Завтра почитаю для вас нові віршики в Морок бар, тому чекаю на вас❤️

Напевно завтра піду собі по квіточки

памʼятаєте вірш «Лети»? Йому вже більше року. Тоді, як і «Янголи», він був повною саморефлексією –просто про мене. Мені тоді було важко, дуже. І я написала все вам. Чесно, без прикрас, без редагування

з часом навчилася якось триматися, вирішувати проблеми, не говорити про це. Бо ну, у всіх є своє.
І кожен вірш потім уже проходив через купу правок – щоб все рівно, чисто, гарно

але цей – ні.
цей просто як є. саморефлексія. Про те, що я теж падаю.
Написаний більше двох тижнів тому, але сьогодні чомусь максимально про мене

я завжди стараюся бути щирою тут.
і зараз теж. Кажу все прямо. Не вивожу, але намагаюся, бо знаю, що якось воно буде, завжди було.

якщо хочете, напишіть, що думаєте. Поради, критика - все прийму, бо сяду ще його редагувати ❤️ (тільки не тре мене до сліз доводити, я вже своє виплакала))

////0/00/000

я – лялька забута в вагоні нічного метро,
що курсує на Дарницю по каву «to go».
чи вмію летіти? чи тільки писати?
про те як болить це життя розіп'яте

вічно на старті: то подих, то страх,
спокій, як пастку, стискаю в кулак.
в розпуці й зухвалості –лялька, та й годі,
граю на нитках бажань і пригоди.

то зліт, то падіння, смайлики в діалозі,
дійшла до фіналу? Чи вічно в тривозі?
забула про радість, згубилась у датах –
хочу в дитинство, що мушу для цього віддати?

я - лялька з матриці під громом у Києві
щоранку чекаючи власної гибелі,
плутаю нитки реальності знову,
від себе ховаю невизнану втому

лети. Лякайся. Мовчи, коли серце втомлено стогне.
і все це навкруги здається несправжнім і сонним…
та вічна жага тебе підіймає до неба,
і в кожному зламі лишаєш питання: «Що треба?»

ляльки не літають, чекають у тиші,
коли ляльковод обірве найтонше.
та чи лишиться щось, крім пилу в долоні?
коли ти – лиш лялька на цьому кривавому фоні

Вчора пролетіло, як вихор, тому розказую…

1) даю посилання на запис ефіру ✨
це був мій перший вихід в прямий ефір на студії, і перше інтервʼю, за що я дуже вдячна Поліні і Урсусу ☺️

подивитися можна тут

2) я провела свій іменинний вечір у Мороці в компанії чудових людей 🖤 але про це напишу окремий відгук, бо воно того варте.

осінь торкнулась мене,
рукою провела по лобу гарячому –
зняла серпневі недуги
і температуру
щастя запаморочливого

негоже хворіти оманою,
ще й восени,
цю розкіш можуть дозволити
лиш ті, кого люблять

#поезіяверонічки

Вчора об 11:20 стартував мій новий рік ☺️

Спойлер: ранок 26-річної виявився точною копією всіх попередніх ранків. Навіть кава йогурт смакує однаково 🤷‍♀️

Святкова програма? Огляд у лікарні після операції. Romantic 🥺

З роками у мене сформувалася чудова суперсила — пропускати святкові дні, як Netflix пропускає інтро. Стабільність — моє друге ім'я 💪😉

Буду відверта: хотілося просто заповзти під ковдру і не вилазити до весни. Свята, подарунки, привітання — все це здавалося якимось надто складним квестом. Моя витривалість подала заяву на звільнення, спакувала речі і пішла, навіть не залишивши контактів 👋🏻

Але! Рідні, близькі, друзі, знайомі та психолог (саме так, я записалась на сесію у свій День Народження) влаштували справжню магію 😁

Незважаючи на те, що вже більше тижня маю раціон з часів дитсадочка (привіт, пюрешки!), чищення зубів перетворилося на екстремальний вид спорту зі сльозами, а самотність — той самий абʼюзер, зі стосунків з яким я ніяк не можу вийти вже декілька років...

