🇺🇦 Що таке українська література – Леонід Ушкалов
2015

моя оцінка – ★★★★☆

Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм, що Україна – це не рай земний, бо раю на землі не може бути, – а найкраще виконаний обов'язок супроти Бога і людей.

0️⃣ Видавництво @starlev

У 2012–2013 роках український письменник і літературознавець Леонід Ушкалов вів авторську колонку в газеті «Україна молода». За майже два роки там з’явилося 45 статей (або, як називає їх сам автор, «уроків літератури»), що згодом були зібрані у книгу.

У своїх невеликих есеях Ушкалов розмірковує над багатьма вічними темами – щастям, свободою, любов’ю, правдою, самотністю. Він поєднує глибоку філософську рефлексію з конкретними біографічними фактами з життя українських письменників. Головними героями його роздумів є як знані класики – Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Хвильовий, Довженко, – так і менш відомі широкому загалу постаті: Кримський, Шпола, Чернов, Теліга та багато інших.

Особливість цієї книги – в її здатності робити філософські питання «живими» через призму особистих історій. Ви дізнаєтесь, що снилося нашим класикам, познайомитесь із філософією українського фемінізму, або ж прочитаєте есе про самотність крізь призму думок Сковороди або життєвого шляху Шевченка.

Признаюся, читати цю книгу було не завжди легко. Деякі теми давалися важко, навіть із зусиллям. Загалом я читав її десь більше місяця. Проте це, ймовірно, свідчить не про якість тексту, а про мою власну неосвіченість: багато імен я зустрів взагалі уперше. І все ж – до глибини розкриття тем, їхньої актуальності чи якості видання в мене жодних претензій немає.

Загалом – цікавий і вартісний читацький досвід, до якого я планую повернутись через кілька років, щоби переосмислити його з новим багажем знань. А поки – тверда 4 з 5.

———
#відгук #блог | Підписатись на БУКС

😔 «Господь не любить веганів» Ганна Городецька

видавництво: ВСЛ, 4/5❤️

Яка маленька, але яка болісна. Потік думок глибоко травмованої людини, яку не розуміли в дитинстві, та яка не розуміє себе в дорослому віці.

Книга відчувалася як калейдоскоп, який прокручуєш і зустрічаєш нові комбінації, нові думки, що не тільки вражають, але і затягують. Густі, пошматовані слова, підбір метафор, що летять сторінка за сторінкою. Текст просякнутий депресивністю, загубленістю, порівнянням з іншими та відчаєм, що твій контроль не безмежний. І це відгукувалося.

Треба було відразу народитися нормальною.

Жаба немає доброї роботи. Жаба немає стосунків. А останні були надто болісними, та і ще колишній тепер із сестрою Феєю мутить. Жаба не знає, що відчуває. І Жаба не знає куди приткнути. Спробуй тут свою внутрішню Жабу вгамувати, що читаєш про подібну.

Окрім загальних тем, що на видноколі, тут також добре розкривається тема дислексії і того, як це раніше ігнорували та змушували до вершин. Це, до речі, одна із головних травм Жаби. Тема сестринства також стоїть гостро, і я тут втішаюся, що думки мені не були близькі (а сестру треба питати окремо, ахахах).

Це правдо, жабо. Твоє дитинство – вічний вечір неділі. Передчуття, що завтра в школу.

Книга химерна, оповідь рвана та складається з одних лише речень. Але воно затягує і ти не можеш не співпереживати головній героїні. Мені сподобалося, хоча і не п’ятірку.

Раджу!

#дегустація