Хлопоман
Photo
Що ви знаєте про кримчаків?
Є непопулярна думка, що кримчаки - це євреї з Криму, бо вони сповідують ортодоксальний юдаїзм. Але це не зовсім так. Їхні ритуали суттєво відрізняються від інших юдейських течій. Є декілька версій їх етногенезу. Одна з них говорить, що вони мають тюркське походження і сформувалися ще до переселення євреїв до Криму. Згідно з іншою версією, кримчаки є змішанням різних народів. Зокрема, про це свідчать їх імена та прізвища: Ломброзо та Анжело — італійські; Бакши, Ізмірлі — турецькі; Гурджи — кавказьке тощо.
Історія цього народу не менш трагічна, чим кримських татар. За переписом 2001 року їх залишилося всього 406 осіб! У 1941-му нацисти їх прирівняли до євреїв і влаштували розстріли — загинуло близько 80% кримчаків. А вже у 1944-му радянська влада депортувала кримських татар та інші народи, заселивши Крим росіянами. Щоб порозумітися з новими сусідами приходилося переходити на російську. Кримчаків у паспортах записували то євреями, то татарами, але тільки не кримчаками. Через це розвиток кримчацької мови чагатай зупинився і сьогодні її знають одиниці.
Попри все, у 1980-1990-х роках вони повернулися до Криму, відновили громаду. Навіть у 2004 році Сімферополі навіть з’явився Історико-етнографічний музей кримчаків. Але в 2014 році вони знову втратили дім. Після окупації Криму росією частина виїхала на материк, інші залишилися під окупацією.
І трішки про традиції кримчаків. Вони поєднують в собі кілька юдейських. Їхній молитовний ритуал відомий як «молитва за традицією Кафи», і його досі дотримуються. Молитви читають івритом, окрім однієї — Кадиш. Стосунки в кримчацькій сім’ї мають певні правила, що базуються на взаємоповазі незалежно від віку члена сім’ї. У спільноті навіть побутує такий вислів: «Дитині — воду, а старому — слово». Це означає, що при розподілі ресурсів дитина завжди в пріоритеті, а при прийнятті рішень останнє слово — за найстаршим членом родини.
Підписатися|Зарядити
Є непопулярна думка, що кримчаки - це євреї з Криму, бо вони сповідують ортодоксальний юдаїзм. Але це не зовсім так. Їхні ритуали суттєво відрізняються від інших юдейських течій. Є декілька версій їх етногенезу. Одна з них говорить, що вони мають тюркське походження і сформувалися ще до переселення євреїв до Криму. Згідно з іншою версією, кримчаки є змішанням різних народів. Зокрема, про це свідчать їх імена та прізвища: Ломброзо та Анжело — італійські; Бакши, Ізмірлі — турецькі; Гурджи — кавказьке тощо.
Історія цього народу не менш трагічна, чим кримських татар. За переписом 2001 року їх залишилося всього 406 осіб! У 1941-му нацисти їх прирівняли до євреїв і влаштували розстріли — загинуло близько 80% кримчаків. А вже у 1944-му радянська влада депортувала кримських татар та інші народи, заселивши Крим росіянами. Щоб порозумітися з новими сусідами приходилося переходити на російську. Кримчаків у паспортах записували то євреями, то татарами, але тільки не кримчаками. Через це розвиток кримчацької мови чагатай зупинився і сьогодні її знають одиниці.
Попри все, у 1980-1990-х роках вони повернулися до Криму, відновили громаду. Навіть у 2004 році Сімферополі навіть з’явився Історико-етнографічний музей кримчаків. Але в 2014 році вони знову втратили дім. Після окупації Криму росією частина виїхала на материк, інші залишилися під окупацією.
І трішки про традиції кримчаків. Вони поєднують в собі кілька юдейських. Їхній молитовний ритуал відомий як «молитва за традицією Кафи», і його досі дотримуються. Молитви читають івритом, окрім однієї — Кадиш. Стосунки в кримчацькій сім’ї мають певні правила, що базуються на взаємоповазі незалежно від віку члена сім’ї. У спільноті навіть побутує такий вислів: «Дитині — воду, а старому — слово». Це означає, що при розподілі ресурсів дитина завжди в пріоритеті, а при прийнятті рішень останнє слово — за найстаршим членом родини.
Підписатися|Зарядити
1✍3
А тепер перевіримо, як ви знаєте кримчацьку кухню🤔
1. Що таке кашкаши?
1. Що таке кашкаши?
