З приводу зимових/літніх курток
Якщо МО проплатило зимові куртки, а замість них отримало та прийняло літні – це порушення та корупція. Якщо проплатило зимові куртки та отримало зимові – тут немає порушень та корупції.
Якщо закупівельна ціна куртки в «турецькому» контракті суттєво відрізняється від ціни куртки в інших контрактах МО того ж періоду – це тривожний дзвінок та привід уважно вивчити контракт. Якщо закупівельна ціна куртки в «турецькому» контракті близька до середньої закупівельної ціни аналогічних курток за іншими контрактами МО того самого періоду – тоді тут немає ознаки корупції.
Тобто принципове питання одне: що було проплачено та поставлено за «турецьким» контрактом? Зимові куртки чи літні? Ціна на них завищена чи в середньому відповідає цінам у інших контрактах того самого періоду?
Але зараз мені у суперечках часто пропонують обговорити зовсім інші речі. Наприклад, маржу прибутку постачальника за «турецьким контрактом». Мовляв, постачальник десь дістав куртки за (умовно) 25 доларів, а продав МО за (умовно) 75. Наскільки я розумію, такі цифри можуть свідчити або про неймовірне бізнес-везіння постачальника, або про спробу постачальника зменшити свої податки в Туреччині (звідси – заниження звітних цін). Якщо куртки за іншими контрактами МО у цей період закуповували за цінами, близькими до ціни закупівлі у «турецькому» контракті, то тут немає ознак корупції. Можливо такі дії тягнуть на податкові порушення постачальника за турецькими законами, але це мене не дуже хвилює.
І ще я не розумію, яке принципове значення має структура власників компанії-постачальника за «турецьким» контрактом. Сам факт того, що серед власників компанії є родич українського держслужбовця – може бути обтяжливим моментом, якщо поставлений товар не відповідає заявці та ціні. А якщо відповідає – тоді не розумію предмету обговорення.
Якщо МО проплатило зимові куртки, а замість них отримало та прийняло літні – це порушення та корупція. Якщо проплатило зимові куртки та отримало зимові – тут немає порушень та корупції.
Якщо закупівельна ціна куртки в «турецькому» контракті суттєво відрізняється від ціни куртки в інших контрактах МО того ж періоду – це тривожний дзвінок та привід уважно вивчити контракт. Якщо закупівельна ціна куртки в «турецькому» контракті близька до середньої закупівельної ціни аналогічних курток за іншими контрактами МО того самого періоду – тоді тут немає ознаки корупції.
Тобто принципове питання одне: що було проплачено та поставлено за «турецьким» контрактом? Зимові куртки чи літні? Ціна на них завищена чи в середньому відповідає цінам у інших контрактах того самого періоду?
Але зараз мені у суперечках часто пропонують обговорити зовсім інші речі. Наприклад, маржу прибутку постачальника за «турецьким контрактом». Мовляв, постачальник десь дістав куртки за (умовно) 25 доларів, а продав МО за (умовно) 75. Наскільки я розумію, такі цифри можуть свідчити або про неймовірне бізнес-везіння постачальника, або про спробу постачальника зменшити свої податки в Туреччині (звідси – заниження звітних цін). Якщо куртки за іншими контрактами МО у цей період закуповували за цінами, близькими до ціни закупівлі у «турецькому» контракті, то тут немає ознак корупції. Можливо такі дії тягнуть на податкові порушення постачальника за турецькими законами, але це мене не дуже хвилює.
І ще я не розумію, яке принципове значення має структура власників компанії-постачальника за «турецьким» контрактом. Сам факт того, що серед власників компанії є родич українського держслужбовця – може бути обтяжливим моментом, якщо поставлений товар не відповідає заявці та ціні. А якщо відповідає – тоді не розумію предмету обговорення.
👍356💩45❤18🤬8
Forwarded from Шрайк Ньюс
Куртки з Туреччини для українських військовослужбовців, що стали об’єктом розслідування журналістів, точно були зимовими, а не літніми, як про це писали розслідувачі.
Про це в ефірі Радіо Свобода за результатами попередньої перевірки розповів голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Євген Грушовець.
«Нам точно вдалося з’ясувати, це факти, які точно підтверджені. По-перше – це куртки не є літніми, не є демісезонними, це зимові куртки, які пошиті на турецьких фабриках. Ми розуміємо, що це були події літа-осені 2022 року. І вже восени вони були поставлені у Збройні сили України. І більша частина цих курток дійсно була видана. Ще деяка партія залишається на складах. Тому перше твердження, що куртки були літніми, воно не відповідає дійсності. І відповідно ми всі повинні розуміти, що ті цифри, про які говорили журналісти, що нібито куртка коштує 20 чи 30 доларів, ми розуміємо, що за 30 доларів неможливо купити зимову куртку», – розповів голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони.
За його словами, Громадська антикорупційна рада також встановила, що Міноборони не мало тих інвойсів, які мають журналісти. Саме інвойси, в яких зазначена ціна в турецьких документах. Тому що ці документи подає винятково турецька сторона при тому, коли відвантажує товар. І в принципі Міністерство оборони не повинно було мати цих документів.
«Крім того, ми ще встановили, що Міноборони почало отримувати в жовтні 2022 року ці куртки. При цьому, виробник чи постачальник не отримав всієї передоплати за договором. Ми з’ясовуємо, чому так відбувалося. Це точно не шкодило Збройним силам України. Але такі речі були. Крім того, вся партія, яка була поставлена, вона була у повному обсязі прийнята. Є невеликі недоліки по цих куртках, вони стосувалися, якщо не помиляюся, лейб. Але за участі Командування сил логістики, контролю якості Міноборони була створена комісія, яка зважаючи на нагальну потребу необхідності цих курток вже в зимовий сезон 2022-2023 рік, то вони всі були прийняті. Тому на сьогоднішній день Громадська антикорупційна рада планує здійснити виїзд на склад чи на склади, де зберігаються ці куртки. Ми спілкуємось з військовослужбовцями. Для мене не стоїть питання чи це були літні чи зимові куртки. Вони однозначно були зимові», – пояснює Євген Грушовець.
Щодо завищених цін, за його словми, це питання точно не до Міністерства оборони. Бо, коли там підписували контракти, то в контракті вказувалась ціна. І, враховуючи те, що це товар невітчизняного виробництва, яким чином виробник буде декларувати цей товар у себе в країні походження, потім країнах, через які відбувався транзит цих курток, – це по суті Міноборони абсолютно не стосується, каже Грушовець.
Про це в ефірі Радіо Свобода за результатами попередньої перевірки розповів голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України Євген Грушовець.
«Нам точно вдалося з’ясувати, це факти, які точно підтверджені. По-перше – це куртки не є літніми, не є демісезонними, це зимові куртки, які пошиті на турецьких фабриках. Ми розуміємо, що це були події літа-осені 2022 року. І вже восени вони були поставлені у Збройні сили України. І більша частина цих курток дійсно була видана. Ще деяка партія залишається на складах. Тому перше твердження, що куртки були літніми, воно не відповідає дійсності. І відповідно ми всі повинні розуміти, що ті цифри, про які говорили журналісти, що нібито куртка коштує 20 чи 30 доларів, ми розуміємо, що за 30 доларів неможливо купити зимову куртку», – розповів голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони.
За його словами, Громадська антикорупційна рада також встановила, що Міноборони не мало тих інвойсів, які мають журналісти. Саме інвойси, в яких зазначена ціна в турецьких документах. Тому що ці документи подає винятково турецька сторона при тому, коли відвантажує товар. І в принципі Міністерство оборони не повинно було мати цих документів.
