Де б ти не був
Де б ти не читав цей вірш
 
ВІДІЙДИ 
 
ВІД 
 
ВІКНА
 
Зараз
у момент його написання
тут почалась повітряна тривога 
 
А це означає що
нам треба вивчити
багато правил:
 
не знімати роботу ППО
не поширювати відео
не викладати адреси
не виходити на вулицю
та ін
 
Вибач але така атмосфера
сучасної української поезії
Я безсила змінити це
хоч би і як намагалась
 
Умовність творчості
вийшла за межі паперу:
тепер і у тебе також
виє сирена
 
За кожною сиреною стоїть чоловік
він натискає важелі
вона захоплює в горло вітер
вони виють обоє
для усіх нас
 
Де б ти не був
Де б ти не читав цей вірш
 
ОБЕРЕЖНО
 
ЛЯГАЙ
 
Обличчям донизу
закрий його краще руками
 
Не обов’язково дивитись
на війні «бачать» на слух 
різний калібр — звук різний
 
Ми вчимося розрізняти їх швидко
поки у цьому
ще є
хоч якийсь 
сенс
 
Де б ти не був
Де б ти не читав цей вірш
 
ПРИЛЬОТ
 
ВИБУХ
 
ЯК ТИ?
 
Пам’ятай: нижчий силует — 
вищі шанси
 
Нехай тобі щаститиме якомога довше
 
Бо рано чи пізно 
всьому настає кінець
 
і везінню на жаль
і будь-яким перевагам
і нам зрештою
 
P.S. Вибач за вибиті вікна
це заключна кода
 
Фінал таких історій
завжди має бути
відкритим

Олена Герасимʼюк

#поезія #ОленаГерасимʼюк

задонатити на розвиток проєкту

Pulsar —Raddiance Effulgence

#музика #Pulsar

задонатити на розвиток проєкту

Ентропія

У просторі неореальності цілісність поглядів - злочин,
Лице - табуйована розкіш, а тіло - смішний атавізм.
Занурення в матричний код - мандрування безкрайністю ночі,
А вихід у зовнішній світ - соціально шкідливий пуризм.

Не бійся міняти структуру своєї тонкої натури,
Сьогодні скрипи механізмом, а завтра дощем шепочи.
Єдина константа Хаосу - гранично мінлива текстура,
Тому берегти монолітність немає вагомих причин.

Молись цифровому Протею, божественна милість безмежна:
Мереживна ковдра пороку накриє пістрявість думок.
І твій перманентний неспокій у хорі глухих обережно
Злетить протигазним сопрано, вплететься в барвистий клубок.

Твоя ентропія висока. Самотність, заквітчана сумом,
Приречена вічно губитись у мулі та піняві хвиль.
Проте безперервні сигнали електромагнітного шуму -
Це краще, ніж мертве мовчання і тихий незайманий штиль.

Дмитро Зозуля

#поезія #ДмитроЗозуля

задонатити на розвиток проєкту

Друзі, а ми нагадуємо, що окрім поезії та прози — приймаємо (та чекаємо!) образотворче мистецтво, фотографії та музику🖤
Надсилайте сюди: @perceptia_bot

Мовчання літер
Мовчання літер несказаного ярилослова
Перуноблиск очей що витримують і витримують
Целанокоми аксіоми очікувань утоплення печалі

Синтаксис вітру несе звістку (прощання?)
Стомлена діва мавка щось говорить (прохання?)

Небо над головою хрустить
Листя під ногами хрустить

Абсолютне безсилля коли наступив у темному лісі
На хрустку морфему плачу втомленого листя

Хрускіт під ногами
Або хрускіт зсередини?

Микита Рижих

#поезія #МикитаРижих

задонатити на розвиток проєкту

Cюр

Георгій Лаврич

#фотографія #ГеоргійЛаврич

задонатити на розвиток проєкту

Енн Секстон
переклад з англійської —
Богдана Коваленко

#поезія #переклади #БогданаКоваленко

задонатити на розвиток проєкту

"Цінь-цвірінь" —
чую спів пташиний.
"Цінь-цвірінь" —
їхня мова проста.

"Цінь-цвірінь" —
і я знову дитина,
що зачаровано
спогляда.

Із гілки на гілку
легким помахом крил.

На раз —
здіймається погляд.

На два —
виривається вниз.

На три —
народжуюсь поряд.

І овва!
...

Сойка віднині я!
Та не пробуй мене
спіймати руками,
марно не гай свій час.

Осоння

#поезія #Осоння

задонатити на розвиток проєкту

Це відбувалося точно у декорі La belle epoque,
Коли ми з тобою, вдвох
П'янкі та п'яні —
Торкались стегон одне одного,
Кружляли, як Сатурн та його кільця.
Простора та пишна зала
Чернівецького вокзалу,
Манила відблиском мармуру,
Сяяла сяйвом свічок,
І я ґальопом, у файній маринарці
Марширую, як армія на пляці.
Веду тебе за руку,
Мацаю на зап'ясті пульс.
Торкнувся твоїх вуст
Сповнених поезії Франка
І ладен був втонути...
А потім ляскав я твої сідниці,
Наче морські хвилі пірс далекого берега.
Перса твої оберігаю,
Сукенку твою шовкову,
Граалю твого покров
Знімаю.
Граю вар'ята, бавлюсь в невинність,
Поведення це поволеньки ламаю.
Повала вкрита люстрами,
Ми смакуємо садовину із раю,
Смородина розтікається тіла твого згинами.
А потім, чорною рукою Гаврила Принципа
Безпринципно розпочинаю Велику Війну.
Прошелестую увесь перемишлянський ліс,
Щоб потім, перевальцем, послати
Передовий загін на Чортківську офензиву.
Вир, ейфорія, екстаз та грація.
Констернація від того, яка прекрасна мить.
Поволічка ложа нашого вже мокра,
Що аж потічком стікає в Полтву,
Повноводить її ручаями.
Руками впинаюсь у сідниці твої,
Манірно перетікаю у партер,
Стелюсь попід тобою.
Відтягую момент нашого розпарцелювання.
Нехай усі боги кохання
Позаздрять.
Бамбетель рипить. Жевріє натомлена свічка.
Ніч огортає сутінками.
Ми цмулимо лакомі цигарки з моєї файки.
Так файно ніколи не буде.
А більше вже й не треба.

© Кудлатий

#поезія #Кудлатий

задонатити на розвиток проєкту

Phonker —Play

#музика #Phonker

задонатити на розвиток проєкту