Жінки
Хамді Аль-Ґаззар
моя оцінка:
3/5✨
Час від часу я цікавлюсь іншими культурами, особливо якщо вони так відрізняються від нашої. Тож коли випадково знайшла електронку про жінок Каїру – вирішила що мені це потрібно.
З анотації:
Написано доволі спрощено, я би сказала навіть сиро. Враження, що читала чернетку, але разом із тим було цікаво. Автор очевидно не є релігійним фанатиком, але звичаї своєї країни описує.
В першій главі з розповіддю про Рухейю, він описує себе у віці 4 років. І так з кожною главою він дорослішає та з дитини перетворюється на дорослу людину.
Що здивувало, відкрито пише про свої сексуальні переживання та секс впринципі.
До кожної жінки головний герой має певні почуття, але дивитись на них з його призми доволі неприємно. Бо з віком він ніби втрачає здатність бачити в них людей, і починає ділити на «о у нас був секс», «о у нас не було сексу, але міг би бути», і «ну вона не сексуальна». А ще відсутня якась адекватна комунікація, Саїд майже ніколи не може пояснити чого він хоче від жінки.
Ще автор торкається теми жорстоко ставлення до дитини, і це найважчий розділ, але чомусь далі зовсім не розвиває цю історію. Вона залишилась якоюсь дуже обірваною.
Якщо хочете почитати щось про Каїр – то це непоганий варіант. Але не очікуйте прям багато)
#відгук@nevpokiy
Хамді Аль-Ґаззар
моя оцінка:
3/5✨
Час від часу я цікавлюсь іншими культурами, особливо якщо вони так відрізняються від нашої. Тож коли випадково знайшла електронку про жінок Каїру – вирішила що мені це потрібно.
З анотації:
Роман переносить нас до центру Каїра в період з 70-х років до кінця ХХ століття. Оповідач на ім’я Саїд зростає у теслярській родині, з дитинства намагаючись долучитися до батькового ремесла. Попри суворе чоловіче оточення, його особистість формують жінки, що супроводжують героя на кожному етапі життя. Двадцять глав – двадцять жінок, з якими його пов’язує любов, дружба, кохання, обов’язок.
Написано доволі спрощено, я би сказала навіть сиро. Враження, що читала чернетку, але разом із тим було цікаво. Автор очевидно не є релігійним фанатиком, але звичаї своєї країни описує.
В першій главі з розповіддю про Рухейю, він описує себе у віці 4 років. І так з кожною главою він дорослішає та з дитини перетворюється на дорослу людину.
Що здивувало, відкрито пише про свої сексуальні переживання та секс впринципі.
До кожної жінки головний герой має певні почуття, але дивитись на них з його призми доволі неприємно. Бо з віком він ніби втрачає здатність бачити в них людей, і починає ділити на «о у нас був секс», «о у нас не було сексу, але міг би бути», і «ну вона не сексуальна». А ще відсутня якась адекватна комунікація, Саїд майже ніколи не може пояснити чого він хоче від жінки.
Ще автор торкається теми жорстоко ставлення до дитини, і це найважчий розділ, але чомусь далі зовсім не розвиває цю історію. Вона залишилась якоюсь дуже обірваною.
Якщо хочете почитати щось про Каїр – то це непоганий варіант. Але не очікуйте прям багато)
#відгук@nevpokiy
🤔14🤯3
Розіграш закінчено 🥳🥳🥳🥳🥳
Вітаємо переможців!Результати можна подивитись по кнопці
Вітаємо переможців!Результати можна подивитись по кнопці
❤🔥10😢1🌚1
що б вам порадити почитати в День психічного здоровʼя?
1. Буремна вись – здорових тут нема. Є нарцис, садист, гістріонна особистість, параноїки. Те що треба))
2. Тягар пристрастей людських, Театр – Моем вміє створювати нарцисичних персонажів, та ще й зображувати їх цікавими. Нарциси тут різних мастей, це величезний плюс.
3. Походження видів – якщо вам припадають до смаку психопати.
4. Голлі та інші книги Кінга де є Голлі – ОКР у всій красі.
5. Хочу покласти всьому край – світ шизоїдної людини.
