«Меланхолія опору» Ласло Краснагоркая, до речі, анонсувала Комора.

Ми стоїмо у самісінькому центрі цинічної саморозплати; ми – не надто відмінні діти не надто відмінної доби, яка буде розглядати себе як справді завершену лише тоді, коли всі істоти, що в ній борсаються, повалявшись на одній з найглибших тіней людської історії, остаточно дійдуть до безрадісної і поки ще ясної цілі: забуття. Вона прагне забути, що розтринькала усе сама, що вона не вправі звинувачувати когось іншого, чужу силу, долю, далекі, зловісні втручання, вона сама винна в тому, що не має вже ані бога, ні ідеалів. Вона прагне забути, бо не змогла витримати з гідністю свою гірку поразку, бо її характер вигриз пекельний дим і пекельні спирти, бо з жадоб колишнього метафізичного мандрівця на шляху до янгольського царства лишилося справді лиш це: якийсь загиджений дим жаги, якийсь ядучий спирт із шаленого напою одержимості.

Історія не закінчується, ніщо не закінчується, ми вже не можемо дурити себе тим, що на нас будь-що може закінчитися. Ми лише продовжуємо щось і втримуємо його якимось чином, щось продовжується, щось утримується.

Побачила у Богдани Неборак посилання на переклад кількох текстів Ласло Краснагоркаї.

Це з конкурсу перекладів, тож можна прочитати на сайті.

Франик, у вас завтра буде дуже добра подія.

О, Лабораторія видає Еріку Манн.

Вдома читаю книгу до клубу.
А ви що? Поділіться та дайте маленький донат, будь ласка, сюди: https://send.monobank.ua/jar/9E5HqDLR7W

Захотілося зняти якесь відео про це (плюс одна книга у поштоматі), але відпустка вже закінчилася.

Чекала цю книгу ❤️

Ми обидва мали однакову звичку: коли щось муляє - читати. Спершу не йде, потім втягаєшся, починаєш жити чужим, своє віддаляється.

«Доктор Качіоні» Галина Журба

Наприкінці вересня пресслужба Львівської міської ради повідомила про демонтаж меморіальної таблиці, присвяченої кінорежисерці Ларисі Шепітько. За офіційною версією, памʼятна дошка «не відповідала критеріям вшанування» й була знята після численних звернень громадян до робочої групи, що займається дерусифікацією міського простору.

Та чи можна вважати Ларису Шепітько російською діячкою? Ім’я режисерки довгий час лишалося поза українським каноном — ніби між двома просторами пам’яті, які не готові були її прийняти.

Сьогодні, коли українська культура переосмислює власні межі, з’являється нагода не лише повернути режисерку в контекст, а й поставити запитання: що визначає культурну приналежність митця чи мисткині?

Забути неможливо знищити: Визначення кіноідентичності Лариси Шепітько

Завдяки цій книзі мала довгий продуктовий шопінг, приготувала вечерю та дуже старанно розвісила білизну.

Хотіла дослухати просто.


Що у вас хорошого в аудіорекомендаціях?

У гуморі я люблю драму та травму. Біль стає жартом, життя загалом смішна штука, але досить непроста.

Я не дуже по стендапу, але це дуже свіже — гарно, неочікувано, трохи дивно, збалансовано некомфортно та драматично життєво.

Подивіться.

Захотіла! Потім згадала, що обіцяла собі не купувати книжки.

Але гляньте опис:

Розкішний пансіон у Карпатах, повністю відрізаний від світу через негоду. Мертвий чоловік. І гості, які не можуть покинути будинок, де сталася трагедія. Віра втратила все — кохання, карʼєру, мрії. Єдине, що досі тримає дівчину на цьому світі, — це кіт Кавун. Та один телефонний дзвінок посеред ночі змінює все. І Віра вирішує допомогти жінці з минулого. Так дівчина опиняється в пансіоні, де їй доведеться розслідувати смерть впливового бізнесмена.  
Жоден з респектабельних гостей ніколи не скоїв би нічого подібного, тим паче на злочин не здатна власниця. Та Віра поволі усвідомлює, що коли двері замкнені, а за вікном — хуртовина, убивця може бути просто в сусідній кімнаті.

«Коли завмирає серце» зустрічає «Історію лицаря» — найкращий опис для дебюту Лекс Краучер у янґ-едалті.

З часів правління короля Артура минули століття. Його нащадок Артур, баламут і майбутній лорд, із самого народження заручений з принцесою Англії, кмітливою і запальною Ґвен. Цих двох об’єднує лише взаємозневага.

За волею батьків вони змушені провести літо перед весіллям у Камелоті. У першу ж добу Ґвен ловить Артура за поцілунком з хлопцем, а Артур знаходить дитячий щоденник Ґвен, звідки дізнається про її закоханість у єдину на все королівство леді-лицарку, Бріджет Леклер.

Зрозумівши, що об’єднати сили вигідніше, ніж ворогувати, Ґвен і Артур домовляються покривати одне одного. Ситуація на королівському турнірі загострюється: Ґвен упадає за лицаркою, тоді як Артуру впадає в око принцесин брат. Gwen & Art are Not in Love потішить боями на мечах, тропом «знайдена родина» і романтичними витівками, що неодмінно закохають читачів у книгу.

#booknews

Боже, яке миле )

Який гарний мерч у Creative Women Publishing, а тут можна дивитися, який у них стенд на Франкфуртському ярмарку.