже схематична історія, але суть в тому, що ця «подорож героя» відображає шлях кожного з нас. Ми всі живемо циклами, ми рухаємось вперед, і в той же час по спіралі, адже деякі уроки та виклики проходимо раз за разом все більше поглиблюючи себе, своє усвідомлення певних речей.
Світ ззовні завжди лякав людину — спочатку дикі прерії, нині все, що перебуває за межами нашої комфортної бульбашки людей, речей, цінностей. Проте неможливо завжди залишатись в одній точці: ми або рухаємось і в цьому є життя, або завмираємо, і врешті помираємо — не одразу буквально, найчастіше все починається зі «старості» в думках, з відсталості в діях, фізична смерть стає лише наслідком. І навпаки, якщо ми готові до смерті метафорично — дати померти одному своєму «я», аби народилось інше, тоді ми немов фенікси відроджуємось в новому житті, і тоді нам не страшна смерть, бо знаємо, що вона лише початок чогось нового.
Людина мисляча | #роздуми #сенс
Ця концепція виникла завдяки Дж.Кемпбеллу (книга «Тисячеликий герой») і здобула поширення завдяки його наступнику К.Воглеру (книга «Подорож письменника»). Дуже люблю її за те, що вона не лише допомагає краще зрозуміти книги та фільми, бо показує саму суть, що лежить в основі кожного твору культури, але й готуючись до своїх лекцій, усвідомила її цінність в житті кожного з нас.
Інша назва цієї концепції — «подорож героя», і цим героєм виступає кожен з нас на своєму життєвому шляху. Потенційно, кожен з нас його має, але тут вступає екзистенційний аспект — чи готові ми проявити мужність, взяти на себе відповідальність, скористатись своєю свободою, і врешті вирушити в цей шлях, аби з потенційного перетворити його на актуальний.
Цей шлях починається з відомого, нашої точки А, світу буденності, але далі занурюється у невідоме, в якому на нас чекає ціла низка випробувань тіла і духу, принципів та чеснот, і все для того, аби потім повернутись у вихідну точку А, яка трансформувалась і стала вже точкою Б. Вона вже ніколи не буде тією ж, герой пройшов шлях і назавжди змінився всередині себе, і ці зміни відобразилися навіть в його зовнішності — новий погляд, нова хода та інші деталі, які не вислизнуть від уважних спостерігачів.
Все починається просто — з поклику до мандрів. Його ми можемо прийняти одразу, якщо давно відчували в собі цю готовність до змін та руху вперед, або відкинути, але новий шлях все одно так чи інакше постане перед нами. Тут може втрутитися надприродне заступництво, яке вкаже шлях і так почнеться перехід в світ невідомого — «в череві кита». В ньому чекатимуть випробування, зустрічі з богами чи богинями, примирення з батьком (а через нього з собою, своєю тінню), яке врешті стане апофеозом шляху. За ним — нагорода, і найважливіша з них часто не слава, багатство, чи інші прояви матерії, а ті самі внутрішні зміни.
Ці зміни можуть бути такими, що людина усвідомить неможливість повернутись туди, звідки прийшла, але все одно через втечу, порятунок ззовні, і врешті перетин кордону між цими двома світами, володарем обох з яких стала людина, вона повертається оновленою в свій світ. Звісно, це дуже схематична історія, але суть в тому, що ця «подорож героя» відображає шлях кожного з нас. Ми всі живемо циклами, ми рухаємось вперед, і в той же час по спіралі, адже деякі уроки та виклики проходимо раз за разом все більше поглиблюючи себе, своє усвідомлення певних речей.
Світ ззовні завжди лякав людину — спочатку дикі прерії, нині все, що перебуває за межами нашої комфортної бульбашки людей, речей, цінностей. Проте неможливо завжди залишатись в одній точці: ми або рухаємось і в цьому є життя, або завмираємо, і врешті помираємо — не одразу буквально, найчастіше все починається зі «старості» в думках, з відсталості в діях, фізична смерть стає лише наслідком. І навпаки, якщо ми готові до смерті метафорично — дати померти одному своєму «я», аби народилось інше, тоді ми немов фенікси відроджуємось в новому житті, і тоді нам не страшна смерть, бо знаємо, що вона лише початок чогось нового.
Людина мисляча | #роздуми #сенс
❤4🔥4👎1