Northernprovisions: “21-річний капрал морської піхоти Браян Найт робить коротку зупинку для відпочинку у спеку, зі своїм важким рюкзаком навантаженим мінометною плитою, бк, їжею та водою. Провінція Гільменд, Афганістан, 2009 рік.»

Біль у вашій спині ніяк не повʼязаний із військовою службою 🌚

Поради з експлуатації ПКМ
(🔴Текст взято з каналу противника🔴)
Залишайте оцінку написаному в коментарях🫡

1. Поясна розгрузка.
Особисто у мене на розгрузці були такі елементи: 2 незнімних підсумки для коробів на 100, 1 підсумок для стрічки на 75 і швидкий скидач. По боках розміщувалися гранати. Відповідно, у швидкому доступі було 3 короби на 100: 1 на самому кулеметі та 2 у жорстких підсумках з боків. Оскільки стрічка виходить зліва, на цій же стороні розміщувався швидкий скидач (він такий самий, як і у звичайного стрільця для магазинів, тільки туди кидається відпрацьована стрічка). Загалом я носив із собою 800–900 патронів, заряджених у стрічки.
Підсумок для стрічки на 75 призначений для випадків активного бою, коли всі короби вже відстріляні. Взагалі, на такий випадок у рюкзаку мають бути запасні заряджені стрічки (розраховуйте за вагою, скільки зможете нести), які при можливості перезаряджаються в порожні короби. Але в цьому підсумку вже лежить стрічка на 75 для швидкого доступу.
Також обов’язково майте карабіни на поясній розгрузці. Під час активного бою часу засовувати відпрацьовані короби в підсумки не буде. Просто чіпляйте їх на лямки карабіном.

2. Намагайтесь не носити кулемет на ремені.
По-перше, звикайте до його ваги, щоб руки не втомлювались навіть від простої транспортування кулемета. Через пару тижнів ви відчуєте, що працювати з ним стало значно легше і ремінь уже не захочеться використовувати. Тренуйтесь: підіймайте кулемет, тримайте його на вазі, постійно міняйте руки. Тільки через сильний біль і втому ви зможете розвинути необхідну фізичну форму.
Це також критично важливий тактичний елемент. Під час контакту ремінь, як правило, скидається, бо він суттєво обмежує вашу мобільність і можливість стріляти з різних положень і з різної руки. А щоб скинути ремінь — потрібен час, а зайва секунда в бою може коштувати життя.
Залишайте двоточковий ремінь лише на випадок, коли потрібні вільні руки — наприклад, для евакуації пораненого.

3. Не чіпляйте на кулемет всілякі планки, коліматори, банки.
Це не має великого значення для роботи кулеметника, але зайва вага й габарити можуть зіграти з вами злий жарт. Єдине, що справді варто — це взяти кулеметні ручки, які кріпляться спереду. Тільки не залишайте руки відкритими — гільзи, які вилітають зліва, можуть залишати синці на руці.

4. Завжди тренуйтесь шукати ідеальне укриття.
Кулеметник — це перша мішень. Але саме кулеметник може «заткнути» цілий взвод противника. Тож тренуйтеся знаходити оптимальне укриття під час бою. І пам’ятайте: воно не повинне бути лише одним — завжди майте запасний варіант.

5. Стрільба «по-сомалійськи» — це саме про кулемет.
Перше завдання кулемета — подавлення, а вже потім — знищення. Короткі черги в напрямку противника добре пригнічують його дії.

6. Стежте за чистотою і змащенням кулемета.
На позиціях не потрібно багато. Достатньо регулярно протирати казенну частину і ствол від нагару, трохи змастити та витерти насухо. Здається дрібницею, але саме це вбереже вас від більшості осічок. Кулемет дуже любить мастило. Недарма в комплекті до нього йде маслянка.

7. Якщо в кулеметі застрягла гільза і не дає передернути затвор —
візьміться за рукоять затвора і вдарте прикладом кулемета об землю. Через силу рукоять все ж передерне затвор, і гільза вийде.

8. ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО. Тренуйте перезарядку в темряві.
Це дуже складно, особливо в стресовій ситуації. Не дай Боже вам опинитися в ситуації, коли від цього залежить ваше життя.

