Смерть — це ілюзія, воскресіння — реальність

"Що не прийнято — те не зцілене", — писав Григорій Богослов. Але втілення Христа — це не лише порятунок від гріха. Не лише визволення з рабства. Не тільки щоб ми не були "як скотина безсловесна-".

Логос став людиною не через поразку, а з любові. Щоб усе створене було наповнене Богом. Щоб ми стали богами — не самозванцями, а носіями Божої благодаті.

Навіть якби не було гріхопадіння, Христос усе одно прийшов би — але без болю, без Хреста, без смерті.

Але в нашому падшому світі Він стає і Месією. Він входить у смерть — щоб зробити її фантомом. У її власному домі, в її власній грі, Він руйнує її зсередини.

І приносить щось справжнє — воскресіння. Не абстракцію, не міф. Тіло. Дотик. Хліб. Голос.

«Я — світло, що зійшло у темряву, і темрява не поглинула Мене. Я — життя, яке було у смерті, і смерть не втримала Мене. Я — воскресіння, і віднині піднімаю мертвих»
— Симеон Новий Богослов

Смерть — це тінь, що вдає з себе скелю.
Реальність — це Христос, що не зважає на гроби.
І кличе нас за Собою.

Цей потужно-незламний політик так старався. Маринував, смажив... Робив усе, щоб народ повірив — він свій. Щоб впевнилися: от він, скромний шашличник з епохи дідових пікніків, між берізками, піаром та бараком.

Але ніхто не привітав.
Ніхто не заплакав.
Ніхто не зателефонував з "майскими".

Друзі, давайте не будемо такими черствими. Репостимо це фото. Привітаємо Володимира Олександровича від усього серця, з димком, з гірчицею, з нотками фіаско.
Хай знає, як його люблять люди.

ЗІ СВЯТОМ НАЙКРАЩІХ!

Сьогодні — не феміністичний фантик і не восьмеберезнева маркетингова дрянь.
Сьогодні — справжнє, глибоке і світле свято.
День жінок-мироносиць.
Тих, кому Бог довірив найважливіше — сповістити світові про Воскресіння.

У той час, коли жінка не мала права навіть свідчити в суді, Христос довіряє їй бути першою благовісницею Перемоги над смертю.
Це не реверанс — це революція.
Апостоли ще сумніваються, ще не вірять.
А жінки — вже в дорозі.
Вони не потрапили в полон ілюзій, вони сповнилися справжньої радості.

Йшли за Христом, коли всі чекали політичного царства.
Йшли на суд.
Йшли на Голгофу.
Йшли до гробу, коли вже нічого не лишалось — тільки обов’язок і любов.
І там, у пітьмі безнадії, побачили Світло.

Вони хотіли віддати останню шану мертвому,
а натомість побачили Живого.

Церква про Жінку співає:
«Чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів».

І ми сьогодні вшановуємо кожну жінку, яка іде до кінця.
І тримає світ, коли все валиться.
І несе мир — тоді, коли все кричить про війну.

Зі святом, дорогі мироносиці.
Ви — найкращі.
Тому й переможемо.

Те, що пахне для світу ганьбою — у Бога благоухає.

Римляни не віддавали тіла розіп’ятих.
Це була частина стратегії приниження: тіло мало гнити на хресті або згнити в ямі без імені.
Особливо — якщо це "політичний злочинець", самозваний "Цар юдейський".

І саме тому жінки-мироносиці, які залишилися біля Хреста й побігли до гробу — здійснили надлюдський подвиг.
Та в очах тогочасної культури вони — не загроза. Вони могли собі це дозволити.
Інша справа — Іосиф Ариматейський і Никодим.

Це не безіменні віряни.
Це — еліта. Члени Синедріону. Люди, у яких є що втрачати.
Вони — "таємні учні", ті, хто вірив мовчки, вночі, без ризику.
Але коли всі явні учні розбіглись — ці виходять на світло.

Іосиф приходить до самого Пілата — римського префекта — просити тіло Розіп’ятого.
Ризикує всім, щоб поховати Того, кого всі визнали мертвим не тільки тілом, а й ідеєю.
І кладе Його — не в яму, а в нову гробницю, висічену в скелі, дорогу й приготовану, можливо, для себе.
Купує Йому погребальні пелени — останнє земне облачення Царя.

А Никодим приносить… не пляшечку. А тридцять три кілограми смирни й алое — царські масштаби.
Більше, ніж приносили на похорон навіть первосвященика.
Це не можна було пронести нишком. Це — процесія.
Це — відкритий виклик.
Це — добровільне соціальне самогубство.

Вони ховають не тільки Ісуса.
Вони ховають своє становище. Свою кар'єру. Свою репутацію в релігійних і політичних колах.

Але репутація — не варта й динарія, коли ти стоїш біля Бога.
Справжня честь — бути при Ньому, коли ніхто не бачить слави.
Коли ще нічого не зрозуміло.
Коли не лишилось навіть надії.

