Як будеш повна сну ти, сива і стара
Сидіти при вогні, візьми цю книгу
Й вдумливо читай, і сни про погляду
Свого колишню ніжність і тіней шал в очах.

Як же любили всі тебе граційну,
Кохались у красі — чи щиро то було?
Один лиш душу покохав твою,
Леліяв сум на мінливім обличчі.

Схилившися над тліючим вуглем,
Шепни журливо, як любов втікала,
Майнувши вдалині понад горами,
Сховала у гурті зірок його лице.

В.Б. Єйтс
переклад з англійської —
Олександр Єлисеїв

#поезія #переклади #ОлександрЄлисеїв

задонатити на розвиток проєкту

Цілу ніч
тьмяні бростки снів
рясно
квітнуть
Всередині
кожної пелюстки —
літера,
і тобі уявляється:
якби ж тільки запам'ятати
й нанизати разом усі,
з них склалася б відповідь.
Довга ця ніч,
і не легка:
в тебе стільки гілок,
і серед них розвилки —
птахи то тут, то там,
чорний лис моститься,
аби заснути поряд,
місяць споглядає
блідим кістяним оком.
Врешті витрачаєш
всі сили, які були,
і витягаєш з землі
багнистий поділ свого коріння
і, підскочивши, прокидаєшся
з двома чи трьома складами,
мов із водою в роті
й відчуттям
втрати — спогадом
ще не зовсім слова,
точно ще не відповіді —
лише з відчуттям,
коли глибоко в дереві
відмикаються всі замки,
і крізь нього рине полум'я,
а бруньки — квітують.

Сни, Мері Олівер
переклад з англійської —
Катерина Балашова

#поезія #переклади #КатеринаБалашова

задонатити на розвиток проєкту

химера
літньої ночі
пара рожевих фей
літають у небі травневого ранку
покручені звуки стрибають на крильця
у дивну пору на заваду бажань
у мареві спеки — я серце кладу біля тебе
в трояндовий кущ і червона роса
зачаровує очі — забирає душу
місячний серпик в моїй руці
світить і любить твоє миле обличчя

гроза
найдивніша у серпні
капосні духи хочуть теплого сну — на руках оберона
але йому треба я — бо кажу що він хоче
і йому я все — бо стою перед ним на колінах
тихе ехо розплітається лісом

…пак юний пак згадай як у пʼять
ти внадив ногою в капкан
я звільнив бліде тільце
і відтоді ти юний
трава завжди
буде вище —
скільки би ти не стрибав

серце в шторм бʼється в такт із страхом
щаслива блискавка злущує фарбу з квітів
білими плямами лізе по стелі
хрущ без черева
напів-живий
чи-мертвий
махає лапкою
розгубленим решткам
незграбний танок —
присвята пустим кісткам
наче кожен спазм
хоче стрибнуть на мене
прижитися з тілом
знайти собі тихе
роздоріжжя
для сну

нутро живе
голодом —
розум
цвіте у безумстві
крізь сон — юний привид весни
пливе слідом в сльозах
і просить не озиратись
поки різкий спалах
розриває слабку
людську
суть

я зубами тримаюся за твоє стегно
тягнуся кінцівками до лиця
і ось моє черво теж зосталось деінде
жалюгідний звук ліри
на березі Гебра
—
вилови мене
вилов хоч голову
схопи і віддай її з пащі хвиль
в обійми тривкого
оптимізму
весни

сон літньої ночі
пух і листя
літають у небі травневого ранку
мала електрична фея
пробігла моїм плечем
сковзнула по шиї й напнувсь на ключицю —
тріснуло вдвоє тендітне крильце́
і зойкнув день
і за тим заспівав
затягнув зі сльозами
гіркий панегірик
—
я жарт
я втома
я мариво білих хмар
і серце моє лежить там
де ти поклав
ніж