І так, хоч тактичне застосування кулемета в сучасних умовах і змінилося — зараз кулеметники частіше прикривають небо, ніж рубежі оборони, — ці поради суттєво полегшать вашу роботу з «покемоном» і допоможуть стати ефективною бойовою одиницею. Безмежна повага всім кулеметникам за ваш піт, що рятує кров.

Коли вирішив зробити камінг аут зайти в Абрамс

Без контролю виконання наказів та розпоряджень, їхня доля з високою долею ймовірності буде нести буквально нічого.
Те саме стосується і зміни штату чи створення нових підрозділів та служб всередині організмів.
Можна багато «махать шашкой» і кидать тєлєгу за тєлєгой з вимогою всім стати як от бригада (N) чи полк (Х), та реального результату це не дає.
Створюєте?Прописуйте! Задавайте стандарти та змінюйте статут. Можна скільки завгодно ставити під сумнів радянську книжку, але обов’язки головного сержанта батальйону/роти досить чітко прописані, а де ясно визначені обов’язки патронатки чи прес.служби підрозділу?
Я вже не говорю,про зміну штатки для лінійних підрозділів,де просто катастрофічно не вистачає посади оператор БПЛА.Але про що це я, армія інституція досить лінива, і їй потрібно встановлювати чіткі контури того,щоб ви хотіли в ній змінити.Грамотно прописані нормативно-керівні документи це перший крок до успіху, натомість одноразові розпорядження від одноденних органів управління, ведуть нас до поразки, досить швидкої і дурної.
І я це бачу з низу, боюсь навіть уявити як це виглядає з верху.

Дрони й піхота — основа бою, зараз виживає той, хто уважніший до деталей та швидко пристосовується до реалій війни.

На полі бою зараз критично важливі дві складові:
🔸 Піхота, яка формує передній край
🔸 Дрони, які забезпечують розвідку, ураження та логістику

Дрони сьогодні — це не лише очі. Вони:
▪️ наносять удари
▪️ виконують гуманітарні та логістичні місії
▪️ евакуюють поранених
▪️ наносять ураження в глибині оборони ворога
▪️ підтримують піхоту й корегують артилерію

Але є одне «але» — величезна кількість операторів нині з низьким бойовим досвідом.

Тому нижче — базові поради, які можуть зберегти життя і підвищити ефективність вашої роботи.

🔻 1. Злітно-посадковий майданчик

▪️ Не розташовуйте його в помітному місці
▪️ Уникайте явних орієнтирів — одного великого будинку на весь населений пункт, або природних орієнтирів які сильно виділяються на місцевості. На ярко виражені орієнтири противник більше звертає уваги тож зростає ризик бути поміченим.
▪️ Якщо майданчик видно з неба — вас побачать і противник, і його артилерія, намагайтесь завжди бути під закритим небом.
▪️ Не під’їжджайте в притул до злітно посадкових майданчиків машинами.


🔻 2. Підхід на позицію

▪️ Заходити пішки без скупчень
▪️ Групи — по 2-3 людини з інтервалами
▪️ Не рухатись збоку посадки — тільки всередині, якщо це населений пункт - рухайтесь через двори з протилежної сторони від фронту.
▪️ В разі підвозу — зупиняйте транспорт за 1+ км від позицій, далі заносим пішки.


🔻 3. Маскування

▪️ Антени, позиції, техніка, сліди — усе має бути сховане
▪️ Ніяких антен, що «вилазять» за верхній рівень лісосмуги
▪️ Антени — зафарбовувати, маскувати сітками або штучним листям
▪️ Starlink — одна з перших ознак на які звертає ворог. Заховати і не залишати відкритим
▪️ Все сміття — закопувати або забирати з собою. Позиція без пляшок, пачок з-під їжі та іншого мотлоху, особливо мотлоху які можуть вказати на присутність пілотів, наприклад кейси.

🔻 4. Ротація, захід і вихід

▪️ Група не має заходити і виходити разом в повному складі
▪️ Рух поетапно, з відстанню між групами
▪️ Не заїжджати транспортом прям на позицію - це привертає увагу дронів противника.
▪️ Доставляти необхідне майно за допомогою дронів, або НРК. В разі потреби додаткових бортів - краще їх транспортувати повітрям.

Це не повний перелік, але саме ці деталі формують ефективність підрозділу й живучість команди.

