alias

- хвилина
секунда, година, день?
- мовчання.
- перша
зустріч, любов, робота?
- допомога.
- бабин
пиріг, компот, рушник?
- яр.
- повітряна
кулька, гімнастика, стихія?
- тривога.
- відродження
гуманізм, мікеланджело, да вінчі?
- розстріляне.
- січ
запорізька, козацька, військо?
- турнікет.

19.10.2024

я знала, що колись напишу вірш про цю геніальну гру, але не думала, що він буде таким

у найгустішій темряві вуличні ліхтарі
змінюють лампочки і починають світити виключно холодним світлом.
змінюється все і нічого.
вони завжди були ліхтарями,
просто ніколи такими яскравими.
вони завжди світили людям,
просто ніколи від такого холоду.

01.11.2024

я би написала
сто тисяч віршів
про те, що варто жити
сьогоднішнім днем,
що нас зʼїдає рутина,
що для щастя треба
значно менше,
ніж всім здається,
що ми не маємо
бути ідеальними,
бо ми просто люди,
що помилятись
цілком нормально, що
треба вміти відпочивати
і любити себе, і проводити
більше часу з тими,
хто поряд, і забивати
на те, на що можна
забити, і ще багато
про що написала би,

але, на жаль, не можу, бо
зовсім не маю на це часу,
спочатку навчальні завдання
треба зробити, закрити сесію
на відмінно, прочитати всі
книжки світу, відвідати пару-тройку
десятків відкритих лекцій,
підтягнути англійську до с2,
і ще кілька дрібних справ,
ну ви розумієте.

але от одразу після цього,
я б написала сто тисяч віршів,
щоб розказати людям,
про те, що дійсно важливо.

24.11.2024

приймайте пігулку війни
один раз на день,
запивайте великою
кількістю дій, увага,
натщЕсерце виключно,
наше серце тільки
уранці достатньо міцне
для такого лікування.

показання: громадянство
України.

протипоказання: відсутні,
у вас просто немає вибору.

можливі такі побічні ефекти:
блювота від усього російського,
втрата апетиту і віри в людство,
також втрата ваги
другорядних речей, які раніше
здавались важливими.
роз-лад сну, без-лад в думках,
лад загалом у більшости
випадків пропадає. також, при тривалому прийомі препарату,
або високому дозуванні,
може виникати біль головний,
не плутати з головним болем,
у другому випадку болить голова,
у першому - біль
стає головним в організмі.

передозування спостерігається
у більшости випадків.

ціна - зависока, водночас
усе безкоштовно.

перед застосуванням
ознайомтесь з реаліями
і проконсультуйтесь
з відповідальністю.

якщо наважитесь,
приймайте пігулку війни
один раз на день.
не лякайтесь побічних ефектів,
відсутність лікування
значно страшніша,
без нього може виникнути
невиліковна байдужість,

тож, будь ласка, приймайте
пігулку війни один раз на день,
запивайте великою
кількістю дій, увага,
від щирого серця виключно.

02.12.2024

друзі з Києва, не по темі каналу, але приходьте на тренінг з домедичної допомоги! (не лише могилянці!!). корисна штука, класні інструктори, ціна, у порівнянні з іншими аналогічними тренінгами, супернизька, тож, як то кажуть, шо тут думать??))

друзі, маю нині активний збір)
буду дуже дуже вдячна за будь-який внесок!
тут пост, тут банка, тут моя подяка кожному і кожній🙏💘

Колись колеться в грудях,
Колись ниє в печінках
колись було краще,
Колись живе всередині тебе
тягучими ідеалізованими спогадами
і періодично, ніби кігтями по дошці,
шкрябає твої ребра зсередини,
від чого під ними стає так тепло,
що Колись обпікає пальці, далі -
руки, тіло, і загоряється повністю,
і горить так яскраво, як Тепер
не горіло ніколи, і не горітиме, мабуть,
хіба в конвульсіях передсмертних,
прямо перед тим, як зникнути, щоб
назавжди перетворитись в Колись.
таке от бунтарство тихенької дівчинки, яку ніхто ніколи не помічав,
у жінку з яскравим мейком і
зататуйованим тілом,
на яку кожен порядний перехожий,
має таки обернутися,
має таки обговорити з сусідом,
має таки показати реакцію:
маятник раз від відрази до захвату,
два від відваги до страху і паніки,
три від вітрини до кутової полиці.
ти посередині, на вітрині Колись,
гарно блищить від сонячних променів,
хитається маятник,
дивляться перехожі,
ти так і стоїш посередині. так і стоїш..