«Крім того, ми ще встановили, що Міноборони почало отримувати в жовтні 2022 року ці куртки. При цьому, виробник чи постачальник не отримав всієї передоплати за договором. Ми з’ясовуємо, чому так відбувалося. Це точно не шкодило Збройним силам України. Але такі речі були. Крім того, вся партія, яка була поставлена, вона була у повному обсязі прийнята. Є невеликі недоліки по цих куртках, вони стосувалися, якщо не помиляюся, лейб. Але за участі Командування сил логістики, контролю якості Міноборони була створена комісія, яка зважаючи на нагальну потребу необхідності цих курток вже в зимовий сезон 2022-2023 рік, то вони всі були прийняті. Тому на сьогоднішній день Громадська антикорупційна рада планує здійснити виїзд на склад чи на склади, де зберігаються ці куртки. Ми спілкуємось з військовослужбовцями. Для мене не стоїть питання чи це були літні чи зимові куртки. Вони однозначно були зимові», – пояснює Євген Грушовець.
Щодо завищених цін, за його словми, це питання точно не до Міністерства оборони. Бо, коли там підписували контракти, то в контракті вказувалась ціна. І, враховуючи те, що це товар невітчизняного виробництва, яким чином виробник буде декларувати цей товар у себе в країні походження, потім країнах, через які відбувався транзит цих курток, – це по суті Міноборони абсолютно не стосується, каже Грушовець.
👍170💩54🤬11😢3
Forwarded from Бабель
Міністр оборони призначив Арсена Жумаділова керівником Агенції ресурсного забезпечення ЗСУ. Олексій Резніков розраховує, що Агенція запрацює вже восени цього року. Вона відповідатиме за купівлю військового одягу, харчування, палива та інших необхідних речей.
Арсен Жумаділов має досвід у розбудові держінституцій та реформуванні публічних закупівель. Він був першим обраним на конкурсі керівником «Медичних закупівель України». У квітні 2023 року очолив команду реформи оборонних закупівель в межах Офісу підтримки змін при Міноборони.
▪️У квітні цього року Резніков розповідав, що Міноборони планує створити дві агенції: одну за стандартами НАТО для закупівлі озброєння і техніки, а другу для ресурсного (тилового) забезпечення. Саме другу й очолить Жумаділов.
@babel
Арсен Жумаділов має досвід у розбудові держінституцій та реформуванні публічних закупівель. Він був першим обраним на конкурсі керівником «Медичних закупівель України». У квітні 2023 року очолив команду реформи оборонних закупівель в межах Офісу підтримки змін при Міноборони.
▪️У квітні цього року Резніков розповідав, що Міноборони планує створити дві агенції: одну за стандартами НАТО для закупівлі озброєння і техніки, а другу для ресурсного (тилового) забезпечення. Саме другу й очолить Жумаділов.
@babel
👍164❤13💩10😢2
Більшість країн світу ставали або не ставали жертвами нападу не через ступінь готовності до війни і тим паче не через рівень корупції – а через своє географічне розташування та плани агресора.
У 1914 році нейтральна Бельгія прийняла на себе перший удар німецьких військ, а сусідня нейтральна Голландія уникла військового вторгнення. Але так сталося не завдяки голландським зусиллям чи голландським чеснотам: а завдяки кільком стрілочкам, що їх було нанесено на штабні карти в Берліні за вісім років до Першої світової.
У 1905-му тодішній начальник Генштабу Альфред фон Шліффен розробив стратегічний наступальний план, що передбачав просування німецьких військ нідерландською провінцією Лімбург, через Маастрихт. Але 1906-го Шліффену довелося піти у відставку через хворобу, а його наступник Гельмут фон Мольтке побажав відредагувати німецькі плани.
У новому варіанті німці наступали на Францію, вже не перетинаючи кордон Нідерландів, а просуваючись лише територією Бельгії та Люксембургу. Новий глава Генштабу обґрунтував це тим, що в разі тривалої війни і морської блокади нейтральна Голландія може виявитися для Німеччини кориснішою, ніж окупована. В результаті загинули десятки тисяч бельгійців, а не голландців.
Дуже крутий текст Михайла Дубінянського. Раджу
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/08/12/7415022/
У 1914 році нейтральна Бельгія прийняла на себе перший удар німецьких військ, а сусідня нейтральна Голландія уникла військового вторгнення. Але так сталося не завдяки голландським зусиллям чи голландським чеснотам: а завдяки кільком стрілочкам, що їх було нанесено на штабні карти в Берліні за вісім років до Першої світової.
У 1905-му тодішній начальник Генштабу Альфред фон Шліффен розробив стратегічний наступальний план, що передбачав просування німецьких військ нідерландською провінцією Лімбург, через Маастрихт. Але 1906-го Шліффену довелося піти у відставку через хворобу, а його наступник Гельмут фон Мольтке побажав відредагувати німецькі плани.
У новому варіанті німці наступали на Францію, вже не перетинаючи кордон Нідерландів, а просуваючись лише територією Бельгії та Люксембургу. Новий глава Генштабу обґрунтував це тим, що в разі тривалої війни і морської блокади нейтральна Голландія може виявитися для Німеччини кориснішою, ніж окупована. В результаті загинули десятки тисяч бельгійців, а не голландців.
Дуже крутий текст Михайла Дубінянського. Раджу
https://www.pravda.com.ua/articles/2023/08/12/7415022/
Українська правда
Віктімблеймінг воєнного часу
Влітку 2023-го країна з’ясовувала, чи заслужили українці нинішню війну. Скандальний пост Олексія Толкачова не прокоментував тільки ледачий, хоча нічого принципово нового в ньому не було. Просто нам хочеться вірити, що світ влаштований справедливо, і що люди…
👍289❤22💩5😢2
Ми часто кажемо, що війна нас змінює. Але значно сильніше нас змінить її закінчення
Ми сьогодні стоїмо на роздоріжжі. Якщо переможемо — нас чекає момент національного тріумфу. Набуття внутрішньої суб'єктності. Відчуття солідарності з усіма країнами, що допомагали Україні досягати успіху на полі бою.
Україна стане країною, яка довела собі й світові неефективність диктатур і перевагу демократій. Стане вітриною досягнень західної цивілізації. Наочним підтвердженням того, що права та свободи мають прямий стосунок до здатності перемагати на полі бою.
Ми будемо головною історією успіху на континенті. Доказом того, що правила 19‑го століття не працюють у 21‑му. Наш цивілізаційний маятник нарешті замре — і європейське майбутнє України більше не ставитиметься під сумнів. Кінець історії в окремо взятій країні.
Все буде інакше, якщо ми програємо.
Програш України означатиме, що ринкові диктатури ефективніші за ринкові демократії. Що права людини та змінюваність влади не впливають на обороноздатність. Що той трек, який Захід пропонує іншим країнам як маршрутний лист, зовсім не обов’язково веде до успіху.
Для нашого майбутнього це має першочергове значення. У разі перемоги ми будемо ще однією країною західного світу. Відчуватимемо себе в Європі рівними та вдома. Реформи стануть безальтернативними, адже їхні прихильники зможуть кивати на приклад тих країн, допомога яких наблизила наш тріумф.
У разі поразки все буде інакше. Нас можуть навіть покликати до Євросоюзу. Можуть допомогти відбудувати зруйноване. Можуть влити інвестиції та забезпечити економічне зростання. Але травма національного приниження від цього нікуди не подінеться.
Це означає, що Європа ризикує виявити на своїх кордонах країну, що їй не довіряє. Країну, в якій антиросійські настрої римуються з антизахідними. Країну, яка зневіриться в ідеалах — і проповідуватиме дипломатичний цинізм.
Ми будемо дуже схожі на сучасну Туреччину та Угорщину. Почнемо розмірковувати про винятковість свого національного шляху. Говоритимемо про суверенне право йти особливим маршрутом. Євроінтеграція стане лайкою, адже означатиме вбудовування в той самий світ, який нас зрадив і не допоміг здобути перемогу.
