сідай на потяг в місто, де ніхто
не знає та не викаже нікому,
де тільки кожен третій автохтон
і кожен третій з них не має дому.

у місті, де пересудів нема,
немає пристрітів, немає зауважень,
туди, де Бог бездомників сповна
дрібних монет і хтивостей відважить.

сідай на потяг в місто, де дітей
цілують палко пристарілі діти –
із вуст м'яких струмить святий єлей
по білій шкірі прерафаелітів.

у місто, де в повітрі судний день
гуде упертим комашиним дзвоном,
де шепоти палкі та грім пісень
спливають в ніч трубою Єрихона.

ми бачили це місто уві сні –
докірливе минуле із майбутнім,
що ти їх ув уяві перестрів,
розвіються у жариві полудня,

бо їдеш потягом у місто, де ніхто
не знає та не викаже нікому,
бо ти лиш у вагоні автохтон,
бо крім вагону вже й не маєш дому.
~

Леонід Скрипаль

#поезія #ЛеонідСкрипаль

задонатити на розвиток проєкту

Ніде більше цей блиск олійної фарби не був так підсилений грубим, дешевим пензлем

Віктор Чумаченко

#образотворче #ВікторЧумаченко

задонатити на розвиток проєкту

Місяць кóтиться
Кóтиться
Кóтиться
І коли йому набридає котѝться
Він падає у зіницю глибокоокої кам'яниці
Комендантська година
Місяць лежить на столі господині
Ніби велика жовта порічка
Середмістя у середніччі
Господиня варить варення з ожини
Думає: "Cтільки ожини наворожили
Хто ж то зробив, може, ченці чи черниці?
Хоч би уже маленькі чорниці
А не ожина, така безсоромна в своїй гордині
Що скажуть люди? – Думає господиня. –
Я ж добропорядна львівська пані
Ночі мої повні ожини, тривог і неспання
Ворог шле в моє місто ракети, начинені смертю
Що робити? Ягоди з цукром хіба перетерти"
Місто збудоване з ніжності, закутої в камінь
Господиня з засмаглими руками
Тримає місяць. Він висотує світло зі стін кам'яниці
Місто спить. Господині не спиться
Вона підкидає місяць – і він підстрибує вгору
Вгору
Вгору
Чіпляється за хреста Вірменського собору
Із цього собору зняли і сховали в підвал розп'яття
Господиня долоні свої витирає об плаття
Милується банками із варенням з ожини
Думає: "Боже, хіба ж я ожину оцю заслужила
Може, не треба було зривати, може, то надто зухвало"
Вона засинає. Засинає Христос у підвалі
В нього терновий вінок. На вінку – достигає ожина
Тихо. Чути зрідка крики пташині
Літо проходить. Ніби тікає через кордон на захід
Слід його – як багряна пляма
Пляма
Пляма від ягід

2022

Марина Пономаренко

#поезія #МаринаПономаренко

ALOE

Ігор Некраха

#образотворче #ІгорНекраха

задонатити на розвиток проєкту

понеділок

і сказав йому хтось
крізь звук у навушниках

розговляйся!

значення цього слова крутилось
на язику до кінця він не розумів
його значення але знав що робити

прийшов на роботу
став за стійку
і був ніби не працівник
а гість
брав щось для себе й казав
що воно йому приємне
а отже й корисне

смерть секунди породжувала нову
ще сильнішу і вченішу
було чуття мов це все не дарма
втім не довго йшли люди
мов закінчились одномоментно
сів він за столик підпер голову рукою
і чекав

доки не згадав що оточений книжками
взяв одну прямо з повітря
і дивився крізь неї на світ
розщепляв його і тулив деталі до купи
в новій послідовності
підбираючи код від чорної коробки
що лежить в нього вдома на тумбочці

чудний понеділок покотився яйцем
і розбився

прийшла людина крізь тіло часу
прорвавшись
він дивився на неї
вона на нього
і обоє вони відчували
раптом він розізлився
знову став за стійку
і видав замовлення:

дякую!
прошу.

sunset

#поезія #sunset

Спадок

Марія Молчанова

#фотографія #МаріяМолчанова

задонатити на розвиток проєкту

камінчик на якому ти спиш
вигорів по обрису тіла
у сліді від п'ят
тепер переливчаста рибка
тоненька як волосинка з голови

