Друзі, ми закрили реєстрацію на подію! Чекатимемо на вас🖤

За пару днів до події ми зв'яжемось з вами, аби ви підтвердили вашу присутність!

Про вересень

Наталія-Стефанія Сагайдак

#проза #Наталія_СтефаніяСагайдак

задонатити на розвиток проєкту

меланхолія залізничних шляхів
і вітер автономних для світу інтенцій
лякає
що сказати людині навпроти щоб
вона полюбила?
не вдавалась до хаосу чинячи згідно
чи всупереч

фривольнощі трепету й тиску у грудях
від схованих змістів
мов відведених в ніяковінні очей
на побаченні

це чумне рандеву заведе до останніх зупинок і станцій
там уп'ється тобою і тим же уже не відпустить

живучи у обіймах коханої суперпозиції
далеко відснишся душею
відбуваючись в різних просторах
перевіриш всі можливі варіанти й сценарії
всім скажеш "кохаю" і скажеш ненатле "ненавиджу"
врешті дізнаєшся що там за тканню жахної незнаності

все одно не позбувшись від стукоту смутку об колії
від бажання все їхати... їхати... їхати...

sunset

#поезія #sunset

задонатити на розвиток проєкту

Pulsar — Midstørm

#музика #Pulsar

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, нагадуємо, що 27.09 в українсько-данському молодіжному домі в нас відбудеться літературник! А до події, як і зазвичай, будемо знайомити вас із авторами, яких ви зможете почути через тиждень. Цього разу вони розкажуть про себе п'ять цікавих фактів🖤

Отож, 5 фактів про Євгена Кушниріка:
1. Народився із зубами.
2. У дитинстві мама читала вірші замість казок. З того моменту вирішив стати поетом.
3. Переніс 11 операцій, 10 з яких були на одній нозі.
4. Першим твором була триактна біблійна поема про останню людину на планеті.
5. Після больового шоку в дитинстві перестав говорити.

///

на батьківщині
у підземному переході
бабка продає
людські голови
називаючи їх
перезрілими яблуками

я кажу їй
що ніколи не бачив таких яблук
а вона мені
спробуй і зрозумієш

я відкушую
спочатку око
потім ніс
а наостанок — вухо

кривлюся
кидаю на землю її товар
і кричу на неї
ніхуя це не яблука стара дура!
це голова людини!

а вона лише стоїть
і посміхається
безока
безноса
безвуха

Бітники з Янівського некрополя

Коли о 03:44
між Сіріусом та Апостолами
відкриваються старі двері моргу,
і вітер перегортає сторінки в розкладеному «Четвергу» –
тоді з тіні виходять вони:
бітники з Янівського некрополя.
В кашкетах з порохом,
у пальтах із трави,
із мікрофоном в тріщині гранітного хреста.
Вони несуть тексти, які написали
на тильній стороні некрологів.
І читають їх у тишу,
де навіть ворон не встигає каркнути.

Їхній клуб – між 6-ю та 7-ю ділянкою.
Там – кафешка без назви,
з вином із вінків
і сигаретами з запахом моху й нарцису.
— Чув, Стефо, Бітлз не справжні,
Їх вигадали в шістдесят п’ятому
в Горішніх Плавнях.
Стефо киває і мовчки занотовує:
«Бог – це ранок на трамвайній зупинці.
Коли ти ще не людина,
а вже і не тінь.»

Вони пишуть на надгробках
мелодією ковтаючого космосу:
«Коли помирає поет,
він просто йде на читання,
де в залі – самі янголи,
але звук – як завжди – гімно.»
Вони не вірять у вічність,
але мають абонемент на Землю Поетів.
Видають збірки в одному примірнику,
і ховають їх під лавками
разом із залишками горілки «Немирів».

