Сподіваюсь, хтось із співкамерників додумався засунути в Дубінського шматок вугілля.

Рамзаном-на-Снюсе

Чому смішно?:)

Я бачив, як виглядає вибух на тисячу.

Давайте без спроб примирення до того моменту, як воно кілька разів успішно приземлиться в Росії, будь ласка.

Мені здається, так і примирюватись значно легше буде.

Кілька разів (востаннє позавчора) міжнародні журналісти мене питали, чи могла б Україна піти на територіальні поступки.

Я честно відповідав, що я лише речник угрупування військ, а це питання можна ставити хіба що всьому українському народу та парламенту.

Гарна ж відповідь, ні? Вважаю, гарна. Чому б усім окремим особам не користуватись, якщо питають?

ПРОИЗОШЛА ЧУДОВИЩНАЯ ОШИБКА!

Ужас какой. А кем?

Розкидайте хтось по чатиках Донецька

Взяв відгул, вдруге вигуляв подаровану друзями парадну форму і згадав, що я не тільки військовослужбовець, а ще й релігієзнавець. Себто, доїхав до Молитовного сніданку в київському Арсеналі.

Дуже незвичний для мене (та й для країни) формат події. Зазвичай усі мої довколарелігійні заходи ближче або до свята, або до наукової конференції. Тут же щось середнє між молебном та світським раутом. Що, втім, не виключає можливості поспілкуватися на будь-які теми, або просто пообіймати старих знайомих.

Взагалі якщо в США молитовний сніданок - це внутрішньополітична подія, то у нас вона несе скоріш зовнішньополітичний сенс. Коли йде гібридна війна, і коли спеціально навчені люди працюють над тим, щоб довести американському загалу думку "в Україні переслідують християн" (читай - Московський патріархат), такі заходи - можливість перехопити ініціативу.

Бо хоч Московський патріархат на них і не ходить - коли західні гості, як світські, так і духовного сану, бачать реальне українське релігійне різноманіття - в них розбігаються очі. Україна, насправді, дуже поліконфесійна та ліберальна країна. Коли на одній сцені православний та греко-католицький єпископ, а також протестантський пастор, чи коли муфтій тисне руку равінові, а усі разом обіймають ветеранів та моляться за перемогу, звільнення полонених чи пам'ять вбитих росіянами - видовище дуже переконливе.

А для тих, хто не все зрозумів - на виході фотогалерея насправді знищених церков. Знищених росіянами. Та свідоцтва тих одновірців, що втратили родини від російської агресії.

Наскільки я можу судити, воно повільно, але працює. Цього разу особливим гостем був духівник Дональда Трампа, пастор Марк Бернс, і він прямо серйозно запалив. Зазвичай українці, виховані в східнохристиянській традиції, скептично ставляться до проповідей, що за емоційним накалом нагадують мітинг, але слова про те, що Путін має відповісти за свої злочини, швидко знайшли відгук в аудиторії. І він був таким далеко не один.

Поки що обережно виглядає на те, що цей тайм у питанні церковної дипломатії та формуванні іміджу України за нами. Хоча Росія, звісно, з поля нікуди не йде.

Ховайтесь, бо лонгрід.

В стрічці зайшла мова про державну культурну політику - наприклад, про якісний проукраїнський контент в кіно, книгах, коміксах. Якраз нещодавно про це думав. І знайшов неочікувану пастку.

В чому основна проблема, ми знаємо занадто часто патріотичний наратив є єдиною цінністю такої творчості. Воно проукраїнське - і це все, що ми можемо про нього сказати хороше. Що характерно, останні років 15 у наших північних диких небратів та сама проблема.

При цьому на захід від нас, в Центральній Європі, є цікаві зразки "як треба". Наприклад, "гуситська" серія Сапковського чи шедевральна чеська гра Kingdom Come Deliverance. Порівняйте з будь-чим, що у нас виходило про козаччину. Чи з російською грою "Смута", від якої навіть заболотна аудиторія плювалась так, що долітало до Сан-Дієго.

