Відряджені воєнкори по місяцях. Чекають масованої ракетної атаки по території РФ. Всі готові виконувати завдання і надсилати контент.

Потрібно: характер і ступінь ураження, локаційні орієнтири, можна додавати короткий емоціональний коментар в момент ураження цілей, або одразу після ураження. Фіксуємо пожежі і розрахунки МЧС.

До бою. ✊

Переможець. Перший зняв — відправив. Але видно, що досвіду не дуже. Ще треба працювати. Все вийде.

Майже ✊ вже трохи краще.

Ніхто, ніколи і ніде — не робив нічого подібного.

Знайомтеся ближче, це — майбутній, або вже діючий командир з бойової підготовки штурмових військ Сергій Коротких «Боцман», про якого було згадано вище. Як для емігранта РФ та ФСБ-шного сексота — нескромна інтеграція.

Що там?
Карти, гроші, два стволи? І вашим, і нашим, або б валютою кріпили? Цікавий фігурант. Але лишився поза належною увагою — хто ж так допоміг?

Ну, ми здогадуємося, але ж ми не в суді.

Тут турнір із нардів у ресторані колись проходив — кажуть, «Боцман» переміг. Мамоян у якості програвшого особисто до дому підвозив. Цей Мамоян, доречі, — 200, як і решта, до кого колись заїжджав «Боцман» у гості.

«Все прийде до того, хто вміє чекати». 📙 — книга Мілітант.

Всю ніч і ранок працювали наші сили ППО, мобільні вогневі групи, екіпажі дронів-перехоплювачів. Під ударами були звичайні міста, в основному наша енергетика, але є багато влучань і в житлові будинки.
Станом на зараз відомо про 17 постраждалих людей. Шестеро людей, з них двоє дітей, на жаль, загинули. Мої співчуття рідним і близьким.

Російські слова про дипломатію нічого не означають доти, доки російські керівники не відчувають критичних проблем. А це можна забезпечити лише санкціями, лише далекобійністю і лише скоординованою дипломатією всіх наших партнерів. Дуже важливо, щоб світ саме зараз не мовчав і на підлі удари росіян була спільна відповідь.

Кожен, хто зараз допомагає Україні системами ППО та ракетами до них, захищає життя. Ми за це вдячні. І кожен, хто допоможе Україні з далекобійністю, наблизить завершення війни. —Зеленський

За минулу добу, Сили Оборони України завдали серію ударів по території противника.

Перевалочний комплекс "Дагнефтьпродукт" в Дагестані:
Обслуговує транспортування, зберігання та обробку нафти і нафтопродуктів. Він має стратегічне значення для забезпечення енергетичної безпеки, оскільки дозволяє транспортувати ресурси з Каспійського моря через різні маршрути (трубопроводи, судноплавство), забезпечуючи енергопостачання для регіону і рф.

Механічний завод у Саранську (група Ростех):
Виготовлення військових технологій, включаючи компоненти для озброєння і техніки. Завод забезпечує агресора ключовими елементами для оборонної промисловості, підтримуючи технічну оснащеність режиму.

ТЕЦ у Смоленську

Хімічний завод у Брянську (виробництво озброєння):
Виготовлення хімічних матеріалів для виробництва боєприпасів і військового озброєння.

Очевидно, що Дональд Трамп не прагне до прямої конфронтації між США та РФ. Не тому, що це становить серйозну загрозу для Америки — навпаки, Сполучені Штати мають перевагу і у військовій, і в економічній сферах.
Проблема в іншому. Америка не може дозволити собі витрачати енергію на другорядний фронт, коли в Азії визріває головний виклик XXI століття — Китай. Саме там вирішується, хто стане архітектором нового світового порядку.

Для Трампа РФ — не стільки противник, скільки подразник. Він хотів би перетворити її на нейтрального спостерігача великої шахової партії з Пекіном.
Але реальність інша. Кремль тягне час i грає подвійну гру.
Сьогодні каже одне, завтра робить протилежне, а в перервах між переговорами ще й умудряється розповідати Трампу про Рюрика, давню Русь і «історичну місію Росії».
Це звичайно не дипломатія, це театр абсурду, де Трамп невільний глядач, якому весь час обіцяють, що розв’язка «от-от настане». По великому рахунку, Трампу все одно, як на Україну, так і на РФ і єдине, що його цікавить в РФ — це ресурсна база і лояльність у протистоянні з Китаєм.

І тим часом саме Путiн підриває основу політичного капіталу Трампа — його образ сили.
Його електорат звик бачити лідера, який диктує умови, а не терпить чужі примхи.
Коли Кремль демонстративно ігнорує його пропозиції, це виглядає не як стратегічна витримка, а як тактична поразка, нанесена на очах у виборця.

Водночас у США залишаються економічні важелі впливу — енергетика, фінанси, технології.
Але, обираючи між «жорсткістю» і ілюзією «мирного контролю», Білий дім ризикує втратити головний актив — довіру електорату.

Бо в політиці, як і в бізнесі, ринок не вірить у терпіння — він вірить у силу.

Так виглядає фронтове безсилля ворога, що вбиває дітей у дитячому садку у Харкові.

Бути мраз'ю — зватися Росією.

Той, хто переживає за рейтинг, знову збирається у подорож.
Зустріч імені Володимира — тепер вже розширено до «Володимир і Віктор».
Віктор, як відомо, європейський придворний — вихованець Володимира Кремлівського.

Але цього разу все серйозніше. Щоб влаштувати нове фото на тлі «миротворчого» саміту, доведеться похитнути все міжнародне право, відкрити повітряний коридор кремлівському затворнику, вислухати ще одну лекцію з історії «тисячолітньої державності» й пройти індивідуальний курс російської самовеличі за авторською програмою професора Путіна.

Далі за сценарієм — публічна п’єса під назвою «Ми добре поговорили», кілька фотографій рукостискань і повернення до президента Зеленського із черговою спробою шантажу:

«Припиніть опір, не просіть розвіддані, не чіпляйтеся за допомогу — пора домовлятися».

Звісно, відповідь буде така ж, як і попередні дев’ять разів:

«Україна не зупиниться, навіть якщо Америка втратить голос розуму».

Після цього Трамп знову буде розчарований усіма — і Кремлем, і Києвом, і, Європою.
І знову скаже — спочатку вустами Левітт, потім власними — що «війни б не було, якби президентом був я».

І от тут виникає одне просте запитання:
чи має поїздка до Будапешта хоч якийсь практичний сенс, крім того, що вже перераховано вище?
Бо схоже, єдиний результат цього «саміту» — ще один епізод у нескінченному серіалі про те, як людина, що боїться втратити рейтинг, їде до тих, хто чудово вміє його обнуляти.