Цей день несподівано виявився наповненим щастям, теплом і такою щирою підтримкою, що навіть моє внутрішнє нитво злегка розчулилося 🙌

Дякую кожній людині, яка зробила цей день МОЇМ, а не просто ще однією датою в календарі ❤️

P.S. Фото з CountryFest 04.10.2025 — з тих часів, коли я могла їсти щось складніше за пюре і посміхатися без відчуття, що десь нерв защемило 😄

По-перше, дякую всім хто вчора прийшов і заскочив у останній вагончик досвятковування мого дня народження!
А по-друге, люди, ви неймовірні ✨ лишній раз переконуюсь, як тепло можна проводити вечори.

Хотіла написати відгук від ведучої… і… Знаєте що найважче?
Вибрати про кого почати розповідати 🫠
Бо вчори в Мороці і так завжди яскраві, хоч і в тісній компанії 😏 а тут ще й такі людииии були…

Peregrinus
Людина чиї вірші ти не просто чуєш, але й уявляєш. Це як дивитись маленькі фільми прямо у своїй уяві. Такі яскраві і справжні, але обрамлені в його слова 🥰 обовʼязково буду чекати повернення на вечори (коли б воно не сталось)

Андрій Буремний
Тут і казати не треба - вірші з театральною подачею ✨ але за Рошен - окрема дяка 😅 як то кажуть, всі вірші, що читаються в Мороці - лишаються в Мороці

Поліночка Шишлевська
Ну, цю зірочку ви і самі знаєте. Поліна приємно здивувала мене подарунком 🥺 адже це був вірш-привітання. Сказати, що це мене розчулило - це нічого не сказати…
Поділюсь із вами цим віршем теж

Анічка Трегуб
Руда Осінь і вогонь моєї душі. Оскільки пан Микола Маліновський не прийшов (а це ми йому ще пригадаємо 😏), то гітари не вечорі не було. І Аня читала свої свіжі вірші, на заміну звичним пісням, бо актуальні теми підʼїхали

Вальтер
Вірші зі смаком щирого, справжнього 17-річчя. Як же ж люблю слухати юних, свіжих митців і оцю вируючу кров ✨ ух! Тепер у моєму списку очікування ще мають бути «не такі позитивні» вірші цієї поетки 💔

Юрій Іванов
Вибачте, якщо ви не були на вчорашньому вечорі, то можете нам заздрити, бо в пана Юрія такий голос, така подача, що можна слухати і слухати 🤤 а глибина віршів, а порівняння… ох… одним словом - таке пропускати не варто

Тому ходіть на вечори, записуйтесь, читайте, слухайте і приєднуйтесь 🖤

Я рідко пишу вірші не за 10 хвилин, але цей народжувався з учорашнього вечора, бо наші поети надихають на щось серйозне♥️💋
дякую всім за вчора)

ГРІХОЦЕНТР

Чорнорота, скривавлена зебра
машинам сигналить в пітьмі.
Виринає з асфальту Хрещатика —
рикає ліхтарями.
Демониці, зламані сонцем, —
з їх ребер стікає бензин —
про кого мовчав у комедії
неоковирній Данте.

Надламані вулиці міста —
сучасні Ад та Едем?
Сучасні стоять янголиці —
і теж майже без одягу.
Неонові стріли у очі
на розі нещасних богем.
Гріхоцентр палає вогнями
дорогою вгору до Мороку.

Я вже бачила — дежавю —
обвуглені ці зелені.
В них згоріло життя й не одне.
Мерхтить пуля в рушниці.
І я напророчу біду —
на порозі, в обіймах вереску.
Та до чорта усі прикмети —
я на іншому боці столиці.

Артерії сірого кольору —
крізь метро, на Майдан і до завтра.
Відлуння душ мегаполіса
шукає когось на ніч.
І тільки руки, поранені
від життєво-сумних уламків, —
і фрагменти нашого вчора
падають горілиць.

І вітраж з битої вічності
відтворить малюнок втомлений.
Як ковтаю я попіл осені —
вона згасла, імлиста печаль.
І на кухні курять в вікно
серйозні — не жінку, а Господа—
клянуть поверх за поверхом,
ніби є ще кого проклинать.