І не сказати ж, що в нас не вміють робити ті ж відеоігри. Серія Сталкер, наприклад, має культовий статус в усьому світі. Себто як постапокаліпсис - так ми молодці, а як щось хороше про історію - так суцільна киностудія Довженка.

І в якийсь момент гри в Kingdom Come я зрозумів, чому.

Проблема не в авторах. Проблема в аудиторії. Авторів українського Kingdom Come, української "гуситської серії" чи навіть українських "Трьох мушкетерів" побили б не дуже чистим ганчір'ям українські ж патріоти.

Бо всі ці твори - при тому, що буквально зачаровують людей естетикою країни та епохи - представляють країну та епоху не в найкращому світлі. Як, наприклад, вестерни зазвичай представляють Дикий Захід значно більш диким, ніж він був насправді.

Ну от самі подивіться. Kingdom Come Deliverance. Головний герой разом з купкою дрібних феодалів з напівбандитським минулим воює проти нормального претендента на престол, щоб зберегти корону за безвідповідальним алкоголіком. Причому "кінець трішки передбачуваний" - з історії ми знаємо, що все одно зрештою нормальний претендент візьме корону собі.

Гуситська серія? Там Сілезія взагалі не Польща жодним чином, а більшість польських персонажів - остолоп на остолопі.

Про Трьох мушкетерів всі знають. Чотири злочинці-соціопати рятують королеву легкої поведінки від виведення її на чисту воду буквально єдиним патріотом-державником тієї епохи.

Секрет в тому, що ідеальні герої і події нецікаві.
Цікаві неідеальні герої і неідеальні події. Цікавить зростання персонажів в межах їхньої арки. Або падіння. Цікавлять сумніви і рішення.

А коли хтось ставить собі на меті зробити Патріотичний Твір, всього цього нема. Герої від початку ідеальні. Їм змінюватись можна лише в бік зростання крутотені. Сумнівів нема, є чорний, як тухес дракона, ворог, і є героїчна з ним боротьба до перемоги або скону. І маємо на виході фільми 90-х про козаків, комікс "Воля", або кіно про Стуса, де два вертухая у вільний від катування в'язнів час розважаються содомією.

А зробиш інакше - поб'ють. Напиши-но історію, в якій українські повстанці чи там гайдамаки ведуть себе так, як в Kingdom Come чи гуситській трилогії веде себе низка позитивних персонажів (наприклад, рублять мирняк, що аж гай гуде) - проклянуть.

І я навіть розумію, чому. Ми зараз в такому історичному періоді, коли будь-яка згадка негатива у власній історії збурює людей.

Проблема в тому, що - диви вище - без згадки негатива будь-які сюжети будуть виходити пласкими та прісними, що та маца. І нема на те ради.

Тож, певно, ще деякий час з хорошими художніми матеріалами у нас ще буде не дуже. Хоча вже ветерани пишуть - так що хтозна, може до переламу ближче, ніж я собі надумав.

Знадобилися ліки з CBD. Ні, не мені. Відкрили сайт "таблетки" - десь під 80 пропозицій, в основному українського виробництва.

Згадав багато.

І скільки мітингів було.
І скільки вереску було, що дозволиш медичний канабіс - і всі сторчаться. Особливо від політиків. Особливо від однієї політикині. І звинувачень в роботі на бариг.
І скільки тихого саботажу було від інших.

І скільки народу не дотягнуло.
І це було те, що можна було вирішити в кілька днів.
І це те, що довелось тягнути роками.

І це те, що було не даремно.

Про політику ідентичності.

Політика ідентичності - це коли людина хоче, щоб інші сприймали її не так, як бачать вони, а так, як бачить вона сама. З цього, бува, сміються.