6. Острів темряви – розслідування веде журналістка з аутичним спектром.
7. Вегетарінка – спостерігаємо за красиво розгорнутим психозом.
8. Маленьке життя – ПТСР, депресія, самопошкодження, нарцисична травма.
9. Ніщо не заперечить ночі – біполярний афективний розлад.
10. Квітнева відьма – залежності, межовий розлад особистості, нарцисичні дефіцити, меланхолія.
А що порадили би ви?)
1. Буремна вись – здорових тут нема. Є нарцис, садист, гістріонна особистість, параноїки. Те що треба))
2. Тягар пристрастей людських, Театр – Моем вміє створювати нарцисичних персонажів, та ще й зображувати їх цікавими. Нарциси тут різних мастей, це величезний плюс.
3. Походження видів – якщо вам припадають до смаку психопати.
4. Голлі та інші книги Кінга де є Голлі – ОКР у всій красі.
5. Хочу покласти всьому край – світ шизоїдної людини.
6. Острів темряви – розслідування веде журналістка з аутичним спектром.
7. Вегетарінка – спостерігаємо за красиво розгорнутим психозом.
8. Маленьке життя – ПТСР, депресія, самопошкодження, нарцисична травма.
9. Ніщо не заперечить ночі – біполярний афективний розлад.
10. Квітнева відьма – залежності, межовий розлад особистості, нарцисичні дефіцити, меланхолія.
А що порадили би ви?)
❤🔥61🔥9
в честь виходу обкладинки до 3 частини магнум опус Пруста тримайте розкішний діалог))
😁55🤯5❤🔥1
мені снилась Анетта Антоненко👀
а які навкололітературні сни снились вам?))
а які навкололітературні сни снились вам?))
😁45🔥2👀2
добрий ранок!
мені прийшли скани з плівки, яку я знімала в Карпатах, і це одні з найкрасивіших кадрів, які я робила)
показуйте і ви щось красиве✨
мені прийшли скани з плівки, яку я знімала в Карпатах, і це одні з найкрасивіших кадрів, які я робила)
показуйте і ви щось красиве✨
❤🔥100
Буремна вись
Емілі Джейн Бронте
моя оцінка:
5/5✨
Ідеальне чтиво під цю погоду. Книга похмура, тут мало чого можна знайти світлого та доброго.
Останнім часом я дуже полюбила читати про неприємних людей. Таких, щоб аж щелепа скреготала від їх вчинків. Якщо комусь хочеться чогось такого – то Буремна вись ідеально сюди пасує.
Маємо маленьке герметичне містечко, про яке не йтиме мова. Маємо красиву, але дуже мінливу природу, власне такий опис пасує і одній з головних героїнь – Кетрін старшій. Маємо дві сімʼї – Ерншо та Лінтони, та одного знайду Гіткліффа, якого усиновить патріарх Ерншо. Маємо покоївку, якій чомусь відомі всі таємниці, і від якої ми і дізнаємось всю історію. Чи надійна вона оповідачка? Не виглядає. Ну і маємо орендаря, якому покоївка все розповідає, але який тут у ролі споглядача, як і ми.
Спочатку ми знайомимось з Гіткліффом у вже доволі поважному віці. Він справляє враження людини, якій сильно до вподоби створювати неприємності іншим. Чи зміниться це враження? Так, посилиться! Його в маленькому віці знаходить найстарший Ерншо і всиновлює. Так виглядає, що його власні діти – Гіндлі та Кетрін, не цікавлять тата. Всю свою любов він віддає Гіткліффу, який вміло цим маніпулює на свою користь. Природньо, що Гіндлі починає його ненавидіти, а от Кетрін вбачає можливість розкрити всі вади свого характеру і бути прийнятою.
Він – садист, патологічний нарцис. Вона – гістріонна та нарцисична. У будь-якому садисті є частинка і від мазохістичного, а тому Гіткліфф ще десь отримує задоволення і від болю, що його приносить Кетрін. І ми спостерігаємо як вони рятують, а потім знущаються одне на одним. Класика садо-мазохістичних стосунків.
У цій історії щиро шкода тільки Едгара, який невротично закоханий в Кетрін, і тому намагається витримувати її вимоги та посаг у вигляді Гіткліффа.
