Тараканівський форт, містична фортеця України.
Уяви, ти стоїш перед величним військовим фортом XIX-го століття. Стіни з червоної цегли покриті густою зеленню. З темних казематів відчувається холодне повітря та доноситься запах сирості. Кожна цеглина цього покинутого форту — свідок незворушної величі й прихованих трагедій. Вологе повітря ніби обіймає, а під ногами шурхотить гравій, додаючи особливої акустики кожному твоєму руху.
Десь у темряві, серед напівзруйнованих казематів, можна легко відчути, що це місце живе своїм життям — воно спостерігає, пам'ятає. Стрілецькі амбразури, колись створені для оборони, тепер дивляться в нікуди, а підземні тунелі ведуть углиб, до холодної темряви, де здається, що кожен звук стихає і зникає безслідно.
Цей містичний об'єкт побудований у 1890 році для захисту стратегічної залізничної лінії Львів–Київ на кордоні Російської імперії та Австро-Угорщини. Він мав вигляд ромба зі стороною до 240 метрів, та цілу систему оборонних ровів та підземних ходів. На озброєнні форту було 40 різнокаліберних гармат і 10 кулеметів. Однак, настільки потужно облаштованій фортеці так і не вдалося виконати покладену на неї місію. Повстання солдат в 1905 році спровокувало розформування гарнізону, а сам форт перетворився у військову в’язницю. Пізніше, під час Першої світової війни, форт захопили австрійці. Він переходив з рук в руку від австрійських до польських і радянських військових.
Друга світова обійшла форт стороною, а в радянські часи були спроби використовувати його як господарські склади. Більшу частину своєї історії він занедбаний, руйнується силою вітру та дощу, а також вандалами та чорними археологами.
Тараканівський форт і зараз перебуває на балансі Збройних Сил України, проте не використовується.
Якщо ти готовий до екстремальної ночі, раджу тобі розмістити свій намет в одному з казематів форту. Насолоджуватися звуком вітру та шумом дощу, або ж місяцем, який буде кидати свої промені крізь вузькі цегляні вікна сторічної давнини.
Якщо ж їхати сюди вдень, то обирай ранок, або пізній вечір, коли ти вже не зустрінеш тут автобуси з дитячими турами, які точно заважатимуть насолоджуватися містичністю цього місця.
Відмітив тобі на мапі розташування форту.
#рівненська #закинуте
Уяви, ти стоїш перед величним військовим фортом XIX-го століття. Стіни з червоної цегли покриті густою зеленню. З темних казематів відчувається холодне повітря та доноситься запах сирості. Кожна цеглина цього покинутого форту — свідок незворушної величі й прихованих трагедій. Вологе повітря ніби обіймає, а під ногами шурхотить гравій, додаючи особливої акустики кожному твоєму руху.
Десь у темряві, серед напівзруйнованих казематів, можна легко відчути, що це місце живе своїм життям — воно спостерігає, пам'ятає. Стрілецькі амбразури, колись створені для оборони, тепер дивляться в нікуди, а підземні тунелі ведуть углиб, до холодної темряви, де здається, що кожен звук стихає і зникає безслідно.
Цей містичний об'єкт побудований у 1890 році для захисту стратегічної залізничної лінії Львів–Київ на кордоні Російської імперії та Австро-Угорщини. Він мав вигляд ромба зі стороною до 240 метрів, та цілу систему оборонних ровів та підземних ходів. На озброєнні форту було 40 різнокаліберних гармат і 10 кулеметів. Однак, настільки потужно облаштованій фортеці так і не вдалося виконати покладену на неї місію. Повстання солдат в 1905 році спровокувало розформування гарнізону, а сам форт перетворився у військову в’язницю. Пізніше, під час Першої світової війни, форт захопили австрійці. Він переходив з рук в руку від австрійських до польських і радянських військових.
Друга світова обійшла форт стороною, а в радянські часи були спроби використовувати його як господарські склади. Більшу частину своєї історії він занедбаний, руйнується силою вітру та дощу, а також вандалами та чорними археологами.
Тараканівський форт і зараз перебуває на балансі Збройних Сил України, проте не використовується.
Якщо ти готовий до екстремальної ночі, раджу тобі розмістити свій намет в одному з казематів форту. Насолоджуватися звуком вітру та шумом дощу, або ж місяцем, який буде кидати свої промені крізь вузькі цегляні вікна сторічної давнини.