14.02.2025

давно не писались вірші, але нині щось зʼявляється)

я намалюю четвертинку
сонця в кутку аркуша!
жовтою гуашшю, що,
від минулої картини,
трохи забруднена чорним.
я намалюю посередині дім,
з блакитними вікнами
по чотири стулки в кожному,
щоб мій дім носив стільки хрестиків,
скільки вікон, і це не давало Богу
забути про його існування.
я намалюю над домом трикутну стріху
а потім, малюючи сонячні промені,
поріжусь об її верхній кут,
від чого стріха стане червоною.
червоний в екстерʼєрі, до речі,
виглядає дорого. дуже дорого..
я намалюю квіти та дерева
точнісінько однакового розміру!
а після цього -
я домалюю три чверті сонця
прямо на столі, і, навіть коли
воно почне обпікати руку,
я малюватиму промені навколо
допоки вистачить фарби,
чи допоки в ній пропадуть
чорні домішки, чи допоки
мама не повернеться з роботи
і не насварить за безлад,
чи допоки справжнє сонце за
вікном не сяде, і мою кімнату
не захопить темрява, чи допоки,
сонце на моєму столі саме
не стане справжнім.. так!
саме до цього моменту!
я малюватиму сонячні промені
на столі, підлозі, ліжку, шафі,
стінах, плакатах, стелі, навіть
на люстрі аж до того часу,
доки моє сонце не стане справжнім,
а після цього -
я вже ніколи нічого не малюватиму.

27.02.2025

всі ж в дитинстві малювали сонце в кутку аркуша??

хочеться нині ділитись з вами чимось не дуже складним, щирим, добрим, наївним, дитячим і натхненним (хоч і не те щоб веселим хахах), аби не зʼїхати з глузду в цьому все більш абсурдному світі..

тож закликаю всіх взяти аркуш, намалювати в кутку четвертинку сонця і подивитись куди це вас заведе!

хто скине в коментарі фотку малюнку з сонцем в кутку аркуша, отримає звання почесного читача мого каналу!🥰

чому Дніпро реве та стогне?
чому реву та стогну я?
ой, ви не подумайте, тут
жодного інтимного підтексту.
на жаль))
тут, радше..
новини, турботи, розбита тарілка, загублений ремінь, люди,
що не вміють думати,
аморальність суспільства,
здорожчання улюблених
батончиків, дебільні
навчальні завдання й
розсипана гречка, і
світ, що розсипається гречкою
і ще трохи бажання виспатись,
і не вИсипатись разом зі світом.

а найцікавіше те, що
ми навчилися в цьому жити.
жити своє найкраще життя в
найгірших для цього обставинах.
наш новий Едем тепер
там, де реве Дніпро,
дерева травляться задимленим повітрям,
трави лаються на квіти,
квіти лаються на небо,
небо лається на хмари,
хмари лаються на сонце,
сон це? і чи іншого раю
нам взагалі треба?

09.03.2025

так спішно літери ковтаю літрами,
спльовую крапки, апострофи й коми,
щоб не дай боже не зупинитися
в цій гонці з життям наввипередки.
буду писати, як модні поети,
визнаючи з розділових знаків
тільки знаки оклику, питання
і, якщо пощастить, всесвіту.

до речі, вам не здається жахливим,
що життя під час свого диктанту
не робить паузу, щоб ми мали шанс
здогадатись, де ці знаки всесвіту
мають стояти; і навіть не натякає,
коли, відмірявши два пальці,
час переходити до нового абзацу?