Наші нові популісти будуть антизахідними. Почнуть продавати виборцю ресентимент і почуття образи. Те й інше — сильні ментальні наркотики, що дають змогу носію з висоти п'єдесталу звинувачувати інших у власних бідах. Рано чи пізно у нас з’явиться свій Дональд Трамп.
Внутрішній порядок денний роздробиться на табори «ми маємо» і «нам винні». Перші говоритимуть про необхідність змінюватися й еволюціонувати. Про роботу над помилками та проблему невивчених уроків. Другі торочитимуть про байдужість Заходу й банкрутство західних цінностей. Про українську роль у порятунку континенту та подальшу зраду з боку врятованого. Причому таких, імовірно, буде відчутно більше.
Особливість ситуації ще й у тому, що перемога й поразка в цьому випадку — не константи, а змінні. Наприклад, навесні 2022‑го Україна була готова вважати перемогою вихід на кордони 23 лютого. А сьогодні символом перемоги служить лише вихід на кордони 2014 року. Той результат на полі бою, який ми вважатимемо перемогою, і той, що будемо розцінювати як поразку, залежатиме від рівня суспільних очікувань.
Та одностайність, яку ми бачимо в соцопитуваннях, безумовно, є фактором нашої сили. Вона спростовує надії Москви на внутрішньоукраїнський розбрат і розкол, дарує згуртованість, синергію та солідарність. Але варто врахувати: якщо підсумки війни не відповідатимуть очікуванням, ця одностайність може обернутися розчаруванням і фрустрацією.
І саме тому всі наші спроби будувати прогнози не мають жодного сенсу. Ми й гадки не маємо, хто переможе на перших післявоєнних виборах. Не знаємо, які назви матимуть нові партії та які гасла ми побачимо на їхніх прапорах. Навіть не здогадуємося, які прізвища будуть у бюлетенях і які обіцянки матимуть попит.
Усе тому, що останні півтора року єдиний політик у нас у країні — це Збройні сили України. Єдиний простір політики — це війна.
Майбутнє буде таким, яким вони його зроблять.
Ми сьогодні стоїмо на роздоріжжі. Якщо переможемо — нас чекає момент національного тріумфу. Набуття внутрішньої суб'єктності. Відчуття солідарності з усіма країнами, що допомагали Україні досягати успіху на полі бою.
Україна стане країною, яка довела собі й світові неефективність диктатур і перевагу демократій. Стане вітриною досягнень західної цивілізації. Наочним підтвердженням того, що права та свободи мають прямий стосунок до здатності перемагати на полі бою.
Ми будемо головною історією успіху на континенті. Доказом того, що правила 19‑го століття не працюють у 21‑му. Наш цивілізаційний маятник нарешті замре — і європейське майбутнє України більше не ставитиметься під сумнів. Кінець історії в окремо взятій країні.
Все буде інакше, якщо ми програємо.
Програш України означатиме, що ринкові диктатури ефективніші за ринкові демократії. Що права людини та змінюваність влади не впливають на обороноздатність. Що той трек, який Захід пропонує іншим країнам як маршрутний лист, зовсім не обов’язково веде до успіху.
Для нашого майбутнього це має першочергове значення. У разі перемоги ми будемо ще однією країною західного світу. Відчуватимемо себе в Європі рівними та вдома. Реформи стануть безальтернативними, адже їхні прихильники зможуть кивати на приклад тих країн, допомога яких наблизила наш тріумф.
У разі поразки все буде інакше. Нас можуть навіть покликати до Євросоюзу. Можуть допомогти відбудувати зруйноване. Можуть влити інвестиції та забезпечити економічне зростання. Але травма національного приниження від цього нікуди не подінеться.
Це означає, що Європа ризикує виявити на своїх кордонах країну, що їй не довіряє. Країну, в якій антиросійські настрої римуються з антизахідними. Країну, яка зневіриться в ідеалах — і проповідуватиме дипломатичний цинізм.
Ми будемо дуже схожі на сучасну Туреччину та Угорщину. Почнемо розмірковувати про винятковість свого національного шляху. Говоритимемо про суверенне право йти особливим маршрутом. Євроінтеграція стане лайкою, адже означатиме вбудовування в той самий світ, який нас зрадив і не допоміг здобути перемогу.
Наші нові популісти будуть антизахідними. Почнуть продавати виборцю ресентимент і почуття образи. Те й інше — сильні ментальні наркотики, що дають змогу носію з висоти п'єдесталу звинувачувати інших у власних бідах. Рано чи пізно у нас з’явиться свій Дональд Трамп.
Внутрішній порядок денний роздробиться на табори «ми маємо» і «нам винні». Перші говоритимуть про необхідність змінюватися й еволюціонувати. Про роботу над помилками та проблему невивчених уроків. Другі торочитимуть про байдужість Заходу й банкрутство західних цінностей. Про українську роль у порятунку континенту та подальшу зраду з боку врятованого. Причому таких, імовірно, буде відчутно більше.
Особливість ситуації ще й у тому, що перемога й поразка в цьому випадку — не константи, а змінні. Наприклад, навесні 2022‑го Україна була готова вважати перемогою вихід на кордони 23 лютого. А сьогодні символом перемоги служить лише вихід на кордони 2014 року. Той результат на полі бою, який ми вважатимемо перемогою, і той, що будемо розцінювати як поразку, залежатиме від рівня суспільних очікувань.
Та одностайність, яку ми бачимо в соцопитуваннях, безумовно, є фактором нашої сили. Вона спростовує надії Москви на внутрішньоукраїнський розбрат і розкол, дарує згуртованість, синергію та солідарність. Але варто врахувати: якщо підсумки війни не відповідатимуть очікуванням, ця одностайність може обернутися розчаруванням і фрустрацією.
І саме тому всі наші спроби будувати прогнози не мають жодного сенсу. Ми й гадки не маємо, хто переможе на перших післявоєнних виборах. Не знаємо, які назви матимуть нові партії та які гасла ми побачимо на їхніх прапорах. Навіть не здогадуємося, які прізвища будуть у бюлетенях і які обіцянки матимуть попит.
Усе тому, що останні півтора року єдиний політик у нас у країні — це Збройні сили України. Єдиний простір політики — це війна.
Майбутнє буде таким, яким вони його зроблять.
👍390❤76💩2
Forwarded from Шрайк
Между "яичным" и "курточным" скандалом:
• мы впервые добились получения и получили западные танки,
• дальнобойные высокоточные ракеты,
• кассетные боеприпасы,
• решили вопрос с обучением пилотов и получением F-16.
Новому министру обороны уже не придется на "Рамштайнах" пробивать лбом стену, открывая новые оружейные опции. Сейчас нужно продолжать начатое - масштабировать и расширять помощь.
Еще больше боеприпасов, больше Леопардов и Абрамсов, больше Брэдли, Страйкеров и Мардеров, больше гаубиц, САУ и систем ПВО. К Штормам/Скальпам хорошо бы добавить Атакмсы и Таурусы, к кассетным 155-мм снарядам - кассеты для Хаймарсов.
С такой задачей новому человеку справиться проще.
Поэтому я очень рад, что смена министра обороны происходит сейчас, а не зимой, как требовали некоторые.
Ну а тем, кто поверил, что Резников страшный коррупционер, могу только посоветовать через несколько лет вспомнить о нынешних громких историях. И удивиться, что они закончились совсем не так, как вы себе представляете.
• мы впервые добились получения и получили западные танки,
• дальнобойные высокоточные ракеты,
• кассетные боеприпасы,
• решили вопрос с обучением пилотов и получением F-16.
Новому министру обороны уже не придется на "Рамштайнах" пробивать лбом стену, открывая новые оружейные опции. Сейчас нужно продолжать начатое - масштабировать и расширять помощь.
Еще больше боеприпасов, больше Леопардов и Абрамсов, больше Брэдли, Страйкеров и Мардеров, больше гаубиц, САУ и систем ПВО. К Штормам/Скальпам хорошо бы добавить Атакмсы и Таурусы, к кассетным 155-мм снарядам - кассеты для Хаймарсов.