Anonymous Quiz
21%
Суп з бараниною та горохом
36%
Смажені пиріжки з бараниною
27%
Маленькі відкриті «пельменні вушка» в томатному соусі
15%
Хлібні коржики з кунжутом
⚡2
2. Яка страва вважається найпоширенішою на сімейних та національних святах кримчаків?
Anonymous Quiz
16%
Чоче
52%
Кубете
16%
Сузмє
16%
Каших кулах
❤🔥1
3. Що таке джонки у кримчацькій культурі?
Anonymous Quiz
14%
Святкові молитви
19%
Танцювальні мелодії
25%
Сімейні щоденники з важливими записами
42%
Традиційні пиріжки
😢1
Таємниці кримчацької кухні
У кримчацькій кухні багато спільного з кримськотатарською та караїмською. Ці народи досі сперечаються один з одним, чиї ж то насправді страви. Важливе місце в кримчацькій кухні посідає листкове тісто, з якого готують найпоширенішу страву до сімейних та національних свят — закритий пиріг кубете.
З листкового тіста кримчаки роблять також чоче — пиріжки з різноманітними солоними та солодкими начинками. Їх ще називають караїмськими пиріжками.
Серед страв на щодень — каших кулах та сузмє. Обидві дуже схожі на маленькі пельмені. Першу страву приправляють томатним соусом, а для другої готують горіхову підливку алєде.
Підписатися|Зарядити
У кримчацькій кухні багато спільного з кримськотатарською та караїмською. Ці народи досі сперечаються один з одним, чиї ж то насправді страви. Важливе місце в кримчацькій кухні посідає листкове тісто, з якого готують найпоширенішу страву до сімейних та національних свят — закритий пиріг кубете.
Береш баранину, ріжеш на шматочки, потім ріжеш кубиками цибулю, картоплю, зеленушку. Потім береш листкове тісто і робиш з нього закриту піцу. Тісто знизу, тісто зверху. А всередині — картопля, цибуля, овочі, м’ясо і зєлєнушка. В центрі пирога робиться дірка. В цю дірку в певний момент треба залити воду, щоб начинка не висохла, а трохи проварилась.
З листкового тіста кримчаки роблять також чоче — пиріжки з різноманітними солоними та солодкими начинками. Їх ще називають караїмськими пиріжками.
Серед страв на щодень — каших кулах та сузмє. Обидві дуже схожі на маленькі пельмені. Першу страву приправляють томатним соусом, а для другої готують горіхову підливку алєде.
Підписатися|Зарядити
❤🔥2🔥1
Хлопоман
Photo
Як Російська імперія позбулася своєї «валізи без ручки»
Понад 150 років тому Російська імперія продала США Аляску за 7,2 млн доларів. Її освоєння росіянами починається з експедиції під керівництвом Михайла Гвоздьова та Івана Федорова у 1732 році. Вони одразу відзначили великі популяції хутрового звіра. У 1780-х там уже діяли дві промислові компанії, для яких головною цінністю був морський бобер — калан. Павло І створив Російсько-американську компанію, яка отримала управління над Аляскою та Алеутськими островами. Проте освоєння території відбувалося складно: висока смертність колоністів, конфлікти з місцевими племенами тлінкітів та еків, які чинили опір росіянам. Під час війни аборигени навіть спалили столицю колонії — фортецю Святого Михаїла. Утримання території обходилося дорого та і Москва зрозуміла: втримати територію в разі війни з Британією не зможе.
Після поразки в Криму Російська імперія гостро потребувала коштів. Саме тоді США запропонували купити Аляску. У Санкт-Петербурзі на таємній нараді Олександра ІІ, його брата великого князя Костянтина Миколайовича, міністрів фінансів і морського міністерства та російського посланника у Вашингтоні Едуарда Стекля дійшли висновку: продаж Аляски є вигідним. Тож у 1867 році договір підписали, і 18 жовтня над Новоархангельськом (нині Сітка) підняли американський прапор.
Спершу американці самі сумнівалися, чи не купили вони «кучу льоду». Але наприкінці XIX століття на Алясці знайшли золото, а згодом — нафту, газ. Те, що називали «дурістю Сьюарда», перетворилося на найуспішніший «шопінг» в історії США. Аляска також є ключовим постачальником риби — забезпечує до двох третин усього морського вилову США. Сьогодні тут розташовуються 11-та повітряна армія, частини ПРО та стратегічні військові об’єкти, Фактично Аляска стала щитом проти потенційної атаки з півночі та плацдармом для стримування у Тихому океані.