Якщо ж їхати сюди вдень, то обирай ранок, або пізній вечір, коли ти вже не зустрінеш тут автобуси з дитячими турами, які точно заважатимуть насолоджуватися містичністю цього місця.
Відмітив тобі на мапі розташування форту.
#рівненська #закинуте
Стільське городище: давня столиця Білих Хорватів на території України
Наш комплекс меншовартості диктує правило, що всі гарні місця Омріяної обов'язково треба порівнювати з відомими іноземними локаціями. Я впевнений, що ти чув про "Українську Венецію" — Вилково, або ж про "Українські Мальдіви" — Черепашинецьке озеро. До речі, в 2018 році, зробивши публікацію про Заліщики, я теж використав популярний термін "Українська Швейцарія" 😔
Зараз, коли ми боримось за існування нашої нації та культури, у мене язик не повернеться, аби назвати наступне місце — "Українська Гобітанія". Хоча деяка схожість з селищем, в якому мешкали гобіти з Володара Перснів, все ж таки є.
Ми з тобою поговоримо про загадкові землі білих хорватів на українському Прикарпатті.
Більше 1,000 років тому на території сучасної Галичини існувала Велика ("Біла") Хорватія (прадавня батьківщина сучасної Хорватії) — це в минулому велика країна, яка простягалася від нинішньої Чехії до верхів’я Дністра. Наприкінці XX ст. на теренах Галичини було виявлено понад 40 городищ, більшість із яких мають площу понад 20 га (найбільші — Стільське городище із площею 250 га і Пліснеське площею 300 га), побудованих у VII–X ст. та співвіднесених із білими хорватами. Частина городищ проіснувала до XIV ст.н.е.
В Стільському городищі, яке було столицею тогочасної білої Хорватії, вирувало життя у IV–X століттях. Це місце, де наші предки жили у справжньому «мегаполісі» давнини. Білі хорвати, проживаючи на цих землях, стали частиною формування українського етносу. Племена, що з'являлися тут, створювали основу для майбутньої української культури. Вони розвивали металургію, будували оборонні споруди, вели активну взаємодію з іншими народами. І хоч їхнє ім’я зникло з літописів, їхня спадщина жива і сьогодні.
Окрім Стільського городища, (яке насправді дуже важко знайти на місцевості), цікавими для відвідування є інші місця, де залишки стародавніх фортифікацій, печер, монастирів та жертовних колодязів збереглися до сьогодні. Наприклад, святилища у селі Дуброва, які зберегли атмосферу того часу, та старовинні печери на околицях Миколаєва, де колись мешкали монахи та, можливо, жреці білих хорватів. Якщо ти будеш їхати машиною, або іти пішки від Стільська до села Розділ через неймовірної краси буковий ліс, то будеш бачити велику кількість печер, в яких колись жили наші прадавні пращури.
Гуляючи лісами в околицях Стільська, я знаходив багато старовинних печер та колодязів. Не уявляю навіть реальні розміри системи підземних ходів та чи досліджені вони, тому хочу найближчим часом зануритися в літературу, яка б описувала цей етап нашої історії. Адже згідно з совєцькою історією, Київ завжди був «мать городов Русских».
Можливо ти можеш розповісти щось цікаве про ці дивні поселення?
#львівська #підземне
Наш комплекс меншовартості диктує правило, що всі гарні місця Омріяної обов'язково треба порівнювати з відомими іноземними локаціями. Я впевнений, що ти чув про "Українську Венецію" — Вилково, або ж про "Українські Мальдіви" — Черепашинецьке озеро. До речі, в 2018 році, зробивши публікацію про Заліщики, я теж використав популярний термін "Українська Швейцарія" 😔
Зараз, коли ми боримось за існування нашої нації та культури, у мене язик не повернеться, аби назвати наступне місце — "Українська Гобітанія". Хоча деяка схожість з селищем, в якому мешкали гобіти з Володара Перснів, все ж таки є.
Ми з тобою поговоримо про загадкові землі білих хорватів на українському Прикарпатті.