С такой задачей новому человеку справиться проще.
Поэтому я очень рад, что смена министра обороны происходит сейчас, а не зимой, как требовали некоторые.
Ну а тем, кто поверил, что Резников страшный коррупционер, могу только посоветовать через несколько лет вспомнить о нынешних громких историях. И удивиться, что они закончились совсем не так, как вы себе представляете.
👍410💩40❤37🤬4
Forwarded from Не Олексій
Суперспецоперація. Україна отримує гвинтокрил. РФ втрачає гвинтокрил. Україна отримує кейс "рус, сдафайс". РФ отримує кейс "кожний ваш пілот - потенційний зрадник". Вартість - всього 500 тисяч доларів. Здавалося б, перемога на кожному повороті.
Нє, сука. Треба скорчити з себе патріота і борця і заявити "краще б ви видали ці гроші військовим". Сука. Пенсіонерам, блять. Краще б. Я їбав.
Такі новини, що якщо розвідка наші, українські святі долари заплатить росіянам, в РФ, в Кремль, йобаним росіянам, щоб вони вбили Путіна, то ми будемо кричати, що зрада, не можна, злочин, розкрадання коштів, краще б ми ці гроші військовим дали.
Це пизда, уліточка. Як ми плануємо займатися розвідкою з цими людьми, невідомо.
Чому робота з росіянами йде не державною мовою, блєать.
Нє, сука. Треба скорчити з себе патріота і борця і заявити "краще б ви видали ці гроші військовим". Сука. Пенсіонерам, блять. Краще б. Я їбав.
Такі новини, що якщо розвідка наші, українські святі долари заплатить росіянам, в РФ, в Кремль, йобаним росіянам, щоб вони вбили Путіна, то ми будемо кричати, що зрада, не можна, злочин, розкрадання коштів, краще б ми ці гроші військовим дали.
Це пизда, уліточка. Як ми плануємо займатися розвідкою з цими людьми, невідомо.
Чому робота з росіянами йде не державною мовою, блєать.
👍820❤54🤬8😢7💩4
Forwarded from Юрій Богданов
Давайте коротко.
Українці, які кажуть що надання зброї Україні має залежати від боротьби з корупцією - довбойоби.
Або вони щиро розраховують (чи точно знають), що в СОУ вони та іх близькі не попадуть або що їх як цивільних росіяни не вб’ють. Якась наївна віра. В обох випадках.
Люди, які вірять що перемога корупції це ать два - довбойоби.
Люди які готові разом з ненависною їм владою втопити державу - довбойоби.
Чиновники, які крадуть зараз - довбойоби.
А що об’єднує усіх цих людей? Проблеми з інстинктом самозбереження.
Дякую за увагу.
Українці, які кажуть що надання зброї Україні має залежати від боротьби з корупцією - довбойоби.
Або вони щиро розраховують (чи точно знають), що в СОУ вони та іх близькі не попадуть або що їх як цивільних росіяни не вб’ють. Якась наївна віра. В обох випадках.
Люди, які вірять що перемога корупції це ать два - довбойоби.
Люди які готові разом з ненависною їм владою втопити державу - довбойоби.
Чиновники, які крадуть зараз - довбойоби.
А що об’єднує усіх цих людей? Проблеми з інстинктом самозбереження.
Дякую за увагу.
👍501❤48💩35
Forwarded from Юрій Богданов
Про санкції і чому “захід” не хоче колапсу Росії. Економічний аспект на прикладі.
Читаємо новину: Німеччина збільшила імпорт російської нафти в 12 разів: схема працює через Індію, — Der Spiegel.
Ця новина побуджує емоційно сказати три речі:
1. АХ НІМЦІ ***.
2. АХ ІНДІЙЦІ ****.
3. І ЦІ ЛЮДИ НАМ ЩОСЬ ПРО КОРУПЦІЮ РОЗПОВІДАЮТЬ!
І частково це все буде справедливо. Але воно так та не так.
Ця новина дуже ілюстративно демонструє, чому західні санкції проти Росії спрямовані на зменшення Росією обсягів ренти від ресурсів. Але не на виведення російських ресурсів з ринків.
Тобто історії з обмеженням ціни, обмеженнями щодо зручних ринків (заборона експорту в ЄС, наприклад), примус використовувати складні експортні схеми - як для транспортування, так і для отримання грошей - саме про це. Росія має МЕНШЕ ЗАРОБИТИ. А не менше експортувати.
І саме тому наші партнери з певним скепсисом дивляться на блокування морської торгівлі Росії і закривають очі на флот танкерів, які везуть нафту в Індію і Китай. Те саме стосується і інших складових експорту РФ.
Чому так? Бо обмеження ренти не призводить до цінових шоків чи браку певних критичних ресурсів на ринку. А хаосу на ринках не хоче ніхто. Тому російське зерно розглядається як таке ж потрібне як українське. Тому російська нафта і газ не мають щезнути з ринку більше ніж до рівня, коли це НЕ МАТИМЕ катастрофічних наслідків для регіональних чи глобальних ринків.
Приклад нафти. Поки російська нафта надходить на глобальний ринок і продовжує бути частиною глобального енергетичного балансу, ціни на нафту тримаються у адекватному коридорі. Якщо російська нафта з ринку зовсім щезла б, це посилило б конкуренцію покупців і штовхало ціни в гору. А ціни на пальне важливий фактор, наприклад, в американських виборах. І галопуюча зростання цін на нафту було б сильною картою в руках Трампа. Приблизно та саме ситуація в Європі.
Впливає це і на Китай. Враховуючи, що економіка і так зараз в дупі, то фактор шоків пропозиції її б ще більше прибив. І це все додало б ризиків глобальної економічної кризи. Що б вдарило і по ЄС, і по США. З відповідними електоральними наслідками.
Послаблення Китаю і Росії вигідне США? Так, але бажано без катастрофічних наслідків для США. Звідси намагання до останнього уникнути прямої політичної, економічної і тим більше військової конфронтації. Або хоча б мати час підготуватися.
Приклад добрив. Росія - ТОП-виробник всіх трьох видів (загальне 3 місце після Китаю і США) і найбільший у світі експортер. Разом з білорусами ринок калійних добрив - ТОП 1. Азотні добрива і фосфатні добрива - ТОП 3.
Цю галузь намагалися утримати від санкцій. Але ціни все одно значно зросли з початком повномасштабного вторгнення. Бо всі країни, залежні від добрив, почали робити запаси готової продукції і сировини. Індія, Південно - Східна Азія і Африка, а також Китай без добрив не збирають врожаї, які їм потрібні для виживання. Там де без добрив не буде врожаю, буде шалене зростання цін на їжу, буде інфляція, політична нестабільність і - цілком ймовірно - фізичний голод.
Це - ще одна хвиля нестабільності. Причому з більш непередбачуваними наслідками, ніж навіть блокування експорту українського зерна. Сотні мільйонів потенційних постраждалих. ТОМУ СПАЙС МАЄ НАДХОДИТИ. Тобто - російські добрива мають залишатися на ринку.
А що буде, якщо Росію спіткає колапс? Не як СРСР, а саме перехід від стадії “диктатура” до стадії “хаос і громадянська війна”? Спайс припинить надходити. І тоді обсяги невизначеності у світі можуть зрости галопоючими темпами. А розгрібати це - а кому потрібно?
Тому ми і чуємо постійно ці неприємні формули, що Росія не має втратити внутрішню сталість. Що санкції мають бути обережними (і тому обмежено ефективними). Що ескалація має бути максимально керованою. Мотиви і цинічно - політичні, і боягузливі, і раціональні одночасно. Та сама складна реальність, з якою доводиться жити.
Дякую за увагу.