І ось тоді, саме тоді, пахне не гниллю, а царською смирною.
Саме тоді Він поруч.
І саме тоді — народжується Царство.
Саме так народжуються царі.

Адмін канала Падре почистив порноботів і підписників стало на 500 юзерів менше.
Аж ось тут трапилась реклама шампуню і я задумався: Чому цей дядька ходить до душу з Колею?
Але головне, що точно не москаль.

Петиція з Банкової про санкції проти Порошенка — провалилась.
Навіть з урахуванням ботів, бюджетників і армії "кухарок з Фейсбуку", які щодня ненавидять шоколад у коментарях.

Це вже не просто поразка. Це діагноз.
Коли твоє особисте політичне кривляння не може набрати 25 тисяч голосів з адмінресурсом, мабуть, треба не санкції вигадувати, а санітарів викликати.

🚍 #Маршрутка_на_Топольки — тижневий рейс по розбитих дорогах міської совісті, це ваш тижневий абонемент у Кафку-сіті. Тільки замість Грега Замзи — полтавці.

Ракета прилетіла — кредит візьміть. Мешканцям зруйнованого будинку на Баленка пропонують створити ОСББ і взяти кредит на відновлення. Бо ж логічно: вас обстріляли, а ви ще не винні банку? До речі, прекрасна назва для фонду: «Віднови себе сам».
В принципі ОСББ - це добре, але коли безвідповідальність мешканців наштовхується на недолугість влади місто руйнується.

Деякім політикам закони не писані.. Масові заходи заборонені? То не для велопроповідників від влади. Щосуботи — новий двіж, бо нічого так не склеює ком’юніті, як неповага до рішень військових. На фото всі щасливі. Крім закону. Головне контент.

Блогери на посадах — блогери самодопомоги. Новий жанр — поради, як вижити без депутатів. Алгоритм виживання — як у вижившого з Titanic: пливіть самі, а я вам з берега помахаю. Тільки не забувайте, хто вам це порадив, коли чергові вибори прийдуть. А ще! Підпишись на канал, бо лайк — це теж вид допомоги. І обов'язково збережи картинки.

Бензин зі спиртом — хай горить краще машина, ніж нерви. Водіям радять уникати "травнево-червневого коктейлю". Може, то новий формат боротьби з заторами: хто далі вибухне — той і переміг.

Ідола з місця відпочинку Петра І викурили з центру. "охоронці культурної спадщини" волають. Щось я не бачив їх на руїнах будинків чи інституту зв'язку, коли туди були прильоти. Постамент з піском і цеглою залишили на десерт. сподіваюсь там не з'явиться арт-об'єкт: "Наша історія: розмішані уламки".

Перший наземний гідрант! У місті. Вже скоро — перше випробування на міцність від місцевих кувалдок. А колись ми жартували про «гідрантів» на екранах... Тепер жартувати ні з ким. Все погано.

44 мільйони на дороги. Відремонтують кілометри... схем. Скільки з них витратять на асфальт, а скільки покладуть у кишеню - дізнаємось згодом, або ніколи.

На фоні усього цього — конкурс вишиванок від "ЄС". І знаєте, це не сарказм: принаймні хтось згадує, що у людей є не тільки проблеми, а й культура. Поки місто тріщить по швах, бодай щось тримається на нитках. Вишивають те, що не розкрадеш — ідентичність. Так що з усієї палітри цього тижня — це, мабуть, єдиний візерунок зі змістом.

На Монастирській смертельна ДТП. Траліки глючать. Вода зникла.
І тільки маршрутка їде далі. На Топольки. З нами.

З Днем Піхоти, воїни землі!
Хай Господь благословить вас, хмурих, змучених, але незламних.
Ви — ті, хто тримає горизонт від розриву. Ті, хто йде вгризатися в землю, коли інші лише дивляться на карту.
Ви — плоть України, її точка опори, її тил і передова водночас.

Нехай Бог дає вам витривалість, точність, холодну голову і гаряче серце.
Нехай руки ваші не тремтять, коли тримаєте зброю, і хай не тремтить серце, коли стоїте на смерть.
А коли повернетеся — нехай буде кому зустріти вас з тишею, хлібом і сльозами вдячності.

З молитвою, з пошаною, з любов’ю —
Благословенні ви, піхотинці України.
Хай ваша хода ніколи не стане втечею,
А перемога — лише питанням часу.

Доброго ранку, ага

Трамп і пуйло — це два обличчя однієї духовної корозії.
Один — з кальвіністською манією "предизбранных", інший — з хворобливою ідеєю "русского міра", де бог — це функція держави, а віра — інструмент контролю.
Обидва підмінили Бога собою. І побудували карикатуру на релігію: шоу, містика, маніпуляція.
Але там, де немає свободи — немає Бога. Бо Він не терпить кайданів.