Підписатися|Зарядити
Понад 150 років тому Російська імперія продала США Аляску за 7,2 млн доларів. Її освоєння росіянами починається з експедиції під керівництвом Михайла Гвоздьова та Івана Федорова у 1732 році. Вони одразу відзначили великі популяції хутрового звіра. У 1780-х там уже діяли дві промислові компанії, для яких головною цінністю був морський бобер — калан. Павло І створив Російсько-американську компанію, яка отримала управління над Аляскою та Алеутськими островами. Проте освоєння території відбувалося складно: висока смертність колоністів, конфлікти з місцевими племенами тлінкітів та еків, які чинили опір росіянам. Під час війни аборигени навіть спалили столицю колонії — фортецю Святого Михаїла. Утримання території обходилося дорого та і Москва зрозуміла: втримати територію в разі війни з Британією не зможе.
Після поразки в Криму Російська імперія гостро потребувала коштів. Саме тоді США запропонували купити Аляску. У Санкт-Петербурзі на таємній нараді Олександра ІІ, його брата великого князя Костянтина Миколайовича, міністрів фінансів і морського міністерства та російського посланника у Вашингтоні Едуарда Стекля дійшли висновку: продаж Аляски є вигідним. Тож у 1867 році договір підписали, і 18 жовтня над Новоархангельськом (нині Сітка) підняли американський прапор.
Спершу американці самі сумнівалися, чи не купили вони «кучу льоду». Але наприкінці XIX століття на Алясці знайшли золото, а згодом — нафту, газ. Те, що називали «дурістю Сьюарда», перетворилося на найуспішніший «шопінг» в історії США. Аляска також є ключовим постачальником риби — забезпечує до двох третин усього морського вилову США. Сьогодні тут розташовуються 11-та повітряна армія, частини ПРО та стратегічні військові об’єкти, Фактично Аляска стала щитом проти потенційної атаки з півночі та плацдармом для стримування у Тихому океані.
Підписатися|Зарядити
❤🔥4❤2😱1
Чули щось про таку державу як Чехословаччина? Так ось, згадуючи останні новини в голові малюється така цікава паралель, коли А. Гітлер 26 вересня 1938 р. проголосив, що Судети - "остання територіальна вимога, яку я маю висунути в Європі", а Чемберлену повідомив буцімто як тільки це питання буде вирішене, то для Німеччини більше не буде ніяких територіальних проблем.
Цікавим також видається коментар Невілла Чемберлена:
А тепер згадайте, коли настала нова світова війна.
Підписатися|Зарядити
Цікавим також видається коментар Невілла Чемберлена:
Як жахливо, фантастично, неймовірно, що ми тут копаємо окопи та приміряємо протигази через сварку в далекій країні між людьми, про яких ми нічого не знаємо
А тепер згадайте, коли настала нова світова війна.
Підписатися|Зарядити
😢5
Хлопоман
Photo
🩸 Коли «дружба народів» прийшла на танках
Ранок 21 серпня 1968 року виявився для Чехословаччини не радісним. Перші підрозділи армій так званого «мирного» Варшавського пакту перетнули кордон у рамках операції «Дунай». Майже 200 тисяч солдатів і тисячі танків. Кремль та його союзники вирішили зупинити «Празьку весну» – реформи Александра Дубчека про свободу слова, реабілітації та економічну децентралізацію.
Офіційна версія звучала як завжди лицемірно: війська вводили, аби «допомогти Чехословацькій народній армії в захисті Батьківщини від небезпеки, що їй загрожує». Насправді це була окупація, яка забрала життя 137 людей, поранила понад 500 та змусила 100 тисяч чехів і словаків емігрувати.
👤 Учасник тих подій, Станіслав Дерев’янко, згадував:
👤 Інший учасник операції «Дунай», Михайло Васильович Севастьянов, розповідав:
✒️ Дубчека та керівництво КПЧ арештували і відвезли до Москви. Там змусили підписати Московський протокол. Реформи згорнули, а радянські війська залишалися в Чехословаччині ще понад два десятиліття — до 1991 року.
Підписатися|Зарядити
Ранок 21 серпня 1968 року виявився для Чехословаччини не радісним. Перші підрозділи армій так званого «мирного» Варшавського пакту перетнули кордон у рамках операції «Дунай». Майже 200 тисяч солдатів і тисячі танків. Кремль та його союзники вирішили зупинити «Празьку весну» – реформи Александра Дубчека про свободу слова, реабілітації та економічну децентралізацію.