Щодо Еллен, то я трохи посміювалась, що їй відомі всі таємниці. Всі їй звіряються та розповідають таємниці. Як оповідачка – вона не є надійною, і мені цікаво було б почитати цю історію зі сторони Едгара, або Гіндлі, наприклад.
Про всіх інших персонажів писати не буду – бо то будуть величезні спойлери, хіба скажу що персонаж Джозефа – надмірно релігійного та злого дворецького – це гарне викриття людей, які прикривають своєю побожністю паскудний характер.
Ще скажу, що мені сподобалось загравання з потойбіччям, натяки на привидів, але тільки натяки – дуже красиво!
І про оформлення книги – воно неймовірне. Проте маю одне зауваження, чомусь Гіткліфф на малюнку має той самий світлий колір шкіри, що й інші, а по тексту він сильно темніший, що не може не впливати на його розуміння його персонажа, адже тільки через це йому багато хто не довіряє і ображає.
Вцілому, читайте. Розкішна книга!
#відгук@nevpokiy
Емілі Джейн Бронте
моя оцінка:
5/5✨
Ідеальне чтиво під цю погоду. Книга похмура, тут мало чого можна знайти світлого та доброго.
Останнім часом я дуже полюбила читати про неприємних людей. Таких, щоб аж щелепа скреготала від їх вчинків. Якщо комусь хочеться чогось такого – то Буремна вись ідеально сюди пасує.
Маємо маленьке герметичне містечко, про яке не йтиме мова. Маємо красиву, але дуже мінливу природу, власне такий опис пасує і одній з головних героїнь – Кетрін старшій. Маємо дві сімʼї – Ерншо та Лінтони, та одного знайду Гіткліффа, якого усиновить патріарх Ерншо. Маємо покоївку, якій чомусь відомі всі таємниці, і від якої ми і дізнаємось всю історію. Чи надійна вона оповідачка? Не виглядає. Ну і маємо орендаря, якому покоївка все розповідає, але який тут у ролі споглядача, як і ми.
Спочатку ми знайомимось з Гіткліффом у вже доволі поважному віці. Він справляє враження людини, якій сильно до вподоби створювати неприємності іншим. Чи зміниться це враження? Так, посилиться! Його в маленькому віці знаходить найстарший Ерншо і всиновлює. Так виглядає, що його власні діти – Гіндлі та Кетрін, не цікавлять тата. Всю свою любов він віддає Гіткліффу, який вміло цим маніпулює на свою користь. Природньо, що Гіндлі починає його ненавидіти, а от Кетрін вбачає можливість розкрити всі вади свого характеру і бути прийнятою.
Він – садист, патологічний нарцис. Вона – гістріонна та нарцисична. У будь-якому садисті є частинка і від мазохістичного, а тому Гіткліфф ще десь отримує задоволення і від болю, що його приносить Кетрін. І ми спостерігаємо як вони рятують, а потім знущаються одне на одним. Класика садо-мазохістичних стосунків.
У цій історії щиро шкода тільки Едгара, який невротично закоханий в Кетрін, і тому намагається витримувати її вимоги та посаг у вигляді Гіткліффа.
Щодо Еллен, то я трохи посміювалась, що їй відомі всі таємниці. Всі їй звіряються та розповідають таємниці. Як оповідачка – вона не є надійною, і мені цікаво було б почитати цю історію зі сторони Едгара, або Гіндлі, наприклад.
Про всіх інших персонажів писати не буду – бо то будуть величезні спойлери, хіба скажу що персонаж Джозефа – надмірно релігійного та злого дворецького – це гарне викриття людей, які прикривають своєю побожністю паскудний характер.
Ще скажу, що мені сподобалось загравання з потойбіччям, натяки на привидів, але тільки натяки – дуже красиво!
І про оформлення книги – воно неймовірне. Проте маю одне зауваження, чомусь Гіткліфф на малюнку має той самий світлий колір шкіри, що й інші, а по тексту він сильно темніший, що не може не впливати на його розуміння його персонажа, адже тільки через це йому багато хто не довіряє і ображає.
Вцілому, читайте. Розкішна книга!
#відгук@nevpokiy
😍36❤🔥10