Більше 1,000 років тому на території сучасної Галичини існувала Велика ("Біла") Хорватія (прадавня батьківщина сучасної Хорватії) — це в минулому велика країна, яка простягалася від нинішньої Чехії до верхів’я Дністра. Наприкінці XX ст. на теренах Галичини було виявлено понад 40 городищ, більшість із яких мають площу понад 20 га (найбільші — Стільське городище із площею 250 га і Пліснеське площею 300 га), побудованих у VII–X ст. та співвіднесених із білими хорватами. Частина городищ проіснувала до XIV ст.н.е.
В Стільському городищі, яке було столицею тогочасної білої Хорватії, вирувало життя у IV–X століттях. Це місце, де наші предки жили у справжньому «мегаполісі» давнини. Білі хорвати, проживаючи на цих землях, стали частиною формування українського етносу. Племена, що з'являлися тут, створювали основу для майбутньої української культури. Вони розвивали металургію, будували оборонні споруди, вели активну взаємодію з іншими народами. І хоч їхнє ім’я зникло з літописів, їхня спадщина жива і сьогодні.
Окрім Стільського городища, (яке насправді дуже важко знайти на місцевості), цікавими для відвідування є інші місця, де залишки стародавніх фортифікацій, печер, монастирів та жертовних колодязів збереглися до сьогодні. Наприклад, святилища у селі Дуброва, які зберегли атмосферу того часу, та старовинні печери на околицях Миколаєва, де колись мешкали монахи та, можливо, жреці білих хорватів. Якщо ти будеш їхати машиною, або іти пішки від Стільська до села Розділ через неймовірної краси буковий ліс, то будеш бачити велику кількість печер, в яких колись жили наші прадавні пращури.
Гуляючи лісами в околицях Стільська, я знаходив багато старовинних печер та колодязів. Не уявляю навіть реальні розміри системи підземних ходів та чи досліджені вони, тому хочу найближчим часом зануритися в літературу, яка б описувала цей етап нашої історії. Адже згідно з совєцькою історією, Київ завжди був «мать городов Русских».
Можливо ти можеш розповісти щось цікаве про ці дивні поселення?
#львівська #підземне
Осіння Боржава: г. Великий Верх (1598 м)
Найбільша в Україні полонина Боржава завжди асоціювалась у мене з болем та стражданнями, адже три рази я приймав участь у бігових змаганнях Карпатія, довжиною 120 км, які проходять якраз в цьому мальовничому регіоні 🏃🏻
Цього разу, наприкінці вересня, я поїхав на Боржаву насолодитися приємною прогулянкою, але гори зустріли мене зовсім неочікувано — першим снігом. На початку маршруту помітно було як осінь плавно забирає літо, наповнюючи навколишній простір затишними відтінками помаранчевого та жовтого кольорів. А вже виходячи за межі зони лісу, починаються кущі та каміння, вкриті легким сніжним килимом. А ще подивись на туманні пейзажі. Піднімаючись весь час в тумані, ми не могли навіть уявити, що опинимось вище хмар на вершині гори Великий Верх ☺️
Великий Верх (1598 м) — це друга по висоті вершина Боржави після гори Стій. Доволі проста, безпечна (в теплу пору року) та гарна вершина. Ідеальний вибір для осінньої прогулянки в гарну погоду. Стартом для прогулянки я обрав с. Пилипець. Дорогу починав водоспадом Шипіт. Потім доволі крутий підйом через гарний ліс до вершинки Рівний і від неї — пряма дорога до Великий Верх. Спускались через Букову Алею та поляну хіпі, тому маршрут вийшов по колу зі стартом та фінішем в одній точці. Комфортна прогулянка в дві сторони в такому варіанті займає близько 4,5 годин. Загальна довжина 13 км, перепад висот 1960 метрів.
Варіантів зміни для цього маршруту багато. Наприклад, можна продовжити шлях на гору Стій, найвищу в регіоні. Або ж спускатися через супер популярну туристичну Гімбу. Замість Пилипця можна починати з села Воловець, або Подобовець та пройти через гору Ряпецька. Можна навіть використати крісельний підйомник до Гімби і далі піти по полонині до будь-якої вершини... Просто відкривай мапу регіону та кайфуй від великої кількості варіантів для твоєї прогулянки. Але обов'язково слідкуй за прогнозом погоди та опадами.