Наприклад, хлопець бачить себе дівчиною.
Або чорношкіра дівчина з Міннесоти вважає себе нащадком Клеопатри.
Або десь по теренам Новгородщини "бегает с кликухой эльфа-мужика страшная толстуха в роговых очках".
Ну є і більш м'які форми, як то хлоп на Сихові, що корчить з себе чорношкірого ганста, брата дівчини з Мінесоти. Або японця.
І, звісно, є квадробери та інші теріантропи, аж до виття на місяць і нюх-нюх не скажу де.

Всі ці політики ідентичності йдуть у багатьох по статті "хрінь лівацька".

Але.

Але от маємо директора ФБР Кеша Патела що його поставив Найправіший та Найконсервативніший Білий Дім в історії. Отой на фото. І він пише загиблому соратнику "побачимось в Вальгаллі", але ж неможливо в голові це прочитати інакше, ніж голосом Раджеша Кутрапалі. Вікінгів підвезли, дракар розвантажують.

Сильно він від того хлопа з Сихова відрізняється?

А якщо хлоп з Сихова навпаки, хоче здаватися білим англосаксонським протестантом з олд мані штату Массачусетс, хоча його батько до міста з колгоспу "Зоря Ілліча" у 70-ті приїхав?
А наскільки сильно від категорій з першої половини посту відрізняється боєць за традиційну сім'ю, що до сорока не обзавівся жінкою та дитиною?
А якщо дитина є, але поза шлюбом?
А панотець, який веде хлопчика в кімнату? Ой, добре, це рідкісне виключення. А панотці, що не водять хлопчиків, але знають, що отой водить - і мовчать? Це таке ж рідкісне виключення?

Всі ці люди, хоч дуже праві і дуже консервативні - вони теж вимагають від оточуючих бачити в них тих, ким вони об'єктивно та очевидно не є.

Звісно, тут можна сказати, що в першому випадку бар'єри частіше біологічні, а в другому скоріш соціальні.
Але тут хто ще смішніший - той, хто мріє стати кимось, ким не може, або той, хто хоче і може, але лише мріє.

На російському Інтербаченні переміг відкритий гей Дик Фук, що співав про героїчний спротив в'єтнамців китайським загарьбникам.

Ну Дик!

Кажуть, колись раків ловили на небіжчиків.
Зараз можна буде ловити нетаких росіян на Тиграна.
1. Береш мертвого Тиграна, рушницю та застібку на штанях.
2. Рушницю заряджаєш, Тиграна - орошаєш.
3. Чуєш "как можно! Главное - всегда оставаться человеком!".
4. Палиш на звук.
М'яса з них небагацько, але природа подякує.

Насправді принцип безпроблемного співіснування простий.

Можна бути бізнесменом, який за молодості стільки вкрав, що вже не посадять. Або людиною, що мріє бути схожим на такого бізнесмена, і тому тусить в колах поважних людей на правах захопленої аудиторії.
Можна бути муклою з роздутими губами, яка на вулиці буває лише два кроки - від порогу до тачки папіка.
Можна бути дерзкім пацею зі ста п'ятистами тисяч підписників в тіктоці, для якого напускний цинізм - спосіб себе продавати.
Можна бути невиспаним та з ранку напівп'яним охоронцем супермаркету, якому на все по життю наплювати.
Можна бути хіккі-програмістом з заросшею шиєю, який живе в роботі та на інтернет-форумах.
Можна бути втомленим водієм маршрутки чи кур'єром Глово, в якого в голові немає місця високим матеріям.
Можна бути пенсіонером-інженером на пенсії, що сумує за брутальною величчю радянських заводів.
Можна бути спорсменом, для якого спорт не має кордонів.
Можна бути інтелігентом радянського розливу з Грушинським фестивалем в анамнезі та портретом Висоцького на стіні.

І в наші часи можна обмежити своє коло спілкування до лише таких саме.

