Пам'ять більшого Тіла

«Цей есей – спроба, зібравши до купи рефлексії, чужі й власні спогади, думки деяких гуманітаристів і вигаданих персонажів, осмислити тему вимушеного переселення, пам’яті та зв’язку утікача з покинутим простором. Як і належить есею, цей текст – виключно суб’єктивний. Я не намагалася осягнути всі можливі досвіди переселенців (до прикладу, факт, що в когось дім – окупований або повністю знищений, а в когось – вцілілий і вільний, уже витворює вагому різницю в сприйнятті), не проводила соціологічне дослідження, втім є щиро переконаною, що, коли есей вийшов добрим, він відгукнеться читачам з досвідами і схожими, і відмінними від мого. Зрештою, ми – строкаті, але пливемо в одному ковчезі, нам разом висилати голубів і зупиняти бурю. Отож, висилаю свого.»

Липнева

#есеїстика #Липнева

задонатити на розвиток проєкту

про військове

бах бах тара рах
бах бах тара рах бах бах

бах бах бах
та ра ра рах
бах бах
ба бах бум птшшшшшууууууу бум

струнотягнуто я встояв
обісраний голубами рваний
і ще птахами що літають
я мріяв що мене поміняють

ба БАХ птшшшшшууууууу

Юко Краут

#поезія #ЮкоКраут

задонатити на розвиток проєкту

погляд

твоїм зеленим присвячується

очі розпускаються
мов ті квіти що завиділи
вранішнє світло

пилок з твоїх вій опадає
на мою мармурову шкіру
вона лущиться тліє у темряві

ніч
ми розчинились у ній
лиш дві пари зірок
проглядають у вічність
здивовані

скляклі мов струни
напнуті
готові до гри

sunset

#поезія #sunset

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, як ви могли помітити — публікацій на каналі стало менше.
Деякий час так і буде — адміністраторам треба трошки відпочити. Сподіваємось, що за місяць-два ми повернемось до нашого звичного темпу🙂

Залишайтеся з нами🖤

тиша між нами — лезо
така гостра й тонка що ненароком і поріжешся
може саме тому ми так непохитно мовчимо
стікаючи теплими ріками спогадів
втікаючи від сам на сам
аби не поранитися ще дужче

тиша між нами — крихка порцелянова чашечка
яка при доторку чогось гарячого завжди істерично тріскається
зойком бринить
надламується

цупка й густа тиша
її глибина може заховати в собі любов цілого світу
а нашій у тому німому безмежжі забракло місця
трісь

Вікторія Оліщук

#поезія #ВікторіяОліщук

задонатити на розвиток проєкту

Шкільний дім

Комини димлять наперекір вітрам,
і хтось там часом замітає хату,
вікно відчинить, хоч давно нема
нікого там з тієї самої втрати.

У серпні, на канікули — на місяць,
щоб трохи від міста перепочить,
бродимо ми, немов безцільні тісно,
аж люди дивляться й не вірять в суть.

І всі питають: що нас ще тримає,
ми ж давно вже без батька і без мами,
чому той дім, де нині лиш сліди,
ми бережем, мов знак з минулої драми?

Хіба щоб ті, хто спить в землі глибоко,
не чули, що замкнули ми їм око.

Сер Томас Герберт Перрі-Вільямс
переклад з валлійської —
Максен Кушнір

#поезія #переклади #МаксенКушнір

задонатити на розвиток проєкту

тавматургія
(потяг засмутився
коли ти на нього запізнилась)

за лініями (що на долоні)
передбачаємо рух водойм.
як врíзати нові – підуть річки;
як вималювати меандри –
народяться змії
(певний: вони будуть вухаті);
а здебільшого бачу:
слоново-китова баржа
зійшла додолу і лежить
чи як оце звір помер стоячи
й так і закляк.
крізь усі ворожіння
і крізь морду баржі
і крізь долоню
йде малий струмок
а він завжди буде йти:
питай непитай
кров певна тільки
про це