х

пес + пляшка

#поезія #пес_пляшка

задонатити на розвиток проєкту

нещадній вулиці Дмитрівській

дорога до мого дому
думала стати морем
і взялася хвилями

з мого високого поверху
чути усю картину
малі верещать на банані
в помаранчевих водних жилетах
старі на катамаранах
розрізають морську поверхню
мама бурчить на дитину —
сиди! в тебе губи сині

на аварійних балконах —
шезлонги
сонце випалює пластик
в центрі Києва —
хвилі
кому скажи —
не повірять

дорога до мого дому
хотіла — і стала морем
хоч би бетоном залили ями —
таксист продовжує лаятися

Єпіфанова Анна

#поезія #ЄпіфановаАнна

задонатити на розвиток проєкту

пам'ять моя — нелінійна —
покручені стовбури яблунь
ослаблі мішки
з піском

затуплена вибита
вирвана — пам'ять моя —
нелінійна

запаяна
з пропусками
кратерами і червоточинами

пам'ять моя — нелінійна —
грубої в'язки
вітчизна
розходиться на нитки

блякла
долина — пам'ять моя —
полотнище з кривенькими латками
і хаотичні шви

навічно мокра наволочка —
пам'ять моя — від сліз
навічно солона
й гірка

почорнілі нігті —
сліди боротьби
нелінійної невиліковно оглухлої
пам'яті

і розбите корито серця —
ламка посудина
для душі

заполярне сяйво

#поезія #заполярнесяйво

задонатити на розвиток проєкту

нічого не болить мені. я цілий.
прокинувся від вибухів. не спав.
у темряві погладив твоє тіло.
і витягнув із нього скалки скла.

прокинувся. все ціле. вікна цілі.
ти цілу ніч вдихала цілу ніч.
пив воду і ковтав прозоро-білі
шматочки скла, що дерли голосні.

ніхто не спав, все блимало й світило,
і вибухи, і вибухи, і ви.
не засинав, щоб бите скло не снилось.
на дихання твоє всю ніч дививсь.

Павло Коробчук

#поезія #ПавлоКоробчук

задонатити на розвиток проєкту

щось
і направду
відгалузилось
перевмерло в мені
ніжність лелеча
розправилась на
грудях у неба мов
деревокрона

понавилюблювала
бозна скільки пітьм
що бачу себе лиш
навпомацки
дикі руки ростуть
обіймають мене
самотністю
гілкостискаючи
сонцехрестя

ось
вона моя
надрозумнєвість
холодна й прíсна
висмоктана з ріки
під корінь

не вмію як
відвáдити серце
як розвести
вороння́ думок
розколошканих
наче верби́
весільна сукня

зачервневочорна
моя любов
розміром з черево
горобця
в яке поміщається
стільки свята
що й не думається

ходи
будемо торкатися
землі поребраної
гадати скільки
осталося
жити

я думаю
про українські дерева
трохи похнюплені
трохи химерні
дуже прегарні
й дуже сумні
як люди

мабуть
у минулому
я була найсумнішим
деревом

скажи
а яке
найсумніше
дерево?

Богдана Коваленко

#поезія #БогданаКоваленко

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, що творять візуальне мистецтво (художники, фотографи та ін.)! Якщо ви вже публікувалися у нас і бажаєте опублікуватися ще раз — надсилайте роботи на розгляд:
@pleasedonttextme

| часодійне |

коли вже своїми долонями час
торкається горла і косить
очі голодні на паросток дня —
гóрнусь обличчям до нього

коли
зупиняється час
і стримить
з тіла багнетом кривавим —
сточую нігті об стіни

не ми
творимо вічність
не наші
теплі молитви в основі усіх
значень законів і правил

хочу
тебе
випивати до дна —
світе солодкий незнаний

хочу
палати
в багатті життя —
хочу невпинно палати

хочу
щодня
розквітати в твоїх
грудях
мій часе кривавий

хочу
зростати на твóїх вустах
хочу
зростати
зростати!

з краплі ставатися морем
в твоїх
теплих обіймах
губитись
часе багряний
охрещений в жах —
хочу творити
й творитись

коли вже
своїми долонями
час
торкається горла
і косить
очі голодні на паросток дня —
хочу
невпинно

я
хочу!