Ми інші
Ми — у Православ’ї, яке не про страх, а про радість.
Не про покору диктату, а про любов, яка дихає вільно.
"Люби Бога і роби, що бажаєш" — бо в любові до Нього зникає зло.

Як сказав Симеон Новий Богослов:
“Хто пізнав себе грішником, той більший за того, хто мертвих воскрешає. Бо той, хто бачив свої гріхи, бачив дійсно Себе і побачив Бога.”

Вони бояться правди про себе.
А ми — пізнаємо себе і тому пізнаємо Бога.
Тому ми — вільні. І тому переможемо.

Сьогодні День памʼяті і примирення, встановлений указом президента Порошенка у 2015 році. Тоді вперше замість совкового дня перемоги 9 травня Україна разом з усіма учасниками другої світової війни відзначила День памʼяті і примирення.
О 12.00 сьогодні, біля пам’ятника українським козакам, служитиму панахиду за всіма загиблими українцями. Чому саме там, а не не біля совкового "вічного вогню"?
Бо наша пам’ять — не про культ імперії, а про біль народу.
Бо ми не святкуємо, а згадуємо.
Бо для нас "ніколи знову" — не порожній пафос, а молитва разом з усіма поколіннями українців, загиблих у війнах, виморених голодами, закатованих таборами.
Бо ми не забуваємо, що за кожною червоною зіркою ховається тінь чужого чобота, за кожною двоглавою куркою ховається жах імперії.
Бо ми знаємо: наш біль — не штучний, а той, що давить серце, коли ми говоримо: "Більше жодного разу".
Ми молимось і пам’ятаємо.
А всі полеглі українці — козаки, вояки УНР, УПА, солдати Другої світової, наші герої ЗСУ — хай стануть перед Богом заступниками за перемогу і справедливий мир для України.

Завтра, 9.05 в день перенесення мощів святителя Миколая, святкове богослужіння ми розпочнемо водосвятним молебнем о 8.30
Літургія о 9.00
Імена на поминання (за здоров'я та за упокій) пишіть в коментах у стовпчик, пожертви, за бажанням, на картку.

Приватбанк 4149 6293 5271 2897
Монобанк. 4441 1110 4323 4644
PayPal [email protected]

Всім здоров'я, перемоги та Божих благословінь!

Дуже дратує в цьому тг, що він не хоче ставити вподобайки. Вірніше ставить так, як йому заманеться.
Я намагаюсь відмітити кожен комент з іменами вподобайкою, а вони десь зникають.

Святі — це диверсанти Всевишнього,
що проникають у самісіньке серце темряви не зі зброєю, а з любов’ю.
Не з пануванням, а зі свободою.
Не з прокльонами, а з милістю.

Святий Миколай був саме таким:
ламачем несправедливості, підривником неправди,
невидимим агентом Небесного Царства серед імперій, казарм і в'язниць.
Він діяв тихо — але незворотно.
Як вибух благодаті.

І ми покликані бути такими ж.
Підривати систему зсередини не ненавистю — а добром.
Бути непомітними носіями воскресіння в світі, де панує смерть.
Бути агентами Світла у темному тилу.

Бо перемога — не в силі.
Перемога — в тому, що в нас діє Той, Хто сильніший за весь світ.

Стань святим.
Стань диверсантом Бога.

З Днем Миколая, парафіяни!

Сьогодні на службі читаємо Євангеліє від Іоана 5:1–15 — історію про паралізованого, що 38 років лежав біля купальні Віфезда, чекаючи на чудо.
Він був не перший і не останній у нескінченній черзі людського болю.
Черга — це завжди про логіку, про договір: хто встиг, того й диво.
Черга — це коли спасає система, встигнути, заслужити, довести.
Черга - це закон.

Але Христос не грає за цими правилами.
Він не строїть людей в чергу і не роздає номерки тим, кому необхідна допомога.
Він підходить Сам. Він Сам задає таке жахливе і таке бажане питання:
"Хочеш бути здоровим?"
І в одну мить ламає чергу, скасовує ритуали, минає механізми.
Бо благодать не вимагає квитка.
Не питає черговості.
Вона не нагорода. Вона — дар.

Коли вже не лишилось жодних сподівань — приходить Надія.
Коли вже немає сил — говорить Той, Чиє слово створює світ:
“Досить лежати в черзі! Збирай свої манатки! Іди!"

І встає не просто тіло.
Встає Людина.
Встає віра.
Встає життя.
Стверджується Царство.

Хтось із тих, хто чемно та постійно стоїть в черзі може обурюватися: як так? Це несправедливо! Не по черзі! Не по правилам!

Але наш Бог — не чиновник із віконечка “чудеса за записом”.
Він — Любов, яка завжди перша.
І коли всі двері замкнені — входить Сам.
Завжди вчасно.
Завжди з благодаттю.
Завжди з життям.