ти не переймайся
потяг знову йтиме
кров певна
тільки про це

Дмитро Вільгоцький

#поезія #ДмитроВільгоцький

задонатити на розвиток проєкту

Усміхайся, усміхайся, усміхайся
Схиливши голови, поранені запалими очима проглядали
Вчорашню пресу; втрати (дрібним шрифтом)
І (жирним) Добра Здобич із Останньої Гонитви.
Читали й про житло доступне — ще його не спланували;
«Коли, — газета пише, — закінчи́ться ця війна
У чоловіка буде панівний інстинкт — осісти вдома.
Тим часом треба нам чим більше аеродромів,
Бо, очевидно, що лише розпочалась вона.
Мир — це зневага до безсмертних мертвих.
Сини полеглі жалкуватимуть про власну смерть,
Якщо нам не дадуть чогось тривалого за їхню жертву.
Нам мусять все відшкодувати вщерть.
І хоч за перемогу заплатили усі люди,
Ми, можновладці, в цих старих спорудах
Самі себе обдуримо, якщо забудем —
Найбільша слава — тим, хто бились на полях із бруду
І зберегли цю націю у єдності.»
Цю націю? — Скалічені читці не дратувались,
А усміхнулись один одному з єхидністю,
Як шпигуни, що таємницю спільну знали.
І ось вона — про неї кажуть пошепки:
Вся Англія один за одним витекла до Франції
(Не так багато місць, окрім як біля Франції).
Щотижня — фото їхніх сяйних посмішок,
І люди з дуже щирим співчуттям і жалем кажуть:
О, як всміхаються! Вони щасливі, бідолашні.

Вілфред Оуен
переклад з англійської —
Іван Бережний

#переклади #поезія #ІванБережний

задонатити на розвиток проєкту

дрейф міграція
дорога дорога дорога

тіло коливається
з невловимою амплітудою
плацкарт возик із сіном
старий кошіль
тісний салон

шофер глушить двигуна
інерція інерція інерція

бруківка переораного
чорнозему

тут як і шість тисяч років тому
нічого нема

тільки кістки мамонтів
і безглузді астероїди

тут як і шість тисяч років тому
порожні стоянки

знаряддя для полювання
намети
зелені річки

тут як і шість мільйонів років тому
порожнеча

комаха повзе по камінню
прекрасна
жива

зими нема

#поезія #зими_нема

задонатити на розвиток проєкту

Опівнічний політ до високого замку (Східний мур)

вже другий десяток років пішов,
як стрілку заїло
на хвилині до півночі,
стрілку-маятник:
то гойдне вперед, то вернеться,
от тільки вертає щораз
на секунду ближче.

а наш міський годинник тим часом пробив одинадцяту:

бурштинні разки ліхтарів вмить почорніли –
згасле намисто гулькнуло в нічні течії,
парко звивається слід поза нами, як лінія Нілу –
ступиш, а там мов попечено.

так ми і бігли, зі збаламученим взором,
стріли останні ховаючи в рукавах,
полотнáми кварталів, шитих білим по чорному –
гомоном ніжності
у мушлі стрáху.

брязкальце сміху і бризки нагрудних ліхтариків,
кучерем блимнув перших любовей анфас,
над головами жовто відлунював маятник
стугоном з трас.

і дріботілось нам так, що от-от і оступимось,
прийме попечене дно тонку кістку,
близився гук нетутешній списом у сутінь, –
і панцир сутіні тріснув.

гублячи пірʼя, і кільця, і скельця, і подих, і слух,
впали у світло підʼїзду метеликове
ледь видихаючи, чуємо: тихшає гук,
інших
наздоганяє,
наздоганяє,
запетлює.

Липнева

#поезія #Липнева

задонатити на розвиток проєкту

сідай на потяг в місто, де ніхто
не знає та не викаже нікому,
де тільки кожен третій автохтон
і кожен третій з них не має дому.