Думки Фронтовика ∆ | Підписатись

ЛБЗ, як ми її розуміли раніше, перестала існувати – противник успішно інфільтрується на кілометри вглиб порядків СОУ, позиції дружніх та ворожих сил хаотично змішані на ділянці. Проте це не наслідок геніальності російського керівництва та непереможності російської армії, а вдала тактична інновація, помножена на некомпетентність українського армійського керівництва, відповідального за окремі ділянки оборони.

Виглядає це так: підари кладуть на землю маскувальні теплоізоляційні пончо, охолоджують їх й потім рухаються в них вночі двійками. Майже кожне пересування між позиціями контролюється крок-в-крок: офіцер управління дає конкретні вказівки, супроводжуючи дроном та контролюючи їх маскування. У випадку небезпеки група лягає на землю й накривається пончо. Виявляють себе при переміщенні полями. В лісах та в населених пунктах спостереження вкрай ускладнене. Йдуть без нічого, потім досягають кінцевої точки (якогось глибокого рубежа) й залягають там, роблять засадні дії на СОУ. Далі по розвіданому ними маршруту затягуються нові групи. Логістика забезпечується "молніями": вантажні крила несуть трохи провізії, нові батарейки до радіостанцій. Полонених зазвичай не беруть (важко повернути в тил), цивільних на шляху просування знищують для запобігання поширення інформації щодо маршрутів та позицій. Для зменшення ризиків виявлення використовують ПБСи.

Таким чином, після періоду, коли БпЛА знищили маневрену війну та тактику малих піхотних груп, війна знову закрутилась навколо маневрів, тільки тепер стрілецькими двійками. Й, відповідно, навколо їх прихованих переміщень, накопичень, інфільтрації, а також штурму/зачистки позицій. Ми, як завжди, недостатньо швидко адаптуємося до змін і, як наслідок, терпимо важкі поразки.

Але як і будь-яка тактика маневреної війни, вона зіштовхується з розтягнутою логістикою в ділянці прориву. Всі такі групи, просуваючись поки є нагода, ризикують бути відрізаними в глибині наших порядків та залишитися без краплі води та вогневої підтримки. Отже, ми знову маємо потребу в глибині оборони, других-третіх рубежах, а також групах швидкого реагування, що будуть зачищати відрізані осередки та перекривати виявлені маршрути. Ще більш гострою стала потреба в централізації управління: концентрація наявних засобів на смузі, підтримка безперервного моніторингу ділянок накопичення та просувань, встановлення інженерних загороджень. Враховуючи глибину деяких проривів, можна навіть згадати про бій за підтримки бронетехніки.
Важливою є готовність до штурму та оборони бліндажів з боку піхоти. Є сенс й у аналогічному використанні тактики ворога. Асоціація її з екстремальною кількістю втрат – результат слабкості противника в плануванні та хронічно нереалістичних завданнях, нездатності ворога мудро користуватися перевагами у ресурсі й врешті змарнувати його, що вже відбулося з бронетехнікою на російських базах зберігання. У мудрих руках ця тактика могла б полегшити відновлення втрачених позицій та витісненні окупанта (наприклад, достатньо прив'язувати її до погодних умов).

Найголовніше – не дозволити поразкам взяти над нами гору. Війна не закінчена, милості до переможених не буде. Там, де ступить нога російського солдата, з'являться братські могили з тих, хто не втік. В першу чергу росіяни будуть винищувати всіх, хто пов'язаний з військом – поранених та списаних побратимів, членів їх сімей. Страждати будуть найбільш знедолені, в кого немає можливості втекти: діти, вдови, матері військових СОУ будуть закатовані та вбиті, ставши методом виконання "плану" регіонального відділу ФСБ з боротьби з "терористами".

Нам треба продовжувати тиснути, продовжувати винищувати кацапню до тих пір, поки бажаючі походити українською землею не скінчаться, а заведені на позиції будуть відмовлятися продовжувати рух. Росіяни не непереможні, вони також страждають від невиконання наказів, їх бійці також нерідко уникають бою від страху. У нас є достатньо сил, щоб помножити його.

Ми можемо зупинити ворога, якщо захочемо. А захотіти ми маємо, бо нам є що втрачати – не власні життя, так життя тих, хто не може захистити себе сам.

Влада знову вирішила, що тюрма — найкращий аргумент для війська. Законопроєкти №13260 та №13452 пропонують кримінальну відповідальність за самовільне залишення частини та непокору навіть тоді, коли це сталося вперше. Жодних пом’якшень, жодної альтернативи. Лише ґрати.

