Дякую всім , хто сьогодні прийшов на виступ . Сподіваємось , вам сподобалось )

Вчорашній вечір в Ursus надихнув на роздуми про проживання болю, чи важливо про нього говорити чи краще просто заховати цей біль далеко в шухлядку своєї підсвідомості. Так от на мою субʼєктивну думку ховаючи свій біль ми вирощуємо його як рослину в горщику з часом не прожитий біль стає нашою травмою, яка диктує нам як жити. Так ми виростаємо разом зі своїм болем в травмованих людей і травмуємо інших, хтось робить це свідомо, бо його травма диктує йому, що це справедливо всі погані і заслуговують на це, а хтось несвідомо робить боляче іншим цим ранячи і себе. Я вчусь говорити про свій біль, бо так я даю йому форму, так я починаю розуміти з чого він складається і от коли мій біль має форму я можу його прожити і відпусти. А як на вашу думку правильно ?

Не плануйте нічого на суботу😈
2 роки обіймів, теплих вечорів і щастя 💋
P. S. В мене ще багато фоток, до суботи вистачить, буду вас запрошувати, поки не побачу у списках всіх)

Давай побудемо дітьми,
так безтурботно і грайливо.
Будем гойдатись на сосні,
стрибати на гіллі сміливо.

Калюжу не обходь сьогодні,
вдягай свій бірюзовий плащ,
виводь ногами круги водні,
залиш удома розпач й плач.

Кидай м’ячá мені у руки,
я буду їсти м’ятний торт.
«Каструлю? — знаю твої трюки.
Нечесно граєш, хитрий чорт!»

Візьми побільше кольорів,
малюй свій дім, собаку, двір,
малюй себе й смішних корів,
своїх подружок й впертих Ір.

Мізинцем обіцяй мені,
що оминатимеш серйозність,
давай лишатися дітьми —
із посмішкою у дорослість.