Боржава — не просто маршрут чи набір точок на мапі. Це місце, де відчуваєш зв’язок з природою, з горами, де не треба бути досвідченим альпіністом, щоб насолодитися подорожжю. Проте ці гори вчать поваги: не можна недооцінювати їхньої сили, їхньої примхливості. Кожен, хто вирушає в таку подорож, повинен бути готовим віддати себе горам, хоча б на кілька годин, і знову повернутися з новими враженнями та спогадами, що залишаються надовго.
#закарпатська #гори #природа
Найбільша в Україні полонина Боржава завжди асоціювалась у мене з болем та стражданнями, адже три рази я приймав участь у бігових змаганнях Карпатія, довжиною 120 км, які проходять якраз в цьому мальовничому регіоні 🏃🏻
Цього разу, наприкінці вересня, я поїхав на Боржаву насолодитися приємною прогулянкою, але гори зустріли мене зовсім неочікувано — першим снігом. На початку маршруту помітно було як осінь плавно забирає літо, наповнюючи навколишній простір затишними відтінками помаранчевого та жовтого кольорів. А вже виходячи за межі зони лісу, починаються кущі та каміння, вкриті легким сніжним килимом. А ще подивись на туманні пейзажі. Піднімаючись весь час в тумані, ми не могли навіть уявити, що опинимось вище хмар на вершині гори Великий Верх ☺️
Великий Верх (1598 м) — це друга по висоті вершина Боржави після гори Стій. Доволі проста, безпечна (в теплу пору року) та гарна вершина. Ідеальний вибір для осінньої прогулянки в гарну погоду. Стартом для прогулянки я обрав с. Пилипець. Дорогу починав водоспадом Шипіт. Потім доволі крутий підйом через гарний ліс до вершинки Рівний і від неї — пряма дорога до Великий Верх. Спускались через Букову Алею та поляну хіпі, тому маршрут вийшов по колу зі стартом та фінішем в одній точці. Комфортна прогулянка в дві сторони в такому варіанті займає близько 4,5 годин. Загальна довжина 13 км, перепад висот 1960 метрів.
Варіантів зміни для цього маршруту багато. Наприклад, можна продовжити шлях на гору Стій, найвищу в регіоні. Або ж спускатися через супер популярну туристичну Гімбу. Замість Пилипця можна починати з села Воловець, або Подобовець та пройти через гору Ряпецька. Можна навіть використати крісельний підйомник до Гімби і далі піти по полонині до будь-якої вершини... Просто відкривай мапу регіону та кайфуй від великої кількості варіантів для твоєї прогулянки. Але обов'язково слідкуй за прогнозом погоди та опадами.
Боржава — не просто маршрут чи набір точок на мапі. Це місце, де відчуваєш зв’язок з природою, з горами, де не треба бути досвідченим альпіністом, щоб насолодитися подорожжю. Проте ці гори вчать поваги: не можна недооцінювати їхньої сили, їхньої примхливості. Кожен, хто вирушає в таку подорож, повинен бути готовим віддати себе горам, хоча б на кілька годин, і знову повернутися з новими враженнями та спогадами, що залишаються надовго.
#закарпатська #гори #природа
Водоспад Шипіт
Про цей водоспад багато розповідати не доведеться, адже майже гарантовано, досліднику, ти вже тут встиг побувати. Проте не показати цю красу ще раз я не можу.
14-метровий водоспад в селі Пилипець, що на Закарпатті, манить тисячі туристів.
Він настільки популярний, що іноді важко навіть побачити каскади за спинами натовпу туристів. Проте приїхати сюди варто. Відвідавши його на світанку або рано вранці, ти ще й зустрінеш цей водоспад вільним, бурхливим та зможеш насолодитися його красою.
Я раджу поєднати відвідування цього водоспаду з прогулянкою Боржавою, про яку я писав вже вчора.
#закарпатська #природа
Про цей водоспад багато розповідати не доведеться, адже майже гарантовано, досліднику, ти вже тут встиг побувати. Проте не показати цю красу ще раз я не можу.
14-метровий водоспад в селі Пилипець, що на Закарпатті, манить тисячі туристів.
Він настільки популярний, що іноді важко навіть побачити каскади за спинами натовпу туристів. Проте приїхати сюди варто. Відвідавши його на світанку або рано вранці, ти ще й зустрінеш цей водоспад вільним, бурхливим та зможеш насолодитися його красою.
Я раджу поєднати відвідування цього водоспаду з прогулянкою Боржавою, про яку я писав вже вчора.
#закарпатська #природа