Але правда проста: проблеми армії не в солдатах, а в системі.

«Немає нормальної системи ротацій: люди вигорають місяцями на фронті без відпочинку».
«Немає відповідальності командирів: злочинні накази спускаються вниз, а відповідати завжди має підлеглий».
«Немає психологічної підтримки: виснаження сприймається як злочин, а не як наслідок війни».

Замість вирішити ці питання, держава знову тисне на тих, хто й так тримає фронт. Це не підвищить дисципліну. Це її зруйнує. Бо дисципліна не будується на страху.

«В Україні вкотре намагаються лікувати армію не реформами, а статтями Кримінального кодексу».

Замість чесно визнати, що солдати зриваються не від ледарства, а від виснаження, замість будувати систему переведень і психологічної допомоги — пропонують тюрму.

Це рішення виглядає як спроба повернутись у радянську логіку: більше страху — більше порядку. Але всі, хто реально служив, розуміють:

«порядок у війську тримається на справедливості, взаємній довірі та чіткому командуванні».

У такій системі військовий стає не захисником, а підсудним наперед. Бо будь-яка помилка, будь-який зрив — це вже не сигнал, що людині потрібна допомога, а підстава для вироку.

Особливо абсурдним це виглядає на фоні кризи мобілізації.

«Хто піде служити, знаючи, що у випадку психологічного надлому його може чекати не відпочинок і ротація, а в’язниця?»

Це не підвищить боєздатність — це ще більше відлякає тих, кого хочуть залучити.

Такі кроки лише посилюють прірву між армією і суспільством. Бо військо перетворюється не на спільноту, яку підтримують, а на структуру, яку намагаються тримати у вузді. Це породжує недовіру й відчуження. А в умовах війни недовіра — смертельна.

Якщо влада справді хоче дисципліни, то вона має почати з іншого.

«Створити зрозумілий механізм відповідальності командирів, щоб карали не лише солдатів».

Налагодити систему переведень і ротацій, аби уникати вигорання. Забезпечити повноцінну психологічну підтримку як частину служби.

Замість цього обирають простіший шлях — тюрма для всіх. Це не реформа, а відкат назад. І він загрожує не підвищити дисципліну, а остаточно її розвалити. Бо дисципліна на страху не тримається.

«Армія — це не кайдани. Армія — це довіра».

І якщо держава цього не зрозуміє, то жодна стаття Кримінального кодексу не врятує ситуацію.

EMINEM ✙ | Підписатись

Треба терміново підняти зарплати працівникам кабміну, робота у них важка та небезпечна, кабмін сьогодні жоско обстріляли вночі. І ще видати бронезонтіки, а краще евакуювати всіх десь в куршавель.

І взагалі молимося за вас, наші котики, дякую, що захищаєте нас від великого грошового забезпечення та гідних умов служби.

Реакція ультра-лівого блм-активіста на вбивство Ірини Заруцької:

«Я говорив з 99,9% чорних людей про цю історію, про те, що сталося. І це жахливо. Я думаю ми всі погоджуємося. І вони хотіли, щоб я передав послання. І від імені 99,9% чорних людей я тут для того, щоб сказати білим невігласам і дати вам знати – нам глибоко байдуже.

Хахаха. Це правда. Нам байдуже, бро. Вибач, але нас це не хвилює навіть на 1 унцію те, що сталося з тою дівчиної в поїзді».

Насправді, нічого шокуючого і надзвичайного в цьому немає. Негру немає діла до злочину іншого негра, і йому все-одно на долю білої дівчини. Мені також немає діла до доль негрів у Африці та гетто Чікаго і Балтімора, Лондона чи Парижа.

Питання до тих, хто намагається мене переконати, що я повинен мати якесь співчуття до рецидивістів-наркоманів, виправдовує злочинні дії їхніх прихильників у країнах заходу, і хоче, щоб гетто були ще і у Львові, Києві та Одесі.

Згадалось як весною 22-го на рахунок нашого підрозділу прозвучала фраза: «Ви не воюєте,бо в вас нема двохсотих».

Як виглядають ідіоти)

Коли діяльність чи бездіяльність міських чиновників шкодить національним інтересам української держави, ці люди повинні бути зняті з посади, а в ідеалі репресовані)
«Мудрий» вибір одного з міст, не може шкодити країні.