Але якщо ти зневажиш боротьбу України за незалежність, і це помітять, тебе можуть піддати образі словом або дією. Масовій. Яким би авторітетом ти не був у своєму маленькому світі.
Бо довкола цього світу в цій боротьбі живуть та помирають мільйони українців, яких вата трішки заколебала.

Не будь нею. Хоча б публічно.

Кожного разу, коли приходить якась зоологічно цікава новина з Росії, знаходяться нитики, що голосом качечки з анекдоту розповідають "а в нас те ж саме".
Окей. Місто Балахна, що під Нижній Новгородом, втонуло в лайні.
Ну, ще не все втонуло, але лайно стоїть в подвалах, окупувало міську лікарню та єдиний стадіон. В окремих районах стараннями комунальних служб лайно з подвалів вже йде на нижні поверхи. Відповідно, гігієнічна ситуація така, що мешканці в квартирах сплять у палатках, бо комари.
І пучіна сєя поглотіла єя.
Хто не вірить - загугліть. І спробуйте-но згадати, де у нас так. Навіть під час війни. Ні, очільники окремих міст в нас прямо дуже стараються, але все ще таких вершин не досягли.
Бо веліка Росія, а відступати нема куди. Позаду насрано.

Трішки волаю з історії про те, як ватник на українку в швейцарському потязі стартонув.
Отже, ватник чує, що в парі на сусідніх кріслах дівчина, що їде з маленькою дитиною, спілкується зі своїм їлопом українською (при тому, що її хлоп відповідає російською з легким акцентом). Ватник лізе бикувати. Зокрема, стверджує, що "він швейцар" (саме так), а вони біженці, вони живуть на його податки, а він росіянин і всіх буде убивати. І нічого вони йому не зроблять, бо він тут громадянин, а вони ніхто. Потім лізе забирати у дівчини телефон, на який вона його знімає. Потім бійка, поліція. Наостанок ватник ще намагався гроші вимагати, щоб "він заяву за побиття не подав".
Та з'ясувалося:
1. Ватник в Швейцарії має хіба вид на проживання, а так він сам кухар-заробітчанин з латвійським громадянством.
2. Хлопець, на якого він напав, якраз швейцарець по народженню і паспорту. Просто батьки з Білорусі. Трішки знаючи місцеве законодавство, хлопець не вівся на жодні гнилі базари, але як тільки ватник поліз забирати телефона - накидав йому по шиї.
3. З'ясувалося, що у ватник це вже не вперше.
4. Збудилося українське МЗС, розштовхало швейцарську поліцію.
5. В Латвії в той же день проти ватника порушили кримінальну справу.
Наскільки ж показовий випадок.
От ти срана, нікчемна вата, якій пощастило мати громадянство ЄС і не жити в Росії. Ти навіть Швейцарії дістався і на кухні там копирсаєшся (він кухар, хоча в соцмережах вказував освіту комп'ютерщика). Ну сиди ти тихо, не відсвічуй, живи своє бидляцьке життя.
Нє!
Треба на гнилих понтах та брехливих базарах доколупуватись до українців, аж допоки не станеш героєм Інтернетів, не отримаєш звізди, ризику депортації і кримінальної справи в рідній країні.
В такі хвилини доводиться згадувати, що колись Хрюша зі "Спокойной ночи, малыши" був хлопчиком Єрошкой, якого (бо ляльководам треба було полагодити ляльку) чарівник перетворив на свиню. Але згодом виявилось, що свинею бути для нього природніше.

За останні дні в США:

- опубліковано внутрішні чатики республіканської молоді з жартами про Гітлера та свастиками,
- прес-секретар Білого дому на питання журналіста, хто запропонував Угорщину як майданчик для перемовин, відповіла "твоя мамка". Потім ще директор по комунікаціях повторив.
- президент США опублікував в себе в соцмережі АІ-відео, де він садиться в винищувач і сере на голови протестуючим килимовим говносеранням.

Костюм їм, курча, не подобався.