​​Якщо ви мешкаєте в Києві, то могли звернути увагу на нечисленні, та все ж помітні сіті-лайти із рекламою виставки «Боривітер» в УкрДомі. Великий мозаїчний птах певною мірою є метафорою постаті Алли Горської, чиє повне зібрання творів нині можливо побачити на цій виставці. Це перша настільки масштабна виставка творів художниці, і ми дуууже радимо її відвідати, якщо ви маєте таку можливість, але ще не зробили цього. Нині екватор її показу – вона триватиме до останніх чисел квітня цього року.

Алла Горська є співавторкою того самого вітража, знищеного в червоному корпусі КНУ через недостатню відповідність канонам соцреалістичного мистецтва. Вона лишила по собі яскраву й неординарну мистецьку спадщину, в якій, окрім вітражів та мозаїк, присутні олійні полотна, абстрактні композиції, ескізи декорацій та костюмів для театральних вистав. У гранд-наративі цієї виставки Алла Горська постає яскравою й цікавою особистістю – самобутньою художницею, профі монументального мистецтва, турботливою мамою маленького сина Олеся. Частиною виставки є також фото Алли з рідними й в колі колег та друзів, рукописи, архівні документи. Але найперше – відтворене зображення того самого «Боривітра» - великої мозаїки, знищеної російськими військовими під час бомбардувань Маріуполя минулого року.

Українські шістдесятники, що вдихнули повітря свободи під час хрущовської Відлиги, творили справі цікаве мистецтво, що мало відсилки до наїв-арту, абстракціонізму та спадку бойчукістів, про який обережно почали згадувати у 60-і. Подібно до творів епохи Розстріляного Відродження, це було справжнє, повнокровне і сучасне українське мистецтво, а не етнографічний шкіц. Сміливість художньої мови спонукала їх, і Аллу зокрема, говорити про ті болючі теми з минулого, про які доти знало невелике коло свідків і КГБ, а саме про розстріли у Биківні. Ні для кого не секрет, що десталінізація насправді була досить поверховою, проте група українських митців та інтелектуалів не змогла змовчати, зрозумівши масштаби трагедії. Вважається, що саме це коштувало Аллі Горській життя, а іншим її колегам – строків ув’язнення, нагляду КГБ, безробіття чи відсутності замовлень.

А якщо ви думаєте, кого б підтримати донатом замість філіжанки кави, можна надіслати трішки коштів на ремонт авто військових із батальйону «Свобода», які воюють на донецькому напрямку. Нині зібрана третина суми, тож лишаємо лінк з реквізитами

На ілюстрації до цього посту – акварель Алли Горської «Танок-дует», 1964 р. із фондів Приватного музею українського сучасного мистецтва.

Вітаємо наших підписників з Великоднем! Сподіваємось, ваші пасочки вийшли смачними, а крашанки - гарненькими🙂

Сьогодні в нашому фб ми публікували пост про великодні писанки (і не лише!) із Сербо-Лужиці. А тут до свята опублікуємо невеличке археологічне доповнення з того ж таки сербо-лужицького музею в Баутцені (Будишіні). На цьому фото - копія уламка середньовічної писанки, знайденого у Майсені, в Саксонії. Вочевидь, хтось привіз з Русі 🎁. А ось реконструкція-ескіз серединки поруч - такої знахідки з міста Бранібор, значно північніше. Це від нього походить назва сучасної німецької землі Бранденбург.

​​У нашій рубриці #лінія_оборони від @british_idler ми вже вирушили віртуально на Лівий берег зразка 40-х рр., і тепер у нас на черзі Дарницький район9️⃣, створений у 1935 р.

Із цією місцевістю пов'язано чимало сумних сторінок історії міста. Зокрема, приблизно в цей час тут було зруйновано кілька храмів. У даному разі мова про церкви Феодосія Чернігівського, Трьохсвятительську та Успенську. Деякі з них перевідкрили, але про пряму спадковість говорити не доводиться. Тим більше, що перша з наведених узагалі потім діяла в приміщенні житлового будинку. Для кращого розуміння, знаходилися вони за наступними локаціями: Ялтинська, 5А (згодом у будинку, до 1960-х), Івана Бойка, 1, на перетині вулиць Тальнівської та Урлівської.

Трагічної сторінкою в історії Дарниці часів ІІ Світової є Дарницький концентраційний табір (1941-43 рр.), що призначався для військовополонених та був одним з найбільших на території України. Створений поза межами тодішнього міста, у Дарницькому лісі, він став останнім місцем для понад 65 тисяч осіб. Загалом же через табір пройшло близько кількох сотень тисяч осіб.

Логічною логістичною ціллю для ворожих бомбардувань був Дарницький вокзал, який існував ще з кінця 19 ст. Найбільше жертв було 8 квітня 1944 р., коли загинули залізничники та військові із залізничних частин. Прикметно, що серед встановлених імен жертв бомбардування домінують українці. Тоді загиблих поховали спільно у великій вирві поруч із вокзалом, а вже в 50-х з’явився окремий сквер, куди перемістили поховання, у т.ч. й ранішого часу. У 2013 р. поруч з вокзалом встановили гранітні камені з іменами загиблих, проте, здається, їх мали б уже декомунізувати.

Відомим місцем поховань військових, загиблих у ІІ Св.в. поблизу Дарниці, став Дарницький цвинтар, а точніше, його нова частина, що була виділена під такі поховання у 1947 р. Перепоховання тривали ще у 1970-х.; цвинтар визнано пам’яткою історії. Частиною меморіального комплексу є зенітна гармата, оскільки частина похованих військових, загиблих під час оборони залізниці, були зенітниками.