І щосвітанку,
коли перші електрички прорізають холод,
бітники зникають:
розчиняються в об’яві про ритуальні послуги
або в коментарях під старим віршем в Фейсбуці.
А хтось із живих раптом скаже:
«Мені наснилося, що ти втретє цього літа зацвітеш…»

І це означає, що
бітники з Янівського
вже прочитали тобі наступний рядок.

© Кудлатий

#поезія #Кудлатий

задонатити на розвиток проєкту

Втеча

Поліна Врадій

#проза #ПолінаВрадій

задонатити на розвиток проєкту

Продовжуємо знайомити вас із поетами та поетками, яких ви зможете почути на літературнику 27.09 ⬇️

П’ять фактів про Яну Цимбалюк:
1) я обожнюю грати в alias!!! розбудіть мене о 2 ночі, скажіть пояснювати слова, і я відповім «ні слова більше»!🤩

2) все дитинство я професійно займалась спортом і маю звання Кандидата в майстри спорту України з художньої гімнастики, тож характер у мене спортивний))

3) колись була на «Україна має талант»😅🌟танцювали хіп хоп з командою і отримали 3 так (не питайте, як мене після гімнастики занесло в хіп хоп, я сама не знаю))

4) я дуже люблю подорожувати! обʼїздила майже всю Україну, була в 20 країнах світу, а рандомні одноденні тріпи в маленькі містечка - для мене взагалі кайф🤌 (хооочуу в Мукачево!)

5) зі мною можна жартувать дивні каламбури і мене виноситиме))) думаю, моя любов до крутіння слів явно проглядається й у творчості, тому, якщо що, не соромтеся🤭

///

я жую ментолові гумки життя,
як в рекламі, одразу дві штуки.
дві білосніжні блискучі гумки,
тридцять два (не) білосніжних зуба,
одне (не) блискуче життя.
чи два життя, чи половина життя,
чи люблю я ментолові гумки?

перша гумка - «солодка мʼята».
на доторк як пелюстка тюльпана,
на смак як нічна розмова за чаєм,
на звук як сміх, на запах як травень.
травить
друга гумка - «льодяна мʼята».
на доторк як поверхня автомата,
на смак як земля, на звук як
робота ППО, на запах як лютий.

я малюю олівцем тюльпани,
дістаю з рота гумку і все стираю,
я малюю олівцем сонце,
дістаю з рота гумку і все стираю,
включно з самим олівцем, тож
беру гелеву ручку і малюю дім,
і дістаю з рота гумку, і не стирається,
тільки розмазується… чорнилом
по аркушу моє серце й мої легені,
а мої очі - хмари. починається дощ,
згодом - злива, дім розмокає,
серце лежить на порозі в калюжі,
легені чекають повітря після дощу,

а я чекаю, коли вже нарешті буде
смітник, щоб викинути ту гумку,
але де там. це вам не Харків, тут
ні смітників, ні лавочок, тільки асфальт,
і камери відеоспостереження, що
бачать кожного, хто по дорозі
виплюнув «льодяну мʼяту»,
хто стер нею дім, хто обморозив зуби,
а я й далі жую дві ментолові гумки
і думаю, чи маю право жувати обидві,
і чи буде колись таки на шляху смітник,
і чи серце вдасться дістати з калюжі,
і чи легені взагалі здатні відчути
інакшість повітря після дощу,
і чи «після дощу» колись взагалі буде.

Паперовий Чоловік не вмів жити у світі, де часом дощить.
Він постійно ховавсь у своїй непаперовій хатині.

Одного дня Паперовий Чоловік ліг у своїй хатині і пролежав під клітчатою ковдрою 40 людських років.
За цей час дощ у світі Паперового Чоловіка став ще частішим. Він лив кожного — кожного дня. Навіть в хатині не можна було прихиститись. На Паперового Чоловіка крапав ще й Змій.

Якось Паперовий Чоловік наважився Ризикнути. Він обдурив свого Паперового Друга й вийшов надвір, обмотуючись тим. Друг Паперового Чоловіка розкис.

