кінцуґі

в розгромлених містах
на розорених вулицях
в розвалених будинках
в розтрощених кімнатах
в розбитих шафах
в розламаних людях
золотими прожилками сяє
ціла любов

сахар землі

#поезія #сахарземлі

задонатити на розвиток проєкту

—— Роксолані, Мар'яні та Ксенії ——

тоді так і напишуть, що музика —
то не тільки набір октав і слів

так і напишуть,
що поєднує вона нотоносцем
Херсон і Львів,
Тернопіль і Дюссельдорф,
Атени та Золочів —
і в кожного свій ключ, свої замки,
свої мелодії умиротворення

і це бýде здебільшого про
знаходження спільнокореневого та
дослідження забутого —
і часом будé це цілком не про музику,
а про цвітіння дерев посеред травня,
розряджені телефони дорогою до кафе
чи віртуальні обійми —
зрозуміло, що для справжніх
ще треба з'їхатись
та час і відстань — то пара диригентів
оркестру, де цілісна постановка
трапляється щотри персеїди —
і то за найсприятливіших обставин

а тоді розходяться навсібіч
до наступних зідзвонів,
коли десятки тональностей любові
стягують їх в один ряд —
так потім з'являються сузір'я,
що їдуть по сіль і по сльози
Чумацьким Шляхом

хотілося б лиш,
щоб від щастя

08.06.25

Юрій Ліщук

#поезія #ЮрійЛіщук

задонатити на розвиток проєкту

Дискримінація білого цис-гетеро чоловіка в гомодиктатурі

Софія Потоцька

#образотворче #СофіяПотоцька

задонатити на розвиток проєкту

Чумний пейзаж

Сюжети каскадів жахної столиці
Химерами рищуть, собори столикі
Цілують небесні священницькі ризи.
Це пошук між шуму коштовної рими.

Це пошук між шуму коштовної рими,
Мов мазання праведних лоскотним миром.
А вулиці чахнуть, як спадщина Риму
У Темні віки від чумного потиру.

У Темні віки із чумного потиру
Впивалися праведні й гибіло тирло
Єпископів ночі від ігрища хіті.
Конають у темряві янголи-міти.

Конають у темряві янголи-міти,
В кутках, по склепіннях, мов тінь сталагмітів
Незримого світу. Куди тут подітись
Від скверни? Лиш з двору протягує

Вітер.

sunset

#поезія #sunset

задонатити на розвиток проєкту

чергова шкіра

Катерина Балашова

#образотворче #КатеринаБалашова

задонатити на розвиток проєкту

Після дощу

Наталія-Стефанія Сагайдак

#проза #Наталія_СтефаніяСагайдак

задонатити на розвиток проєкту

*
Півонія світиться карміновим ранком.
Крап... крап... крапає дощ.
Ліктями чіпляюся за спогади,
босоніж біжу в травень.

Голоси друзів,
піжмурки, лазалки, гойдалки,
суниці — ще не зовсім стиглі,
засмаглі обличчя — ягідки,
листя подорожника —
печать пригоди на коліні.

— Ти квач!

Затінок дихає літом,
мрії блукають між трав.

Муркіт кошеняти хилитає вітер,
мурашник виростає у вежу,
тінь драбини малює рейки й шпали —
потяг ось-ось вирушить у мандрівку,
з рогатки жбурляю камінчик,
і він котиться до наступної станції.

Виходжу, а там —
пишні голівки квітів
п’ють сонце,
розливають аромат,
пелюстками затуляють небо,
сміються кольором фламінго.

Крап… крап…
настоянка з півонії в склянці.
Теплі спогади тануть,
наче сонячні відблиски
в тиші травня.

Оксана Лихогляд

#поезія #ОксанаЛихогляд

задонатити на розвиток проєкту

Soloway — Криг

#Soloway #музика

задонатити на розвиток проєкту

=+=

останні років десять
перед кожним Днем Незалежності
я щоразу думаю:
Боже, дякую тобі, усім твоїм друзям,
обличчям і просто причетним
за те, що я народилася після:
після доби однакових сірих будинків
біло-зелених та біло-блакитних
стін поліклінік

навіть зараз, не бувши
ні разу свідком,
я прокидаюся мокра,
в мерзенно холодному поті
посеред ночі, бо згадую:
ось ми лазимо напіврозваленим
заводом, що пахне цвіллю і
мокрою глиною, мишами
а баба кричить: вилазьте, бо вб’єтесь!..