Офіційна версія звучала як завжди лицемірно: війська вводили, аби «допомогти Чехословацькій народній армії в захисті Батьківщини від небезпеки, що їй загрожує». Насправді це була окупація, яка забрала життя 137 людей, поранила понад 500 та змусила 100 тисяч чехів і словаків емігрувати.
👤 Учасник тих подій, Станіслав Дерев’янко, згадував:
Я і сьогодні з тремтінням згадую ті далекіі і одночасно трагічні для мене події, ту напружену атмосферу, яку ми побачили в Чехословаччині, а також те, як нам їх озвучували політпрацівники. Вони пояснювали – виникла загроза контрреволюції, відбуваються масові заворушення населення, є смерті з обоїх сторін і т. ін. Безпосередня підготовка військ розпочалась 17-18 серпня. Спочатку була підготовлена техніка для дальніх маршів, поповнили матеріальну частину, відпрацювали робочі мапи, провели інші потрібні заходи. Дата вводу була намічена на вечір 20 серпня, коли повинно було відбутись засідання ЦК КПЧ. Значна частина населення (здебільше молодь) не зрозуміло вводу союзних військ – були барикади, завали, натовпи людей на дорогах, вулицях і площах населених пунктів, перепони з жінок і дитячих візків з дітьми, «чеські букети» з каміння, палиць, плювків, принизливі написи на дорогах і стінах.
👤 Інший учасник операції «Дунай», Михайло Васильович Севастьянов, розповідав:
Наша танкова частина базувалася на території СРСР. Нас підняли по тривозі, видали зброю із чотирма ріжками, а це 120 бойових патронів, завантажили разом із технікою на залізнічні потяги. Це викликало стурбованість, але нас повезли в невідомому напрямку. Коли ранком відкрили вагони – побачили назву станціі – Париж! Потім ще довго жартували про те, що СРСР Францію вирішив приєднати до соцтабору. А це була станція поблизу Праги.
✒️ Дубчека та керівництво КПЧ арештували і відвезли до Москви. Там змусили підписати Московський протокол. Реформи згорнули, а радянські війська залишалися в Чехословаччині ще понад два десятиліття — до 1991 року.
Підписатися|Зарядити
😢2
🇺🇦«Не лише Львів і Київ: історія прапора на Луганщині»
Ми звикли чути історії про підняття синьо-жовтого прапора у Львові чи Києві. Але варто пам’ятати: український стяг піднімали й на Донеччині та Луганщині ще тоді, коли це було небезпечно.
Саме так зробили перший синьо-жовтий прапор у Кадіївці на Луганщині. Це було 1 травня 1990 року. Ініціатором став Ігор Орел — один із засновників Народного Руху та товариства «Просвіта» в місті. Разом із побратимами, яких було всього півтора десятка, він наважився вийти з цим прапором на першотравневу демонстрацію. Ігор Орел згадував:
За ними стежило КДБ, адже до того часу українського руху в місті фактично не існувало. Попри це, перший стяг пошив місцевий активіст Іван Спанчак, і він замайорів над шахтарським містом.
Локацію для пікету обрали метрів за сто від трибуни офіційних святкувань. Саме там рухівці розгорнули прапор і транспаранти. А за ними з’явилися анархо-синдикалісти з червоно-чорним прапором. Перехожі зупинялися, дивилися, міліція підходила, але зрештою учасників не затримали. «Антикомуністична пропаганда», як тоді це називали, тривала до самого кінця демонстрації. І це була остання першотравнева демонстрація в Кадіївці. Цей прапор існував до 2014 року, але як зазначав Ігор Орел:
Підписатися|Зарядити
Ми звикли чути історії про підняття синьо-жовтого прапора у Львові чи Києві. Але варто пам’ятати: український стяг піднімали й на Донеччині та Луганщині ще тоді, коли це було небезпечно.
«Пошили вдома на машинці, прикріпили до держака від сапки».
Саме так зробили перший синьо-жовтий прапор у Кадіївці на Луганщині. Це було 1 травня 1990 року. Ініціатором став Ігор Орел — один із засновників Народного Руху та товариства «Просвіта» в місті. Разом із побратимами, яких було всього півтора десятка, він наважився вийти з цим прапором на першотравневу демонстрацію. Ігор Орел згадував:
«Я всіх попередив, щоби дома наїлися, бо невідомо коли додому потрапимо і коли нас взагалі нагодують. Прапор ми тримали в гущі нашої боївки».