Паперовий Чоловік відчував провину. Із загрозою для власного тіла він зібрав рештки свого Паперового Друга та заніс під хатину.
Паперовий Чоловік вирішив поховати рештки Паперового Друга.
Паперовий Чоловік почав розкопувати мокрий грунт руками.

Коли поховання скінчилось, із ґрунту світилися сірі та білі клапті.
Тепер Паперовий Чоловік без рук.
Уранці Паперовий Чоловік побачив на місці могили світленький Паросток. Паперовий Чоловік плакав. Його сльози лились, наче отруйний дощ і розмочували паперове тіло. Він негайно почав копати…

Через 40 людських років під непаперовим будинком буяли два Паперових Дерева.

Паперовий Чоловік навчився жити й рости у світі, де постійно дощить.

poliessh

#поезія #образотворче #poliessh

задонатити на розвиток проєкту

Продовжуємо знайомити вас із поетами та поетками, яких ви зможете почути на літературнику 27.09 ⬇️

П’ять фактів про Софію Пшеничну:
1. На бездоріжжі дорогою на рибаловлю впала з батьком з мотоциклу.
2. У 2 роки вже знала 15 віршів напам'ять.
3. Регулярно виступала на сцені з 4 років.
4. Тип особистості — intj.
5. Любить доглядати за кімнатними квітами.

///

про горе, як і про щастя,
ліпше мовчати.
моя заколисана мрія
піснею степового вітру
щезає надто поволі...
так боляче, певно,
не було ще ніколи.
пообіцяй, ніжна квітко,
розпуститись деінде
в іншому вимірі
жорстокого
і надміру крихкого світу.
я буду поруч з тобою,
наскільки дозволить
це коротке життя.
якби ж тільки могла
наостанок тебе пригорнути,
але твоє тільце —
молочний туман
над нашим
маленьким містом.

Продовжуємо знайомити вас із поетами та поетками, яких ви зможете почути на літературнику 27.09 ⬇️

П’ять фактів про Дмитра Вільгоцького:
1. Немовлятом слухав тільки класику (і трішки лами)
2. Сонько-дрімко ходить як колискова спонукає дітей (мене) до творчости
3. До 11 класу всією душею зневажав поезію
4. Останній випуск бородянської музичної школи класу скрипки (потім її в 22 році зрівняли з землею росіяни)
5. Silvery springs як стиль життя

///

тавматургія
(потяг засмутився
коли ти на нього запізнилась)

за лініями (що на долоні)
передбачаємо рух водойм.
як врíзати нові – підуть річки;
як вималювати меандри –
народяться змії
(певний: вони будуть вухаті);
а здебільшого бачу:
слоново-китова баржа
зійшла додолу і лежить
чи як оце звір помер стоячи
й так і закляк.
крізь усі ворожіння
і крізь морду баржі
і крізь долоню
йде малий струмок
а він завжди буде йти:
питай непитай
кров певна тільки
про це

ти не переймайся
потяг знову йтиме
кров певна
тільки про це

Друзі, сьогодні у перцепції перший день народження!
Дякуємо за те, що творите, цікавитесь творчістю та залишаєтеся з нами!

Привітати можна донатом на розвиток проєкту🖤

Продовжуємо знайомити вас із поетами та поетками, яких ви зможете почути на літературнику 27.09 ⬇️

П’ять фактів про нашу адміністраторку та модераторку літературника Богдану Коваленко:
1. У дитинстві, коли запитували:«Чия ти є?», відповідала: «баби Каті».
2. Говорю уві сні. Найчастіше кусають змії;
3. Ходила голяка по лісу.
4. Улюблена акторка —
Сірша Ронан.
5. Вчу дітей.