Підписатися
Читаємо новину: Німеччина збільшила імпорт російської нафти в 12 разів: схема працює через Індію, — Der Spiegel.
Ця новина побуджує емоційно сказати три речі:
1. АХ НІМЦІ ***.
2. АХ ІНДІЙЦІ ****.
3. І ЦІ ЛЮДИ НАМ ЩОСЬ ПРО КОРУПЦІЮ РОЗПОВІДАЮТЬ!
І частково це все буде справедливо. Але воно так та не так.
Ця новина дуже ілюстративно демонструє, чому західні санкції проти Росії спрямовані на зменшення Росією обсягів ренти від ресурсів. Але не на виведення російських ресурсів з ринків.
Тобто історії з обмеженням ціни, обмеженнями щодо зручних ринків (заборона експорту в ЄС, наприклад), примус використовувати складні експортні схеми - як для транспортування, так і для отримання грошей - саме про це. Росія має МЕНШЕ ЗАРОБИТИ. А не менше експортувати.
І саме тому наші партнери з певним скепсисом дивляться на блокування морської торгівлі Росії і закривають очі на флот танкерів, які везуть нафту в Індію і Китай. Те саме стосується і інших складових експорту РФ.
Чому так? Бо обмеження ренти не призводить до цінових шоків чи браку певних критичних ресурсів на ринку. А хаосу на ринках не хоче ніхто. Тому російське зерно розглядається як таке ж потрібне як українське. Тому російська нафта і газ не мають щезнути з ринку більше ніж до рівня, коли це НЕ МАТИМЕ катастрофічних наслідків для регіональних чи глобальних ринків.
Приклад нафти. Поки російська нафта надходить на глобальний ринок і продовжує бути частиною глобального енергетичного балансу, ціни на нафту тримаються у адекватному коридорі. Якщо російська нафта з ринку зовсім щезла б, це посилило б конкуренцію покупців і штовхало ціни в гору. А ціни на пальне важливий фактор, наприклад, в американських виборах. І галопуюча зростання цін на нафту було б сильною картою в руках Трампа. Приблизно та саме ситуація в Європі.
Впливає це і на Китай. Враховуючи, що економіка і так зараз в дупі, то фактор шоків пропозиції її б ще більше прибив. І це все додало б ризиків глобальної економічної кризи. Що б вдарило і по ЄС, і по США. З відповідними електоральними наслідками.
Послаблення Китаю і Росії вигідне США? Так, але бажано без катастрофічних наслідків для США. Звідси намагання до останнього уникнути прямої політичної, економічної і тим більше військової конфронтації. Або хоча б мати час підготуватися.
Приклад добрив. Росія - ТОП-виробник всіх трьох видів (загальне 3 місце після Китаю і США) і найбільший у світі експортер. Разом з білорусами ринок калійних добрив - ТОП 1. Азотні добрива і фосфатні добрива - ТОП 3.
Цю галузь намагалися утримати від санкцій. Але ціни все одно значно зросли з початком повномасштабного вторгнення. Бо всі країни, залежні від добрив, почали робити запаси готової продукції і сировини. Індія, Південно - Східна Азія і Африка, а також Китай без добрив не збирають врожаї, які їм потрібні для виживання. Там де без добрив не буде врожаю, буде шалене зростання цін на їжу, буде інфляція, політична нестабільність і - цілком ймовірно - фізичний голод.
Це - ще одна хвиля нестабільності. Причому з більш непередбачуваними наслідками, ніж навіть блокування експорту українського зерна. Сотні мільйонів потенційних постраждалих. ТОМУ СПАЙС МАЄ НАДХОДИТИ. Тобто - російські добрива мають залишатися на ринку.
А що буде, якщо Росію спіткає колапс? Не як СРСР, а саме перехід від стадії “диктатура” до стадії “хаос і громадянська війна”? Спайс припинить надходити. І тоді обсяги невизначеності у світі можуть зрости галопоючими темпами. А розгрібати це - а кому потрібно?
Тому ми і чуємо постійно ці неприємні формули, що Росія не має втратити внутрішню сталість. Що санкції мають бути обережними (і тому обмежено ефективними). Що ескалація має бути максимально керованою. Мотиви і цинічно - політичні, і боягузливі, і раціональні одночасно. Та сама складна реальність, з якою доводиться жити.
Дякую за увагу.
Підписатися
👍264😢47🤬8❤6
Катерина Коберник:
В жовтні 2020 року ми детально розписали, як Сергій Іванов зробив джинсовий фільм про колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка (ось він https://baa.nu/rZVIwa). Що було після цього? Після цього до Іванова в проєкт сходили десятки людей з гарною репутацією. Зокрема, Максим Колесніков, Ігор Луценко, Тавр, Вишебаба, Янович, Буданов і ще багато військових. Як ще пояснити людям, що не можна ростити тварин, які потім їх зжирають?
Нове "розслідування" Іванова про Гетманцева (якого я не люблю, але яка різниця) ми не будемо розбирати. Там нема що розбирати — замість фактів "викривальні ознаки", як нове слово в журналістиці. Можу привести кілька цитат з матеріалу.
"В Україні мало політиків, яких люди ненавидять так, як героя цього матеріалу".
"Чи припинив Гетманцев бути вірним своєму ментору і працювати на Сівковича і росію? Я впевнений, що ні".
"Що робив Гетманцев у Білорусі (в листопаді 2018 року) — невідомо, але чи можемо ми виключити можливі зустрічі там з особою чи з представниками росії? Авжеж, ні. Чи міг бути цим представником Сівкович? Безумовно, так".
"Попри всі очевидні викривальні ознаки органи безпеки не можуть зупинити Гетманцева, який під контролем і за допомогою російського агента Сівковича вибудував складну розгалужену схему — мережу підприємств і організацій, яка охоплює експодатківців, суддів, чиновників і до якої залучені телеканали та інші медіаресурси".
В цю мережу, про яку йдеться вище, до речі за логікою Іванова входить Мирослава Барчук, Віталій Портніков і Сергій Руденко.
Якщо ми не можемо достукатись текстами і аргументами, давайте інакше. В матеріалі Іванова є абсолютно абсурдна схема про агентів ФСБ, які отруїли Ющенка (до чого там взагалі Ющенко — питання). Ми взяли її "логіку" за взірець і от вам "Розслідування про Сергій Іванова, якби його зробив Сергій Іванов". І, будь ласка, не питайте, до чого тут Енді Воргол — це очевидно.
Важливо, Гетманцев може бути російським шпигуном, але це ніяк не змінить той факт, що цей матеріал не можна називати журналістським розслідуванням. короткий текст тут https://baa.nu/LYGtU1
В жовтні 2020 року ми детально розписали, як Сергій Іванов зробив джинсовий фільм про колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка (ось він https://baa.nu/rZVIwa). Що було після цього? Після цього до Іванова в проєкт сходили десятки людей з гарною репутацією. Зокрема, Максим Колесніков, Ігор Луценко, Тавр, Вишебаба, Янович, Буданов і ще багато військових. Як ще пояснити людям, що не можна ростити тварин, які потім їх зжирають?
Нове "розслідування" Іванова про Гетманцева (якого я не люблю, але яка різниця) ми не будемо розбирати. Там нема що розбирати — замість фактів "викривальні ознаки", як нове слово в журналістиці. Можу привести кілька цитат з матеріалу.
"В Україні мало політиків, яких люди ненавидять так, як героя цього матеріалу".
"Чи припинив Гетманцев бути вірним своєму ментору і працювати на Сівковича і росію? Я впевнений, що ні".
"Що робив Гетманцев у Білорусі (в листопаді 2018 року) — невідомо, але чи можемо ми виключити можливі зустрічі там з особою чи з представниками росії? Авжеж, ні. Чи міг бути цим представником Сівкович? Безумовно, так".