25.05–08.06.25

Марина Горбатюк

#поезія #МаринаГорбатюк

задонатити на розвиток проєкту

кінцуґі

в розгромлених містах
на розорених вулицях
в розвалених будинках
в розтрощених кімнатах
в розбитих шафах
в розламаних людях
золотими прожилками сяє
ціла любов

сахар землі

#поезія #сахарземлі

задонатити на розвиток проєкту

—— Роксолані, Мар'яні та Ксенії ——

тоді так і напишуть, що музика —
то не тільки набір октав і слів

так і напишуть,
що поєднує вона нотоносцем
Херсон і Львів,
Тернопіль і Дюссельдорф,
Атени та Золочів —
і в кожного свій ключ, свої замки,
свої мелодії умиротворення

і це бýде здебільшого про
знаходження спільнокореневого та
дослідження забутого —
і часом будé це цілком не про музику,
а про цвітіння дерев посеред травня,
розряджені телефони дорогою до кафе
чи віртуальні обійми —
зрозуміло, що для справжніх
ще треба з'їхатись
та час і відстань — то пара диригентів
оркестру, де цілісна постановка
трапляється щотри персеїди —
і то за найсприятливіших обставин

а тоді розходяться навсібіч
до наступних зідзвонів,
коли десятки тональностей любові
стягують їх в один ряд —
так потім з'являються сузір'я,
що їдуть по сіль і по сльози
Чумацьким Шляхом

хотілося б лиш,
щоб від щастя

08.06.25

Юрій Ліщук

#поезія #ЮрійЛіщук

задонатити на розвиток проєкту

Дискримінація білого цис-гетеро чоловіка в гомодиктатурі

Софія Потоцька

#образотворче #СофіяПотоцька

задонатити на розвиток проєкту

Чумний пейзаж

Сюжети каскадів жахної столиці
Химерами рищуть, собори столикі
Цілують небесні священницькі ризи.
Це пошук між шуму коштовної рими.

Це пошук між шуму коштовної рими,
Мов мазання праведних лоскотним миром.
А вулиці чахнуть, як спадщина Риму
У Темні віки від чумного потиру.

У Темні віки із чумного потиру
Впивалися праведні й гибіло тирло
Єпископів ночі від ігрища хіті.
Конають у темряві янголи-міти.

Конають у темряві янголи-міти,
В кутках, по склепіннях, мов тінь сталагмітів
Незримого світу. Куди тут подітись
Від скверни? Лиш з двору протягує

Вітер.

sunset

#поезія #sunset

задонатити на розвиток проєкту

чергова шкіра

Катерина Балашова

#образотворче #КатеринаБалашова

задонатити на розвиток проєкту

Після дощу

Наталія-Стефанія Сагайдак

#проза #Наталія_СтефаніяСагайдак

задонатити на розвиток проєкту

*
Півонія світиться карміновим ранком.
Крап... крап... крапає дощ.
Ліктями чіпляюся за спогади,
босоніж біжу в травень.

Голоси друзів,
піжмурки, лазалки, гойдалки,
суниці — ще не зовсім стиглі,
засмаглі обличчя — ягідки,
листя подорожника —
печать пригоди на коліні.

— Ти квач!

Затінок дихає літом,
мрії блукають між трав.

Муркіт кошеняти хилитає вітер,
мурашник виростає у вежу,
тінь драбини малює рейки й шпали —
потяг ось-ось вирушить у мандрівку,
з рогатки жбурляю камінчик,
і він котиться до наступної станції.

Виходжу, а там —
пишні голівки квітів
п’ють сонце,
розливають аромат,
пелюстками затуляють небо,
сміються кольором фламінго.

Крап… крап…
настоянка з півонії в склянці.
Теплі спогади тануть,
наче сонячні відблиски
в тиші травня.

Оксана Лихогляд

#поезія #ОксанаЛихогляд

задонатити на розвиток проєкту