Вугледар

У цього міста
безліч образів і облич
безліч очей та голосів
реальних як смерть
прозорих як обіцянки вижити
душа цього міста
чорна наче вугільний дим
і важка ніби вміст мішків
які навіть вчотирьох
ледве виносиш

це місто-тінь
місто-привид
воно то зникає
то з'являється знову
на обрії пам'яті
кличе, манить, нагадує
відлунням далеких приходів
запахом кави, землі і пороху
кров'яними згустками позивних
які ніколи не забудуться
лише потьмяніють
мов підписи на прапорах

це місто голодне
як дівчинка-сирота
із замурзаним личком
що стоїть на узбіччі
заглядаючи в очі перехожим
"А це не ви мій тато?"
І усміхається
стискаючи у долонях
цукерки і гроші
запам'ятовуючи імена
запам'ятовуючи обличчя
ніби тепер кожен із них
її батько

Це місто виснажене
як повія після важкої ночі
такої довгої
що вже й не порахуєш
скільки їх там було
тих, кого ніхто не посилав
але вони прийшли
обороняти цей степ
ці будинки
і тепер
всього лише числа
у звітах про втрати
а вона усміхається
прекрасна навіть тепер
з чорними ріками туші
синцями й подряпинами
"Якщо хочеш ніжності, – шепоче
відгортаючи волосся з грудей
– якщо прагнеш ніжності
то йди до мене".

Це місто ніби стара
згорблена жінка
що пережила всіх односельчан
усіх подруг і чоловіків
навіть дітей та онуків
і кожного провела
у останню путь
до кладовища
яке так далеко від дому
аж ноги болять
хоча й тепер очевидно
що дім вже не там
а тут

Це місто мудре
як ті, хто виїхав звідси
втікаючи від війни
як ворони що лишилися
з протилежних причин
і тепер розкошують
видивляючись у полях
тих, кого ніхто не посилав
і тих, хто прийшов сюди
удобрити чужу землю
щоб вона родила
ще краще

Це місто-страх
місто-відплата
спалене наче лист
до того, кого вже немає
воно жахливе
і воно чарівне
особливо коли
одягає як мантію
призахідне небо
на обгорілі плечі будинків
і стоїть на пагорбі
як мати
що чекає сина з війни
вдивляючись у далечінь
ніби знаючи
що усі ми
в цьому житті чи наступному
ще обов'язково
зустрінемось.

18.04.2025

Чудове інтерв'ю мого побратима Сергія Рубніковича. Про поезію на війні, життєвий вибір та проблеми сьогодення. Раджу почитати)

Сергій Рубнікович — поет та військовослужбовець. Автор збірки «Згустки», у 2020-му році переміг у конкурсі «Гайвороння». До повномасштабного вторгнення координував поетичні вечори від літературної спільноти молодих авторів «ЛітСтейдж».

Початок повномасштабної війни застав його в Києві – у перший день він долучився до Сил територіальної оборони України й з того часу служить у 112-й окремій бригаді.

Для спецпроєкту «Слова і кулі» / Words and Bullets, який реалізовують Читомо та Український ПЕН, Наталія Кушнірчук поговорила з Сергієм про його бачення історичних передумов цієї війни, про те, як формувати ставлення до війни в молодого покоління, і про рефлексивну та меркантильну ролі сучасної поезії.

👉 Підписатися на Читомо в телеграмі

Якщо все буде добре, то цьогоріч можу виступити на "Виделкафест" в Одесі 26-го липня. О 12-й та 18-й годині. Має бути багато талановитих і знакових людей.

Конкурс короткої воєнної прози пам’яті Василя Паламарчука оприлюднив довгий список учасників.

Василь Паламарчук — український письменник, юрист і військовослужбовець, автор книжки «Військовий непотріб» від видавництва «Білка», в якій описав досвід служби в АТО протягом 2014-2015 років. Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині у липні 2024 року.

Літературну премію «Військовий непотріб» на його честь заснували на початку 2025 року.

Серед претендентів на перемогу в конкурсі — Валерій Пузік, Віктор Шепелєв, Федір Рудий, Артем Попик, Катерина Єгорушкіна та багато інших.

#автори_військові #втрати_війни #видавництво_Білка

👉 Підписатися на Читомо в телеграмі