ну і нафіг тоді його правила?
хм, як гадаєте, тут знак питання,
чи ліпше знак оклику? типу так:
ну і нафіг тоді його правила!
хочу нажитися, хочу набутися
набути визнання камінців на дорозі,
потрапити в список щасливих до тридцяти,
встрибнути в пʼятнадцять останніх вагонів,
їсти там бутерброди,
дивитись у вікна і вийти,
на першому ж гарному вокзалі.
залізти по-перед батька в пекло
і звідти вилізти, сказати гоп,
а потім вже почати стрибати,
вивчити всі на світі прислівʼя і приказки,
і мати сто тисяч веселих історій,
розповідати які не буду, бо соромно.

можливо, юнацьки-завзято,
можливо, дитячо-наївно,
можливо, зОвсім не на часі,
але, можливо, таки можливо.

і хай колись мене наздожене пунктуація,
колись втомлюся від знаків оклику,
і навіть повідомлення з крапками
перестануть лякати пасивною агресією.
нехай колись це зі мною станеться,
тільки прошу хоча б не сьогодні,
можна завтра, бо воно в мене, як в Скрябіна,
за тисячу довгих років.

21.03.2025

весна і день поезії - час натхненно-завзятих віршів❤️‍🔥

я жую ментолові гумки життя,
як в рекламі, одразу дві штуки.
дві білосніжні блискучі гумки,
тридцять два (не) білосніжних зуба,
одне (не) блискуче життя.
чи два життя, чи половина життя,
чи люблю я ментолові гумки?

перша гумка - «солодка мʼята».
на доторк як пелюстка тюльпана,
на смак як нічна розмова за чаєм,
на звук як сміх, на запах як травень.
травить
друга гумка - «льодяна мʼята».
на доторк як поверхня автомата,
на смак як земля, на звук як
робота ППО, на запах як лютий.

я малюю олівцем тюльпани,
дістаю з рота гумку і все стираю,
я малюю олівцем сонце,
дістаю з рота гумку і все стираю,
включно з самим олівцем, тож
беру гелеву ручку і малюю дім,
і дістаю з рота гумку, і не стирається,
тільки розмазується… чорнилом
по аркушу моє серце й мої легені,
а мої очі - хмари. починається дощ,
згодом - злива, дім розмокає,
серце лежить на порозі в калюжі,
легені чекають повітря після дощу,

а я чекаю, коли вже нарешті буде
смітник, щоб викинути ту гумку,
але де там. це вам не Харків, тут
ні смітників, ні лавочок, тільки асфальт,
і камери відеоспостереження, що
бачать кожного, хто по дорозі
виплюнув «льодяну мʼяту»,
хто стер нею дім, хто обморозив зуби,
а я й далі жую дві ментолові гумки
і думаю, чи маю право жувати обидві,
і чи буде колись таки на шляху смітник,
і чи серце вдасться дістати з калюжі,
і чи легені взагалі здатні відчути
інакшість повітря після дощу,
і чи «після дощу» колись взагалі буде.

07.04.2025

до речі, маю активний збір на машину для військових 6 полку ССО. буду дуже вдячна за його підтримку🥰🫶

баанка🫙
пост 🗒️

воєнно-буденне

і навіть тримаючись | рівно,
я все ж поволі падаю долі-
лиць. і все сподіваюсь, що
хтось колись переверне горі-
лиць. і все сподіваюсь, що
хтось колись забере усе горе
з лиць. злись! ти маєш право
злитись, тож злись! злийся
з навколишнім середовищем,
злийся з полем, розсипся
насінням волошок і соняшника
скрізь. і все сподівайся, як Леся,
без краплі надії на дії свої і чужі
за всіх тих мертвих, живих і ненароджених. злись!
і все сподівайся, що краплі ті
колись витечуть із великих
пляшок, що раптом відкриються,
тобто відкоркуються, відчиняться,
розгорнуться, розплющаться.
і тектиме надія самим Дніпром,
куди припливе пором і забере
з собою на дно увесь біль,
усі сльози, усю злість, усе горе
з лиць. з усіх безневинних лиць.
злись і все contra spem spero! бо
чи є на світі щось більше за надію?
ніц.
чи є на світі щось менше за надію?
ніц.
чи зможеш, впавши,
залишитись горі-
лиць?
і як це жити, коли вже
не вистачає води для
сліз.

24.04.2025