у місті, де пересудів нема,
немає пристрітів, немає зауважень,
туди, де Бог бездомників сповна
дрібних монет і хтивостей відважить.

сідай на потяг в місто, де дітей
цілують палко пристарілі діти –
із вуст м'яких струмить святий єлей
по білій шкірі прерафаелітів.

у місто, де в повітрі судний день
гуде упертим комашиним дзвоном,
де шепоти палкі та грім пісень
спливають в ніч трубою Єрихона.

ми бачили це місто уві сні –
докірливе минуле із майбутнім,
що ти їх ув уяві перестрів,
розвіються у жариві полудня,

бо їдеш потягом у місто, де ніхто
не знає та не викаже нікому,
бо ти лиш у вагоні автохтон,
бо крім вагону вже й не маєш дому.
~

Леонід Скрипаль

#поезія #ЛеонідСкрипаль

задонатити на розвиток проєкту

Ніде більше цей блиск олійної фарби не був так підсилений грубим, дешевим пензлем

Віктор Чумаченко

#образотворче #ВікторЧумаченко

задонатити на розвиток проєкту

Місяць кóтиться
Кóтиться
Кóтиться
І коли йому набридає котѝться
Він падає у зіницю глибокоокої кам'яниці
Комендантська година
Місяць лежить на столі господині
Ніби велика жовта порічка
Середмістя у середніччі
Господиня варить варення з ожини
Думає: "Cтільки ожини наворожили
Хто ж то зробив, може, ченці чи черниці?
Хоч би уже маленькі чорниці
А не ожина, така безсоромна в своїй гордині
Що скажуть люди? – Думає господиня. –
Я ж добропорядна львівська пані
Ночі мої повні ожини, тривог і неспання
Ворог шле в моє місто ракети, начинені смертю
Що робити? Ягоди з цукром хіба перетерти"
Місто збудоване з ніжності, закутої в камінь
Господиня з засмаглими руками
Тримає місяць. Він висотує світло зі стін кам'яниці
Місто спить. Господині не спиться
Вона підкидає місяць – і він підстрибує вгору
Вгору
Вгору
Чіпляється за хреста Вірменського собору
Із цього собору зняли і сховали в підвал розп'яття
Господиня долоні свої витирає об плаття
Милується банками із варенням з ожини
Думає: "Боже, хіба ж я ожину оцю заслужила
Може, не треба було зривати, може, то надто зухвало"
Вона засинає. Засинає Христос у підвалі
В нього терновий вінок. На вінку – достигає ожина
Тихо. Чути зрідка крики пташині
Літо проходить. Ніби тікає через кордон на захід
Слід його – як багряна пляма
Пляма
Пляма від ягід

2022

Марина Пономаренко

#поезія #МаринаПономаренко

ALOE

Ігор Некраха

#образотворче #ІгорНекраха

задонатити на розвиток проєкту

понеділок

і сказав йому хтось
крізь звук у навушниках

розговляйся!

значення цього слова крутилось
на язику до кінця він не розумів
його значення але знав що робити

прийшов на роботу
став за стійку
і був ніби не працівник
а гість
брав щось для себе й казав
що воно йому приємне
а отже й корисне

смерть секунди породжувала нову
ще сильнішу і вченішу
було чуття мов це все не дарма
втім не довго йшли люди
мов закінчились одномоментно
сів він за столик підпер голову рукою
і чекав

доки не згадав що оточений книжками
взяв одну прямо з повітря
і дивився крізь неї на світ
розщепляв його і тулив деталі до купи
в новій послідовності
підбираючи код від чорної коробки
що лежить в нього вдома на тумбочці

чудний понеділок покотився яйцем
і розбився

прийшла людина крізь тіло часу
прорвавшись
він дивився на неї
вона на нього
і обоє вони відчували
раптом він розізлився
знову став за стійку
і видав замовлення:

дякую!
прошу.

sunset

#поезія #sunset