осіння

Богдана Коваленко

#проза #БогданаКоваленко

задонатити на розвиток проєкту

Тиша

Порожніми словами вимальовую рамки.
Записую свої риси обличчя.
Намагаюсь поставити крапку.
Порожньо і безладно шукаю сенси
У спробах усвідомити значення слів,
Силоміць вивертаю себе в безсенся.
Тихо вночі виписую в щоденник свою назву.
Граюся в слова.
Перетворю все в дурні фрази,
Правила,
Приказки,
Римовані словосполучення.
Гублюсь в їхній порожнечі,
Безглуздості та дурості.
У в'язкій безнадії
Намагаюсь шукати підлогу.
Стрибатиму на одній нозі
У спробах підібрати хоч слово,
Хоча б силоміць витягнути одну ненадійну риму,
Хоча б щось на кшталт
"Сад, стежина, безхатько, машина".
Вже що завгодно,
Хоч порожнечею написане слово з втраченим даром мови.
Загублене і давно забуте.
Вдих
і
Видих.
"Вибачте, але абонент знаходиться поза зоною досяжності. Зателефонуйте, будь ласка, пізніше."
І так
пізніше,
пізніше,
пізніше...

Поліна Ходусова

#поезія #ПолінаХодусова

задонатити на розвиток проєкту

Коли до цих країв повернеться мова
я обов'язково опишу це вечірнє небо
передгрозяне й зворушене нашими поглядами —
поглядами прощання й замилування

Коли час прорве загату
й разом зі словами потече крізь нас —
я обов'язково опишу це плинне небо
небо наших непромовлених "назавжди" й "ніколи"

Вмиюся брудним потоком
вириватиму корені слів і прищеплюватиму їм пагінці нових значень
ловитиму миті решетом
благословлятиму святу каламуть

А поки нема ні слів ні секунд
нема на що обміняти спалах зорі й красу низпадання сутінків

Шепеляві пересохлі русла
теж шепочуть
розкладають круглі обточені камінці спогадів
підказують: звідси пішла вода
і ми свідки її

але немає її у війні
ні ковточка
ні краплин що ділили б на відтинки нестерпне чекання

тож стоїмо під оцим от небом
малі-малісінькі сухі очеретинки
боїмося іскор нічної ватри
німуємо своє безчасся

Єлизавета Жарікова

#поезія #ЄлизаветаЖарікова

задонатити на розвиток проєкту

***
Колись я стану Тарасом Прохаськом.
Буду збирати з тобою
ябка у мене в селі.
І рвати сливки.

Колись усе це скінчиться,
а я втомлюсь,
постарію,
може нарешті борода почне рости.
І я обов’язково стану Прохаськом.

До нашої хати будуть приходити
журналісти,
я розповідатиму їм про час,
про природу письма
і просто про природу.
Пригощатиму їх ябками
і сливками.

А потім ми будем сидіти з тобою
і тішитися.
Бо життя треба прожити так,
щоб на старість
стати Тарасом Прохаськом.
І як добре, шо це вдалося.
І ти завжди поряд.
І стільки сливок
і часу.
Так безмежно багато часу.
І всьо ше буде.
Нічого іще не закінчилося.
Нічого ще навіть
не починалось.

І треба було цілого життя,
аби це
зрозуміти.

Артур Дронь

#поезія #АртурДронь

задонатити на розвиток проєкту

Вітаємо, друзі!
Раді повідомити, що дуже скоро відбудеться наш другий літературник, куди вас і запрошуємо🖤

Дата: 31.05.2025
Час: 18:30
Місце: Київ, вул. Верхній Вал, 62 (книгарня-кав'ярня "Закапелок")

Читатимуть:
Єлизавета Тіточка
Даймонд Сраний
Катерина Балашова
Ада Єлагіна
Максен Кушнір
Юля Свириденко

Модераторка: Богдана Коваленко

Якщо ви плануєте прийти — заповніть будь ласка цю форму (кількість місць, на жаль, обмежена до 32).

Чекатимемо на вас!