За ними стежило КДБ, адже до того часу українського руху в місті фактично не існувало. Попри це, перший стяг пошив місцевий активіст Іван Спанчак, і він замайорів над шахтарським містом.
Локацію для пікету обрали метрів за сто від трибуни офіційних святкувань. Саме там рухівці розгорнули прапор і транспаранти. А за ними з’явилися анархо-синдикалісти з червоно-чорним прапором. Перехожі зупинялися, дивилися, міліція підходила, але зрештою учасників не затримали. «Антикомуністична пропаганда», як тоді це називали, тривала до самого кінця демонстрації. І це була остання першотравнева демонстрація в Кадіївці. Цей прапор існував до 2014 року, але як зазначав Ігор Орел:
«Сам прапор залишився у мене вдома. Кадіївку я покинув у 2014-му, у рік окупації, а мама лишилася. У неї були три обшуки, і стяг знайшли і забрали «сєпари»».
Підписатися|Зарядити
🤩4❤1✍1🥰1
📄Нещодавно українська торговельна мережа "Сільпо", разом з родиною покійного Левка Лук'яненка створила зошит, прототипом якого стала чернетка тексту Акту проголошення незалежності, яку написав відомий дисидент.
Повертаючись до оригіналу, слід згадати, що Лук'яненко сам зголосився його написати і навіть хотів зачитати перед усіма, але текст чернетки довелось змінити, а тому остаточна редакція містить ряд доопрацювань, як то змінений початок, де основна дискусія лилась навколо відсилки на IV Універсал 1918 року, так і щодо офіційної назви держави.
Текст оригіналу чернетки:
До речі, манер прописати назву держави як "Республіка Україна" або "Українська Республіка" скоріше за все був запозичений із ряду країн Східної Європи. Були також варіації такі як "Українська Народна Республіка", "Українська Радянська Республіка" тощо, проте все ж залишили як офіційну назву — "Україна". Віталій Портніков вказує на те, що це Дмитро Павличко сказав йому викреслити усі згадки слова "республіка" в остаточному варіанті документу:
Остаточну редакцію Акту було зачитано 24 серпня 1991 р. Початково його мав зачитати автор — Левко Лук'яненко — але це діло Леонід Кравчук доручив Володимиру Яворівському. Згідно спогадів, це було зроблено, щоб комуністи в Раді не мали чергового триггеру не підтримати це рішення.
Підписатися|Зарядити
Повертаючись до оригіналу, слід згадати, що Лук'яненко сам зголосився його написати і навіть хотів зачитати перед усіма, але текст чернетки довелось змінити, а тому остаточна редакція містить ряд доопрацювань, як то змінений початок, де основна дискусія лилась навколо відсилки на IV Універсал 1918 року, так і щодо офіційної назви держави.
Текст оригіналу чернетки:
Закон(Універсал) Акт 23. 08. 91 р. Верховної Ради УРСР провідновленняпроголошення незалежності української держави, виражаючи волю народу України до життя в незалежній державі, продовжуючи традиції державотворення Української народної республіки, сформульовані 22 січня 1918 року. в IV Універсалі та керуючись статутами ООН та іншими міжнародно-правовими документами про права націй на на самовизначення.
З огляду на необхідністьреаліздійснення Декларації про державний суверенітет України урочисто постановляє і проголошує відновлення державності українського народу та створення самостійної української держави - республіка Україна.в межах
Територія української держави є цілісна і неподільна.і на ній діє тільКонституція і Законодавство СРСР не є чинні на території республіки Україна.
До речі, манер прописати назву держави як "Республіка Україна" або "Українська Республіка" скоріше за все був запозичений із ряду країн Східної Європи. Були також варіації такі як "Українська Народна Республіка", "Українська Радянська Республіка" тощо, проте все ж залишили як офіційну назву — "Україна". Віталій Портніков вказує на те, що це Дмитро Павличко сказав йому викреслити усі згадки слова "республіка" в остаточному варіанті документу:
Тепер коли я беру свій український паспорт я розумію, що там могло бути написано «Республіка України». Що я змінив назву країни власною рукою — мені стає дивно.
Остаточну редакцію Акту було зачитано 24 серпня 1991 р. Початково його мав зачитати автор — Левко Лук'яненко — але це діло Леонід Кравчук доручив Володимиру Яворівському. Згідно спогадів, це було зроблено, щоб комуністи в Раді не мали чергового триггеру не підтримати це рішення.
Підписатися|Зарядити
❤🔥10🔥1