на лівому боці надсічка
у всіх чудотворних ікон
кровоточить губа

чи знав Бог що Його звірі
не з Його вини зникнуть
чи мали мозолі після
воскресіння апостоли

пласка й опукла рибка
ти клала долоню на ґрунт
піднімала дашком —
так росли гори
спльовувала зернята —
поставали ліси

алергійна сльоза першого ока стала морем
жалобна сльоза другого —
його глибиною

Софія Магідіна

#поезія #СофіяМагідіна

задонатити на розвиток проєкту

іскрами над тім’ям, ніби меч,
сплетена гравюра із утеч —
визначення лізуть за слова,
лінії поскидувавши з літер.
кольором, ущерть замитим,
полотен би триматись —
всупереч.
слухати злиття мазковим ритмом,
ніби не захитано-сповитий
ти,
а так — немов рождаєшся штрихом і струхом
із м‘якого олівця,
так, ніби почнеш прямо з кінця,
і тво́ї — грифель руки.
скільки відведено тобою ж
у божевільні злівітованих тривань,
—
тривай,
над ними й поміж,
немов роджаєшся крізь холод і дива,
такою ж фарбною
й босоніж.

Меланія Нагорнюк

#поезія #МеланіяНагорнюк

задонатити на розвиток проєкту

Вітаємо, друзі!
В нас чудова новина — ми створили бот для прийому ваших робіт, тож тепер ви можете надсилати твори сюди:

@perceptia_bot

P.S. Наразі тестуємо такий формат прийому робіт, тож у разі виявлення проблем з роботою бота — сповіщайте адмінів🖤

upd:
Друзі, ми раді, що наш бот працює і працює активно — як бачите, канал трохи ожив. Дякуємо, що надсилаєте вашу творчість!

Хочемо попросити: якщо ваш твір проходить на публікацію — надсилайте наступний на розгляд не раніше, ніж через декілька тижнів. Ми стараємося не публікувати одного і того ж автора підряд, тож є вірогідність, що ваш запропонований твір просто загубиться серед інших повідомлень.

Ваші адміни🖤

вона чула як співав
обважнілий жолудь
розуміла жестову мову дуба
тому заприсяглася мовчати
про сивого ворона
котрий щоночі
переносить у дзьобі ліс
зі сходу на захід

Олександр Єлисеїв

#поезія #ОлександрЄлисеїв

задонатити на розвиток проєкту

скришеться вістря нагострене
чисто тобі як змаруджена мéтапросториця,
зіткана жально із тих непростих —
не проси прихиститися ситої старості поспіхом.

сховок знайшовши під ковдрою
криводзеркальною,
встигни загнути на правиці —
прорахувався:

першим зміг би — не втéрпів —
порожньо в засіках пам'яті.
вдруге зріс би — не виплекав —
наново пристосувався
сни відлиги приймати на віру — як сам,
неоперену.

наростають у вухах
бунтливі спотворення шепотом:
що не вираз — кляття — наслухáв
побрехеньки приречених.
підхопив, та й собі:

«зубоскальному нéбожу
зграями судиться ластитись.
безневинному небожу —
згрỳдитись маренням пастви».
перебрешений небіж кричить,
бо несила мовчати.
достобіса відверто —
з вуст ані пари їм.

загинаєш останній на правиці — строк добігає кінця.
дочекав розмитарення дозволу — задармá.
хай би сит та не в міру ти благ (хоч і наг),  
а з окрýшин не вигостриш вістря, як не старай.

Дисонанта

#поезія #Дисонанта

задонатити на розвиток проєкту

світанки під час тривог набувають
особливого значення.
особливо, коли довкруг —
спекотно.

у державі, котра забула, як це —
мати хороші та безперервні сни —
зазвичай на ранок чується
або тихий гул самотнього авта,
або чийсь свіжий нежить.
часом в якості бонусу може
прозвучати ракетне крещендо.

але тільки в такі моменти
світанки відчуваються по-особливому,
в їхній первинній подобі,
моменті народження попри усе.
і тоді із молочної ріки,
що гасне під натиском
найближчої до нас зорі,
мов вона — найстарша в сім'ї дитина,
роздається скрегіт возу.

придивись на небо —
там чумаки їдуть до Криму по сіль,
по наші з тобою сльози.

Юрій Ліщук

#поезія #ЮрійЛіщук

задонатити на розвиток проєкту