"Попри всі очевидні викривальні ознаки органи безпеки не можуть зупинити Гетманцева, який під контролем і за допомогою російського агента Сівковича вибудував складну розгалужену схему — мережу підприємств і організацій, яка охоплює експодатківців, суддів, чиновників і до якої залучені телеканали та інші медіаресурси".
В цю мережу, про яку йдеться вище, до речі за логікою Іванова входить Мирослава Барчук, Віталій Портніков і Сергій Руденко.
Якщо ми не можемо достукатись текстами і аргументами, давайте інакше. В матеріалі Іванова є абсолютно абсурдна схема про агентів ФСБ, які отруїли Ющенка (до чого там взагалі Ющенко — питання). Ми взяли її "логіку" за взірець і от вам "Розслідування про Сергій Іванова, якби його зробив Сергій Іванов". І, будь ласка, не питайте, до чого тут Енді Воргол — це очевидно.
Важливо, Гетманцев може бути російським шпигуном, але це ніяк не змінить той факт, що цей матеріал не можна називати журналістським розслідуванням. короткий текст тут https://baa.nu/LYGtU1
👍288❤8💩5
"Тил забув про війну"
Що ближче людина до фронту, то легше їй повірити в цю тезу. Завеликий контраст між реальністю окопів та тиловим побутом. На тлі передової будь-яке мирне місто виглядає зухвало розслабленим – і виникає спокуса дорікнути його мешканцям у байдужості. Назвати утриманцями всіх, хто не носить піксель. Заявити, що вони не тільки проживають своє життя за чужий рахунок, а також забули, за чий саме.
Так уже вийшло, що найвразливіша перед "зрадою" людина в країні – це солдат на нулі. Та реальність, у якій він існує, категорично не схожа на побут інших його співгромадян. Цілком інші ризики. Зовсім інша відповідальність. Занадто велика ціна помилки. На нулі ти готовий вважати рівними тих, хто проживає це все разом із тобою. І перестаєш вважати рівними всіх, хто продовжує жити своє життя за твоєю спиною.
У такій ситуації дуже легко повірити в чужу байдужість. Підтвердженням своїх висновків ти вважатимеш усе, що завгодно. Ресторани, що працюють в тилу. Вуличне освітлення. Чисті туалети та гарячий душ. Все перераховане надто дефіцитне для окопів і надто нормативне для тилу, щоб ця різниця не впадала в око. І тому так легко запідозрити співгромадян у забудькуватості, байдужості та лицемірстві.
Але весь цей контраст зовсім не повинен підтверджувати тезу про "втому".
І річ навіть не в тому, що тилове місто приречене відрізнятися від прифронтового. Так чи інак, але Львів не може бути схожим на Дружківку, а Київ – на Краматорськ. Зрештою якщо місто в тилу може дозволити собі жити мирно – це ще одне підтвердження, що українська армія робить все правильно. Набагато важливіше не те, як тил виглядає, а те, як він поводиться.
Ми складаємо наші уявлення про реальність, спираючись на новини. Але природа новин влаштована так, що вони повідомляють не про норму, а про її порушення. Нам не говорять про те, скільки поїздів без проблем дісталися пункту призначення – ми почуємо лише про той єдиний, що зійшов із рейок. Новини не розповідають про шанобливе ставлення до ветеранів у тилу – але повідомлять історію про негідника, який ображає бійців на камеру. Під час війни деякі новини зовсім недоступні через закономірні обмеження – а тому замість статистики про те, скільки людей щомісяця приєднується до Сил оборони, ми дивимося відео про тих, хто тікає від співробітників військкомату.
В підсумку відбувається протиріччя. З одного боку, ти маєш персональний досвід і спостереження, які ти не завжди готовий вважати універсальними. З іншого боку – скандальні випадки, які бачать усі співгромадяни без винятку. Ти не завжди можеш проголосити тенденцією те, з чим зіткнувся сам. Але тобі неважко проголосити тенденцією побачене в соцмережах, хоча цей кейс цілком може бути поодиноким випадком у масштабах країни. Тому що порушення мають медійний фундамент. А норма – далеко не завжди.
З цього протиріччя легко народжуються узагальнення. Про поганих переселенців і про байдужий "мирняк", про неадекватних ветеранів і про цинічних бізнесменів. Ми робимо висновки з новин, які покликані повідомляти нам про порушення норми – щоб потім відчути прикрість, злість та самотність.
До того ж, якоїсь миті ми стаємо заручниками висновків, зроблених одного разу, й потім підганяємо під них наступні спостереження. Зрештою, людина – істота не раціональна, а раціоналізуюча: вона спершу формує картину світу, а потім починає її захищати. І, за потреби, готова вважати критерієм байдужості тилу той факт, що в тилу носять різнокольоровий одяг.
Але в тому й річ, що ресторани, побачення та вечірки – недостатні підстави для узагальнення тилу. Куди якіснішим фактором настроїв служить соціологія.
93% українців довіряють Збройним силам. 51% чекає на появу нових політиків з-поміж військових.
93% українців вірять у перемогу і 84% не готові до територіальних поступок – навіть якщо це означатиме, що війна триватиме довше.
72% не вірять у перспективи переговорів із Росією і приблизно стільки ж виступають за НАТО. 47% вважатимуть перемогою вихід на кордони 91-го року, але ще для 31% цього недостатньо, і вони готові вважати перемогою лише дезінтеграцію РФ.
Що ближче людина до фронту, то легше їй повірити в цю тезу. Завеликий контраст між реальністю окопів та тиловим побутом. На тлі передової будь-яке мирне місто виглядає зухвало розслабленим – і виникає спокуса дорікнути його мешканцям у байдужості. Назвати утриманцями всіх, хто не носить піксель. Заявити, що вони не тільки проживають своє життя за чужий рахунок, а також забули, за чий саме.
Так уже вийшло, що найвразливіша перед "зрадою" людина в країні – це солдат на нулі. Та реальність, у якій він існує, категорично не схожа на побут інших його співгромадян. Цілком інші ризики. Зовсім інша відповідальність. Занадто велика ціна помилки. На нулі ти готовий вважати рівними тих, хто проживає це все разом із тобою. І перестаєш вважати рівними всіх, хто продовжує жити своє життя за твоєю спиною.
У такій ситуації дуже легко повірити в чужу байдужість. Підтвердженням своїх висновків ти вважатимеш усе, що завгодно. Ресторани, що працюють в тилу. Вуличне освітлення. Чисті туалети та гарячий душ. Все перераховане надто дефіцитне для окопів і надто нормативне для тилу, щоб ця різниця не впадала в око. І тому так легко запідозрити співгромадян у забудькуватості, байдужості та лицемірстві.
Але весь цей контраст зовсім не повинен підтверджувати тезу про "втому".
І річ навіть не в тому, що тилове місто приречене відрізнятися від прифронтового. Так чи інак, але Львів не може бути схожим на Дружківку, а Київ – на Краматорськ. Зрештою якщо місто в тилу може дозволити собі жити мирно – це ще одне підтвердження, що українська армія робить все правильно. Набагато важливіше не те, як тил виглядає, а те, як він поводиться.
Ми складаємо наші уявлення про реальність, спираючись на новини. Але природа новин влаштована так, що вони повідомляють не про норму, а про її порушення. Нам не говорять про те, скільки поїздів без проблем дісталися пункту призначення – ми почуємо лише про той єдиний, що зійшов із рейок. Новини не розповідають про шанобливе ставлення до ветеранів у тилу – але повідомлять історію про негідника, який ображає бійців на камеру. Під час війни деякі новини зовсім недоступні через закономірні обмеження – а тому замість статистики про те, скільки людей щомісяця приєднується до Сил оборони, ми дивимося відео про тих, хто тікає від співробітників військкомату.