В цьому і трагедія нашої армії)

(На відео командуючий штурмових військ)

Армія армій

Станом на 2025 рік українське військо — чудернацький мутант, у якому поєднуються одночасно найталановитіші й найбездарніші люди. Однакові бригади, батальйони, штати, таблиці, посади — але одні косплейять армію США під час «Бурі в пустелі», а інші нагадують іракців.

Петен відхилив ідею створення штурмових підрозділів. Він вважав, що Stosstruppen (штурмові війська) були «ознакою зниження довіри німецького вищого командування до своєї піхоти». На його думку, реалізація цієї елітарної ідеї призвела б до створення двох армій — однієї багатої й однієї бідної.

Ця цитата стала поштовхом для цього допису — думку Петена я спробую розвинути. Справді, українська армія як один організм зустріла повномасштабне вторгнення, втратила кращих солдат і кращих офіцерів, провела успішну Харківську офензиву і билась лобом у кров у степах Херсонщини. Далі — регрес і занепад: та сама класична армія, що воювала як звір, потім спамила мертвонароджені бригади й окремі стрілецькі батальйони, нескінченно тасувала комбригів, провалювала підготовку і провела Запорізький контрнаступ, на якому — приблизно в період із 26 по 28 липня, коли горіли колони БМП-1 116-ї і 117-ї бригад східніше Роботиного — у труну монолітної класичної армії забили останній цвях.

Станом на зараз класична армія — це чистий мем, де погано працює все, крім паперів. На папері в вас боєздатний батальйон — про це підписи поставили поважні (ні) члени (хуї) комісії, а на ділі там 300 мобілізованих: 150 із яких в'єбали в СЗЧ, дебіл командир, жахлива підготовка, відсутність командирів усіх ланок і сержантського складу, брак забезпечення необхідним для сучасної війни. На папері в вас 100 бзвпшників, а на ділі вони буквально нічого не вміють, і кожна бригада просить віддавати людей для проходження БЗВП одразу в частини. На папері — лінія оборони; тільки не там, не така, як треба, і нікому її тримати. На папері — корпусна реформа; на ділі — просто перенарізані ТГР і ОТУшки, і тепер інші люди командують не своїми бригадами. На папері в нас сотні батальйонів (з комплектністю 30%), де всі стоять на посадах управління та забезпечення і можуть виставити на поле бою 5 піхотинців і 1 дронщика. Наша «класична» армія стала армією на папері — армією мертвонароджених бригад, непідготовленого особового складу та безтолкових штабів. У цій армії люди більше переймаються переплатами додаткової грошової, несписаним майном, ніж втратою особового складу.

Так, в нас досі є довоєнні потужні мехбригади та ДШВ із морською піхотою, які на своїх напрямках є кістяком оборони. Але вони почасти зберігають боєздатність не завдяки системі, а всупереч їй. Вони — перша армія в армії.

Другою армією в армії є "добровольчі" частини, де кістяк сформований із позасистемних офіцерів та сержантів. Інше бачення й візія, бізнес-підходи, швидший процес адаптації. Попри значний бойовий досвід, полковники з УВ «Сєвєро-Юго-Запад» кажуть цим людям: «Сразу видно, что вы человек не военный».

Третьою армією є безпілотна складова. Не лише як СБС, а й як уся концепція цієї нової війни, що розвивається на шалених швидкостях і впливає на все поле бою, де ми от-от створимо кілзони, де будем всіх-всіх-всіх вбивати (до першого дощу і інфільтрації противника).

Четверта армія з’явилася нещодавно й фактично є визнанням розчарування конкретних людей у армії класичній. З жорсткими та безмежно лояльними командирами, із важкими завданнями й упевненістю, що найкраще воює той солдат, який більше боїться своїх, ніж противника. Вона воює інакше, на інших рівнях забезпечення ніж класична піхота й стикається з іншими викликами.

Це узагальнення, певно багато можна навести й інших прикладів. Але Українська армія — це фронт не лише проти ворога, а й між системами мислення всередині. Від нашої здатності унормувати найкраще та позбутись найгіршого залежить наша спроможність вести бій ефективно. Або ж і далі сподіватись, що наше войсько стягне тими чотирьма невеличкими компонентами, поки класична армія і далі "погружаєтся во мрак" та перестає існувати як боєздатна одиниця.