не так давно він був ще
імені Свердлова
чи якогось іншого –ова,
але обов’язково радянського.
І цей –ов точно вбивав людей,
можливо, не руками, але
розпорядженнями

мені було п’ять, потім вісім,
а потім дев’ять
завод розбирали на залізо і цеглу
закрили млин
і я бачила, як млинар,
що важив мою трирічну сестру,
коли млин іще працював,
на промислових вагах
(«ого, яка важенька, пів мішка борошна!»),
більше не ходить щоранку,
бо немає куди ходити:
тільки пити і тішити себе
обрубками минулого:
раньше ж було лучче

ми просто жили на одній величезній вулиці,
але в мене було своє «раньше» - пізніше.

це вже була незалежність,
а рани радянщини та її
архітектурно-мистецькі ансамблі
в мені відтоді не зажили
і не заживуть.

сьогодні моїй сестрі двадцять два
і я не уявляю, скільки
мішків борошна еквівалентні її вазі, але
я сиджу на її ліжку о першій ночі,
кажучи знову:

бач, я не можу знайти раціональної причини
аж так ненавидіти архітектуру доби,
у якій не жила, але яку застала
як предка в бетоні.

Абрамович напише у дві тисячі шістнадцятому, що естетика комунізму і соціалізму ґрунтується на чистісінькій потворності,
і буде права. дуже дивно, ми зростали
в різних щелепах цієї машини,
але зуби на вигляд – одні й ті самі.

і мені страшно тиснуть ряди цих домів,
у яких я живу; цих заводів
і я не готова відповісти на питання:
чи зараз лучче?

але не так, як тоді, як тоді,
коли на моїх прадідів та їхніх батьків,
дідів писали доноси, а потім
розстрілювали через сім днів
без суду і слідства у місці, де зараз
сіро стоїть житомирський онкодиспансер

їх-то реабілітували. а нашу
генетичну пам’ять коли?

від того все менше можу чути розмови
про відносно щасливе дитинство
і юність батьків, назви вулиць,
дивитися фільми, де люди були
чимось більшим
а здавалися фоном системи.
бо все це мені тхне сирими
і дохлими мріями, що ніколи не
виходили (а може й не входили!)
з голів (чи у голови) цих людей

бо які іще мрії, якщо ти не ділиш їх
з усіма?

і стіни з вогкої цегли
пам'ятають усе. іще.

я не можу ненавидіти їх менше.
чи могла б, якби народилась тоді?

01.09.2024

Ніла Ревчук

#поезія #НілаРевчук

задонатити на розвиток проєкту

//що ж таке Шлях?
Шлях народився
з американської мрії
страшної мрії/#
маленький кур'єр сягнув
мимо морф червонищ вивіски
з графіком подорожей,
бо крам за ґраткою
коронних постерів:
форсують виміри
хибного інтересу
на пункт видач
"ах, постмодерн", —
подумала мокрюща після злив
кепка нової пошти
# / під сірими соснами
— дім під знос
‚‚/-оппенгеймера посадили(?
Вона хоче віджати Чикаґо|\
почуваюсь затраханим і не курю,
щоб не звертати на це приміток
стокгольм
стокгольм
стокгольм

Федя Акне

#поезія #ФедяАкне

задонатити на розвиток проєкту

з розмов (не озвучені деталі)

Yukonuko R.

#образотворче #YukonukoR

задонатити на розвиток проєкту

пар йде з вуст
і до вуст
хустина впала, панно
я підійму
нумо в кущ

там хрущ ненароком теж упав
гудить наш лоскіт
і ледь жар лестим
поміж тим
плющ

не згрішу оком
я спраглий до твоїх муркотінь

я чую їх навіть коли тисне тінь
мій сонячний промінь сплетінь
розділи зі мною неба синь

нехай це як востаннє звучить
нехай це дзвенить
нехай дзвенить іскрами підков
нехай дзвенить звуками усіх відомих мов