В підсумку відбувається протиріччя. З одного боку, ти маєш персональний досвід і спостереження, які ти не завжди готовий вважати універсальними. З іншого боку – скандальні випадки, які бачать усі співгромадяни без винятку. Ти не завжди можеш проголосити тенденцією те, з чим зіткнувся сам. Але тобі неважко проголосити тенденцією побачене в соцмережах, хоча цей кейс цілком може бути поодиноким випадком у масштабах країни. Тому що порушення мають медійний фундамент. А норма – далеко не завжди.
З цього протиріччя легко народжуються узагальнення. Про поганих переселенців і про байдужий "мирняк", про неадекватних ветеранів і про цинічних бізнесменів. Ми робимо висновки з новин, які покликані повідомляти нам про порушення норми – щоб потім відчути прикрість, злість та самотність.
До того ж, якоїсь миті ми стаємо заручниками висновків, зроблених одного разу, й потім підганяємо під них наступні спостереження. Зрештою, людина – істота не раціональна, а раціоналізуюча: вона спершу формує картину світу, а потім починає її захищати. І, за потреби, готова вважати критерієм байдужості тилу той факт, що в тилу носять різнокольоровий одяг.
Але в тому й річ, що ресторани, побачення та вечірки – недостатні підстави для узагальнення тилу. Куди якіснішим фактором настроїв служить соціологія.
93% українців довіряють Збройним силам. 51% чекає на появу нових політиків з-поміж військових.
93% українців вірять у перемогу і 84% не готові до територіальних поступок – навіть якщо це означатиме, що війна триватиме довше.
72% не вірять у перспективи переговорів із Росією і приблизно стільки ж виступають за НАТО. 47% вважатимуть перемогою вихід на кордони 91-го року, але ще для 31% цього недостатньо, і вони готові вважати перемогою лише дезінтеграцію РФ.
👍284❤56💩1
Все це зовсім не схоже на діагноз "стомленого від війни суспільства". Нам є з чим порівнювати – ми проходили через етап "втоми" п'ять років тому. Коли респонденти говорили про необхідність "компромісів", ставили на перше місце в списку погроз зростання тарифів та корупцію, а ще були готові голосувати на виборах за збірну "повістку миру". Щойно ми нинішні станемо нагадувати себе п'ятирічної давності, от тоді розмови про втому тилу від війни набудуть сенсу. Але не тепер.
Українське суспільство зберігає небачений для себе рівень єдності. Незважаючи на півтора року великої війни, ракетні удари та неминуче збіднення через зруйновану економіку. Повномасштабне вторгнення стало для країни універсальним знаменником, і говорити про критичну масу внутрішніх суперечностей має право лише той, хто не пам'ятає нашого недавнього минулого.
Якщо наші співгромадяни вирішать втомитися від війни, ми дуже швидко це відчуємо. Побачимо дроблення на "повістку суверенітету" та "повістку холодильника". Виявимо політиків, які продаватимуть ідеї, не пов'язані з фронтовою темою. Почнемо сперечатися в соцмережах не про скульптури у львівських парках та не про календарі з елементами еротики, а про сценарії та терміни завершення бойових дій.
Усього цього, до речі, добивається Москва – з першого дня війни. Росія та її ботоферми останні півтора року намагаються вбивати клин між тилом та фронтом. Між політиками та військовими. Між українським сходом та українським заходом. Судячи з соціології – не дуже успішно. Але, як відомо, реальність – це те, що люди про неї думають.
Тому немає сенсу полегшувати нашому ворогові його завдання.
Українське суспільство зберігає небачений для себе рівень єдності. Незважаючи на півтора року великої війни, ракетні удари та неминуче збіднення через зруйновану економіку. Повномасштабне вторгнення стало для країни універсальним знаменником, і говорити про критичну масу внутрішніх суперечностей має право лише той, хто не пам'ятає нашого недавнього минулого.
Якщо наші співгромадяни вирішать втомитися від війни, ми дуже швидко це відчуємо. Побачимо дроблення на "повістку суверенітету" та "повістку холодильника". Виявимо політиків, які продаватимуть ідеї, не пов'язані з фронтовою темою. Почнемо сперечатися в соцмережах не про скульптури у львівських парках та не про календарі з елементами еротики, а про сценарії та терміни завершення бойових дій.
Усього цього, до речі, добивається Москва – з першого дня війни. Росія та її ботоферми останні півтора року намагаються вбивати клин між тилом та фронтом. Між політиками та військовими. Між українським сходом та українським заходом. Судячи з соціології – не дуже успішно. Але, як відомо, реальність – це те, що люди про неї думають.
Тому немає сенсу полегшувати нашому ворогові його завдання.
👍518❤106🤬1💩1
Forwarded from Шрайк Ньюс
Отличный ликбезный материал по ATACMS в переводе @mortisaeterna
Он длинный и подробный, стоит сохранить и использовать как справочник.
Надеюсь, пригодится :)
Он длинный и подробный, стоит сохранить и использовать как справочник.
Надеюсь, пригодится :)
Друкарня
Що таке ATACMS?
Автор: Colby Badhwar
❤133👍70
Forwarded from Портников
Я не є прихильником польських правих, вважаю результати їхнього правління катастрофічними для Польщі, а останні рішення щодо України - чистим популізмом. Але це не змінює моїх теплих почуттів до Польщі і поляків. І це не заважало і не заважатиме мені підтримувати Качинського, Дуду чи Моравецького, коли вони ухвалюють державницькі рішення у справжніх інтересах Польщі і допомагають Україні.
Я був в жасі від «брексіту» й політичних авантюристів, які завели Велику Британію в оману. Мені здається несправедливим, що фіаско зазнав тільки Борис Джонсон і я із нетерпінням чекаю остаточного краху всіх політиків, які поставили на «брексіт». Це не змінило мого захоплення Великою Британією. І я щиро вітав позицію Джонсона і британського уряду по підтримці України й протистоянню Росії.
Я в нестямі від того, у що перетворився Нетаньяху і який уряд він сформував. Але це не може змінити моїх синівських почуттів до єврейської держави. І я завжди буду підтримувати всі зусилля її уряду по забезпеченню безпеки й самого існування Ізраїлю. А ставлення ізраїльских урядовців до війни Росії з Україною я й надалі критикуватиму.
Я не голосував за Володимира Зеленського та його дивовижну партію й попереджав українців про наслідки цього вибору. Але це не робить мене меншим патріотом України і не заважає підтримувати керівництво країни, коли воно захищає національні інтереси й називає речі своїми іменами.
Я так робив завжди й робитиму завжди. Це називається здоровий глузд.
Я був в жасі від «брексіту» й політичних авантюристів, які завели Велику Британію в оману. Мені здається несправедливим, що фіаско зазнав тільки Борис Джонсон і я із нетерпінням чекаю остаточного краху всіх політиків, які поставили на «брексіт». Це не змінило мого захоплення Великою Британією. І я щиро вітав позицію Джонсона і британського уряду по підтримці України й протистоянню Росії.
Я в нестямі від того, у що перетворився Нетаньяху і який уряд він сформував. Але це не може змінити моїх синівських почуттів до єврейської держави. І я завжди буду підтримувати всі зусилля її уряду по забезпеченню безпеки й самого існування Ізраїлю. А ставлення ізраїльских урядовців до війни Росії з Україною я й надалі критикуватиму.
Я не голосував за Володимира Зеленського та його дивовижну партію й попереджав українців про наслідки цього вибору. Але це не робить мене меншим патріотом України і не заважає підтримувати керівництво країни, коли воно захищає національні інтереси й називає речі своїми іменами.
Я так робив завжди й робитиму завжди. Це називається здоровий глузд.
👍864❤146💩11😢3
Подеколи з'являється відчуття, що країна й надалі живе у відлунні виборів 2019-го.
Це особливо помітно на рівні соцмереж. Кожен скандал і кожна криза породжує хвилю прогнозованих реакцій. Більшість із яких так чи інак зводяться до того, що винен офіційний Київ.