///

загорнута в рожеву
обгортку з-під цукерки
мов новонароджений
дощовий хробак

я б хотіла
ніколи не вилазити
з неї наче дитина з ванни
у такий мокрий
застуджений
день

до того ж
нас лише двоє:
я і цей чоловік
що пахне хвоєю
одинадцятий рік поспіль
здається він не сповна розуму говорить сам до себе

та жінка
з мого двору
була жовтошкіра мов віск
вона теж говорила
але з квітами
розмахувала руками
ніби ось-ось
злетить як один з
метеликів-адміралів

свого часу я
насміхалася з неї
а згодом
сама почала говорити

щось таки трапилось
коли перша осінь
впала до моїх ніг
як зграя саранчі
і гробниця моя
розкололася
і довелося
так багато
жити

о, святий Бó!

відтоді
двадцять років
назбиралося
немов одне
століття

і я страшенно
тривожуся якщо
змушена буду жити
ще стільки ж

грубка грудей
мов пряжене молоко землі
схоже на яблуко
чорний принц
нагріте сонцем
втягує свій живіт
як змія свою
жертву

мої ліки
пахнуть газом
я пʼю їх та худну
пʼю та худну
більшість часу хочу
сховатися в ліжку
немов у труні
з набитим черевом
горіхової пасти й хліба
і не вагаючись
заснути.

Закінчуємо знайомити вас із поетами та поетками, яких ви зможете почути на літературнику 27.09 ⬇️

П’ять фактів про засновника перцепції та адміна Івана Бережного:
1. Дуже багато курю.
2. Почав писати в 16.
3. Люблю працювати з людським мозком. Буквально.
4. Замість інтернатури пішов у армію. Не жалкую.
5. Пішов зі школи після 9 класу. Закінчив з оцінками: зарубіжна література — 5; українська література — 6.

///

Київ-Пасажирський, 06:44
вокзальна темрява
тільки вогники цигарок
та тьмяність вікон вагонів
(та тьмяність ікон в агонії)

ніч скоро відступить
ніч неодмінно має відступити

там є обійми
там є поцілунки
там є сльози —
їх там найбільше

завтра
(вже сьогодні)
я поїду
але спочатку поцілую тебе на ніч
дочекаюсь рівнотихого дихання —
так дихає всесвіт

там є теплий шепіт у замерзле вухо
рідні слова що їх ніхто не має почути окрім як

киця
сонечко
янгол
кохання моє

там є обіцянка
одна на всіх
яку хтось не дотримає

у вагоні пахне свіжою кавою й квітами —
запах який я вкрав із-під ковдри між стегон твоїх
накрию обличчя фліскою та
ні з ким не ділитимусь

проводжаючим кохання залишити вагон
потяг рушає на схід
сонця
над нами

Друзі, нагадуємо, що вже сьогодні в українсько-данському домі о 19:00 відбудеться наш літературник!

На літературнику будемо збирати донати на потреби 1-го корпусу НГУ "Азов". Втім, можете задонатити і зараз за цим посиланням:

https://send.monobank.ua/jar/9Urrz8g5Zt

Після події обов'язково відзвітуємось на які саме актуальні збори підуть кошти🖤
Чекаємо на вас!

Друзі, подія відбудеться на другому поверсі українсько-данського літературного дому. Будь ласка, заходьте з нульового поверху (праворуч від основного входу)

*
На перехресті вінницької «Юності»
мене не спиняють трамвайні платформи й тролейбусні навіси.
Пункт призначення – ще не окреслено.

Обличчя не виказує років.
Темно-русяве волосся ловить весняні відтінки затишку.

Кредо просте:
не дати життю збити кеди, що гаптують босі стежки незвіданих маршрутів.

Амбіції прилипають до шкіри,
як солодка бульбашка Hubba-Bubba, що щойно луснула –
із присмаком полуниці й дитинства.

На тілі – жодного татуювання.
Скоро це можна буде внести до Червоної книги зникомих явищ.

Чверть на п’яту.
Ми більше не чуємо дзенькіт четвертаків –
вони зникли з обігу.

Так зникають і люди.

Оксана Лихогляд

#поезія #ОксанаЛихогляд

задонатити на розвиток проєкту