нехай поштовхом для сплячих церков
нехай дзвенить
алеями у парках в пабах в усіх шпарках
у підвалах й бібліотеках нехай здійметься пил
у палацах падіння люстр дзвенить
нехай дзвенить

лице любов

Юко Краут

#поезія #ЮкоКраут

задонатити на розвиток проєкту

я заходжу в авдиторію і кажу:
'будь ласка, будьте
неупередженими
будь ласка, поясніть написання не
з різними частинами мови
а не нормальність побачень з студентками"
в моїй групі від декого пахне ваніллю
від декого ваніл'ю
ванілью і ваніліном
але не те щоб ми знали принципову різницю
різниця це зменшуване мінус від'ємник
різниця це життя мінус три роки і підкреслений
драматизм студентства активної політичної молоді
революція розквітає в папороті
ленін ховається у нотатниках
я зітхаю
бракує слів і кульгають тезиси
на відміну від однокурсників серед лекції
я встаю і кричу різними нотами
самі винні що не поставили музичну освіту
як одну з дисциплін
так би може співала
я завжди забувала усе і не те щоб щось зміниться
це гра ми голодні і протягом місяця
треба вивчити де хто сидить хто кому кориться
розклад меню імена і яка з кого зрештою користь я
сама по собі хороша і самій по собі мені теж непогано
перший день і перша догана —

питання. підпал. підвал. повага. погано!
рахую: один, сімнадцять. вісім в годину, двадцять
магістратуру поїду робити кудись далеко
де менше людей знаються на футуризмі й ар-деко
наголосах голосах пригнічених й misérables
туди де на їжу піде уся зарплата
й не лишиться часу для соціуму й соціалізму
де професори беруть хабарі і замовчують катаклізми

світлобоязнь –
коли жаги до знань не стачає, аби відновити рай
освіта – це двері. open the door. ouvre la porte. obsecro aperire ostium.

відчиняй.

калерія

#поезія #калерія

задонатити на розвиток проєкту

тіло

вивершеність пропорцій
чіткі контури
світло і слабкі тіні
містичність
благоговіння
мов гілка яблуні
що цвіте і лиється
чар її тихим сном

розрахунок з осяянням
пензль мов дотик до візії озера
самості з видивом світу таємним
крик з позамежжя що чутний ледь
видимим жестом-єством
це поза тріумфу обличчя природньої
грації і жодної тіні що скривить
божественну вічність

збоку дороги лежав здохлий кінь
тіло вже падаль черва — лиш суцільна ненатлість
гниття
марнота
а довкола — природа
тече й проливається
тече й проминається

у тихій кімнаті несказаність
відлуння думок ніби дзиґар
що й можна сказитись
і впитися можна лиш словом
блаженним зворушенням
ниць перед мрією ниць перед
прагненням вищого

навряд чи він
думав про тіло
творивши мадонну
цей запах
нечисті слова
глупота й зубожіння
земне і духовне
кругом нечистоти
і хирість справляє
жертовну процесію
шкіра й кісти
кров і пітьма
загибель по бруку
постукує
костуром

холодно

...ваші форми я зберіг, моя богине,
Зберіг мого кохання суть!

ентропія ковтає слова
зводить з орбіт і руйнуються
цілі системи
згасають
лиш світло вже вмерлих зірок
ніжно торкається шкіри

sunset

#поезія #sunset

задонатити на розвиток проєкту

То не хмара,
а дірява парасоля:
сама змокла,
ще й мене
до нитки намочила.
Бачив я, бачив,
як несе вона
на плечах
малі хмарята.
А від них —
маленькі дощики,
дитячі парасольки,
гороб’ячі калабаньки
і веселки в росі.

Ігор Калинець 💔

колись
дивились на грозу
виглядаючи з вікон

колись
ловили очима
в темряві вечора
блискавку
і раділи
мов діти

тепер
Віктор знову хапає кисень
дивиться в небо
шепоче: дрони - чуєш? - дрони
а небо чисте ні хмар ні вітру
нічого
лише хриплий голос
падає
в траву

колись
бігли полем
цим полем
тепер
у траві
міни

а
там
за лісом
яр
там упав літак
там горів танк
там серед сосен
ростуть печериці
але
дід Іван
вже туди не ходить

Валерій Пузік

#поезія #ВалерійПузік

задонатити на розвиток проєкту