зміліло

видихаю ніжну
мову кита з легень
(він на березі око лишив
а берег глибокого кольору і немає
ніде води тільки вóлого
заберіть руки в крихкий пісок
запаху перемертвого
стільки разів
перевимерлого)
пускаю тебе до блідого
а все бліде
(голосе мій)
у тембрі гукаєш наскрíзь –
повернувся;
зім‘яв кістки обійняв;
їх не зрахувати –
всі тут удома
між висолопленого коріння
і ми вдома
(голосе мій)
голою шкірою насуваємось
на широколезий вітер
він несе;
літаємо
(голосе мій)
розштурхаймо півмертве навколо
листя цих ледь з коріння дерев:
бліді мало крови тільки вода
й в цьому холоді
час зустрічати світанок
гуканнями що належать
нам з тобою;
мовою що належить
великому тілові ніжного
звісно
смутку

Дмитро Вільгоцький

#поезія #ДмитроВільгоцький

задонатити на розвиток проєкту

Юрка — і спать

з поетичного похмілля прокидається естет,
в нього в роті присмак рими, в голові гуде сонет

у ліричного героя поетичний перегар,
Жадана він пив — підвівся, Дарʼю Лісіч — не вставав

вижлуктав останню збірку, прохідний нудний шмурдяк

як завжди себе насварить, що був зайвим Позаяк

Дмитро Кириченко

#поезія #ДмитроКириченко

задонатити на розвиток проєкту

зерно твоєї самоти
проросте в мені
буйним деревом

під ним
лис намарне
вистежує зайця

і заблукати
і заховатись

то є вже ліс
чи тільки можливість лісу?

Олександр Єлисеїв

#поезія #ОлександрЄлисеїв

друзі, а ми нагадуємо, що в нас триває збір на кейсеваки для "Азову"!

залишилось зовсім трохи і ми б дуже хотіли його закрити до нашого літературнику, тому нам потрібна допомога. будемо дуже вдячні за ваші гроші та репости!

ЗБІР НА MEDCRUISER ДЛЯ "АЗОВУ"

друзі, будемо знайомити вас із поетами, яких ви зможете почути на літературнику 31.05

Даймонд Сраний — поет (і зовсім трохи письменник) з Києва: народився під каштанами, а похований буде біля Гулівера. За освітою – філолог, має публікації у декількох незалежних літературних журналах.

У своїй творчості сповідує метапанк — філософію абсолютної щирості та емоційності у творчості; ідею створення максимально чесного та правдиво власного замість слідування за правильною формою, естетикою та популярними творчими імперативами.

///

до
ре
мі
фа
соль
ля
сі

до
ранку знов не спати
ре
місія затягується
мі
сія виспатись знову провалена
фа
кт в тому що я чомусь досі живий
соль
феджіо за вибухами в небі
ля
зг металу крилатої ракети
сі
рий світанок не принесе надії

сі
ля
соль
фа
мі
ре
до

до ре
чі, чому я ще досі живий?

вночі відігрітий твоєю шкірою. вранці
навмисне холону дощем. у простому костюмі
із клаптиків сну та вишневого диму. в банці
танцює недопалок, вбитий водою. струми

біжать проводами наввипередки. мов люди,
вмилися верби космічним промінням. чорнила
з кори — на папір і на шкіру бліду. дрімлюги
співають, і Блеквуд нотує мій ранок. сила

у стінах дзвінких. а ми куримо далі. небо
кружляє над вербами, кава рятує. ранок
травневий, мов сніг, осідає на пальцях. тремор —
і знову під ковдрою — дотик твоєї шкіри.
~

Леонід Скрипаль

#поезія #ЛеонідСкрипаль

задонатити на розвиток проєкту

так от, саме в момент, коли запалюється небо,
ти усвідомлюєш плинність цього життя:
ти смакуєш кожен атом повітря після дощу, і в буття
заглядаєш несміло, сторожко, як розполохане птаство після нічного злиття
з гіллям, з пеленою небесною; топчеш змарнілим взуттям
калюжі в яких відбиваються залишки неба

ти бачиш себе розполоханим птахом
чиїмось дахом
чиїмось жахом
репертуаром…
потенціалом…
дихаєш вправно, несміло, кохано
горнуться щемом
на гілці пташини
дихаєш небом
сві-тать-не-спі-ши-ти

Аліса Сидорчук

#поезія #АлісаСидорчук

задонатити на розвиток проєкту

продовжуємо знайомити вас із поетами, яких ви зможете почути на літературнику 31.05

Максен Кушнір – вийшов у світ з чортової долини Чорткова. Як Олег Ольжич, однаково любить історію та літературу.
В поезії надає перевагу мінімалістичному стилю та тяжінню до навіювання образу. Серед того, що надихає – бажання розібрати щось звичайне на різноманітні шари сприйняття.

///

Витягну із капелюха кролика
замість лущавого пігмея.
Плюшевий кролик
оселиться у серці,
вирваному жнивом
багряної сигнальної зорі.

Йому буде тепло
там,
де лунає твоя карна.

Це не метафора.
Просто знову війна.

Хтось сонце
загубив —
і навіть не шукає.

Дощ стирає
наші силуети.

А кролик чує.