Це може стосуватися різних тем. Торішні успіхи російського вторгнення. Драматизм нинішнього контрнаступу. "Експортні" баталії з західними сусідами України. Кожен кейс породжує коментарі, загальний сенс яких вписується в концепцію "винна наша влада".
Безумовно, влада так чи інакше несе відповідальність за те, що відбувається в країні. А надто якщо йдеться про силу, яка зуміла взяти в парламенті монобільшість. Однак у всій цій історії є моменти, що спонукають до запитань.
Кампанія 2019 року була, ймовірно, найемоційнішою за останні дев'ять років. Володимир Зеленський лякав багатьох відсутністю досвіду, чітких ціннісних поглядів та неабиякою політичною всеїдністю. Усередині його партії знайшлося місце як представникам проукраїнського табору, так і тим, хто колись почувався комфортно в таборі проросійському.
Майбутній президент не поспішав розставляти крапки над своїми політичними "i", а тому кожен вільний був додумувати його так, як хотів. Тому одні пов'язували з його обранням швидкий розквіт, інші – щонайменше неминучий крах.
Ті, хто тішився з обрання нового президента, були досить строкатими у своїх поглядах. Одні втомилися від попередника. Інші хотіли поставити на паузу українізацію та національно-орієнтовану політику. Треті чекали на швидке економічне диво та боротьбу з корупцією. Четверті хотіли припинення війни "тут і зараз". Хтось – не вписавшись у колишню архітектуру влади – сподівався вписатися в нову.
Ті, хто сприймав обрання нового президента як ризик, були згуртованішими. В основному це були прихильники порядку денного суверенітету.
Ті, хто вважав за головну загрозу країні не корупцію, а війну. Цей табір виходив із того, що ризики для виживання країни надто великі, щоб іти на необдумані електоральні експерименти.
Умовно кажучи, якщо прихильники Володимира Зеленського голосували за нього, щоб стало краще, його противники голосували проти нього, щоб не стало гірше.
Наступні три роки події розвивалися так, що жодна з груп не могла заявити про власний тріумф. Економічного дива не сталося. Здачі національних інтересів на переговорах із Москвою – також. Корупція не зникла. Українізація країни не змінилася русифікацією. Прориву в євроінтеграції не було. Санкції проти проросійських телеканалів – запровадили. До осені 21-го року Володимир Зеленський підходив у звичному для українських президентів статусі. Рейтинг знижувався і перспективи другого терміну виглядали не зовсім очевидними.
Все змінило повномасштабне вторгнення.
Військова лавина зійшла і перелицювала простір української політики. Спершу головним завданням стало зупинити агресора. Потім вибити його з окупованих територій. Ключове питання внутрішньої політики звелося до того, чи посилює те чи інше рішення обороноздатність, чи послаблює її.
Україна не здатна забезпечити себе всім необхідним озброєнням, а тому виникла потреба, щоб якнайбільше країн погодилися бути нашим тилом. І, попри очікування багатьох, Володимир Зеленський у свою нову редакцію президентської ролі вписався доволі органічно.
Можна сперечатися про те, що саме спричинило дипломатичні успіхи України. Прихильники президента скажуть, що вся справа в умінні Володимира Зеленського "відчувати зал" та знаходити підхід до лідерів інших країн. Противники скажуть, що підтримка нашої країни пояснюється трагедією Бучі, яка жахнула цивілізований світ.
Швидше за все мають рацію і ті, й інші. Ми не залишилися віч-на-віч з агресором з безлічі причин. Але списувати з рахунків лідера воюючої країни так само безглуздо, як і зводити все, що відбувається, лише до нього.
Однак навіть чотири з половиною роки по тому травма 2019 живе й надалі. Ті, хто на останніх президентських виборах бачив у шостому президенті країни катастрофу, наполегливо шукають підтвердження своїм поглядам.
Це особливо помітно на рівні соцмереж. Кожен скандал і кожна криза породжує хвилю прогнозованих реакцій. Більшість із яких так чи інак зводяться до того, що винен офіційний Київ.
Це може стосуватися різних тем. Торішні успіхи російського вторгнення. Драматизм нинішнього контрнаступу. "Експортні" баталії з західними сусідами України. Кожен кейс породжує коментарі, загальний сенс яких вписується в концепцію "винна наша влада".
Безумовно, влада так чи інакше несе відповідальність за те, що відбувається в країні. А надто якщо йдеться про силу, яка зуміла взяти в парламенті монобільшість. Однак у всій цій історії є моменти, що спонукають до запитань.
Кампанія 2019 року була, ймовірно, найемоційнішою за останні дев'ять років. Володимир Зеленський лякав багатьох відсутністю досвіду, чітких ціннісних поглядів та неабиякою політичною всеїдністю. Усередині його партії знайшлося місце як представникам проукраїнського табору, так і тим, хто колись почувався комфортно в таборі проросійському.
Майбутній президент не поспішав розставляти крапки над своїми політичними "i", а тому кожен вільний був додумувати його так, як хотів. Тому одні пов'язували з його обранням швидкий розквіт, інші – щонайменше неминучий крах.
Ті, хто тішився з обрання нового президента, були досить строкатими у своїх поглядах. Одні втомилися від попередника. Інші хотіли поставити на паузу українізацію та національно-орієнтовану політику. Треті чекали на швидке економічне диво та боротьбу з корупцією. Четверті хотіли припинення війни "тут і зараз". Хтось – не вписавшись у колишню архітектуру влади – сподівався вписатися в нову.
Ті, хто сприймав обрання нового президента як ризик, були згуртованішими. В основному це були прихильники порядку денного суверенітету.
Ті, хто вважав за головну загрозу країні не корупцію, а війну. Цей табір виходив із того, що ризики для виживання країни надто великі, щоб іти на необдумані електоральні експерименти.
Умовно кажучи, якщо прихильники Володимира Зеленського голосували за нього, щоб стало краще, його противники голосували проти нього, щоб не стало гірше.
Наступні три роки події розвивалися так, що жодна з груп не могла заявити про власний тріумф. Економічного дива не сталося. Здачі національних інтересів на переговорах із Москвою – також. Корупція не зникла. Українізація країни не змінилася русифікацією. Прориву в євроінтеграції не було. Санкції проти проросійських телеканалів – запровадили. До осені 21-го року Володимир Зеленський підходив у звичному для українських президентів статусі. Рейтинг знижувався і перспективи другого терміну виглядали не зовсім очевидними.
Все змінило повномасштабне вторгнення.
Військова лавина зійшла і перелицювала простір української політики. Спершу головним завданням стало зупинити агресора. Потім вибити його з окупованих територій. Ключове питання внутрішньої політики звелося до того, чи посилює те чи інше рішення обороноздатність, чи послаблює її.
Україна не здатна забезпечити себе всім необхідним озброєнням, а тому виникла потреба, щоб якнайбільше країн погодилися бути нашим тилом. І, попри очікування багатьох, Володимир Зеленський у свою нову редакцію президентської ролі вписався доволі органічно.
Можна сперечатися про те, що саме спричинило дипломатичні успіхи України. Прихильники президента скажуть, що вся справа в умінні Володимира Зеленського "відчувати зал" та знаходити підхід до лідерів інших країн. Противники скажуть, що підтримка нашої країни пояснюється трагедією Бучі, яка жахнула цивілізований світ.
Швидше за все мають рацію і ті, й інші. Ми не залишилися віч-на-віч з агресором з безлічі причин. Але списувати з рахунків лідера воюючої країни так само безглуздо, як і зводити все, що відбувається, лише до нього.
Однак навіть чотири з половиною роки по тому травма 2019 живе й надалі. Ті, хто на останніх президентських виборах бачив у шостому президенті країни катастрофу, наполегливо шукають підтвердження своїм поглядам.
👍193💩23❤8😢7🤬1