От скажіть мені, що депутат був від "Слуг народу" і отримав в лоб, бо скумбрія була не по 8

Сотня квадроциклів і один Падре.

Їдуть — не на пікнік.
Ці сотні коліс летять до передової,
а Падре до Полтави.

Армія тримається не на словах, а на ділі.
Бо війна не питає, чи тобі зручно.
Бо в цих легких, маневрених звірях — життя наших захисників.

Це — рекордна передача.
100 квадроциклів — для морпіхів, десанту, аеромобільних і штурмових.
Для штурму, евакуації, підвезення боєприпасів.
15 000 000 грн з рахунків Марина Порошенко. Не зупиняє ані ворог, ані влада, що блокує можливості допомоги.
Боротьба триває.

Ми теж можемо допомагати. По міри сил. Скільки можемо. Але без зупину.

Скидайте, скільки можете.
Допоможіть фронту прямо зараз.

Для Приват24:
🔗 5169 3305 3948 0845
(ГО «Солідарна справа громад»)

Для інших банків:
🔗 5375 4112 1895 1692
(Антоніна Бузіло)

Поки є бензин, віра і колеса — ми не зупинимось.
Бо фронт не чекає.
Бо перемога — це справа нашого життя.
Репост теж допомога.

Могло ж бути гірше…

— Слава Богу, що так, бо могло бути гірше — каже один єврей іншому, стоячи в черзі до газової камери.
— Мойша, хіба може бути щось гірше? — питає той.
— Так, Ізя. Ми могли б бути тими, хто нас туди штовхає.

Ця притча — про головне.
Бути жертвою — страшно.
Але бути катом — ще страшніше.

Справді вільна і щаслива людина ніколи не завдає болю іншим.
Людина з Богом не принижує, не знущається, не шукає винних — бо знає, як болить.

Пекло — це не де нас вбивають.
Пекло — там, де ми самі починаємо вбивати в собі людину.

І тільки ми вирішуємо, з ким ми — з тими, хто навіть у черзі до газової камери перемагає.
Чи з тими нещасними, хто завдає болю іншим.

Різдво Іоана Предтечі — і народження нової України
Сьогодні — Різдво Іоана Хрестителя.
Того, хто прийшов не бути головним, а приготувати шлях для Головного.
Того, хто народився в тиші — щоб згодом загриміти на весь Ізраїль.
Того, про кого сам Христос сказав:
«Із народжених від жінок немає більшого пророка».
Але він народився не просто так.
Він народився для чогось — щоби виправити. Очистити.
Щоби приготувати землю до приходу Світла.
Щоби сказати правду навіть царям.
Щоби бути вірним — і не зламатися.

Так само і ми, українці.
Ми народжуємось зараз. У війні. В крові. В вогні. Серед обстрілів.
Ми не просто захищаємось — ми стаємо новими.

Народження — це завжди біль. Але й завжди — надія.
І як Іоан прийшов приготувати шлях Господеві,
так і ми маємо пройти очищення,
щоб правда, свобода і світло стали тут — не гаслами, а реальністю.

Ми — не жертви. Ми — переможці.
Не тому, що легко. А тому, що не здаємось.

Нас важко сприймає "цивілізований світ", бо ми не вписуємось у зручний шаблон жертви.
Жертва має лише страждати — тоді їй співчувають.

А ми не лише страждаємо. Ми — боремось.

Бо серед народів немає сильнішого за нас.
І це не зрозуміло іншим — але така воля Бога:
не здаватися, бути вірними, боротися.

Іоан Предтеча не був зручним. Але був правдивим.
Так і Україна — більше не буде зручною для тих, хто живе в неправді.

Ми — новонароджені. І ми маємо сказати своє слово.
Бо коли говорить той, хто пройшов пустелю, хто витримав біль і встояв —
його слово має силу.

Святий Іоане, пророче й хрестителю Господній,
моли Бога за нас.

Слава Ісусу Христу! І слава Україні!

#Маршрутка_на_Топольки
Залізна кришечка і золотий дерибан

Поки наші повертаються з полону — з фронту життя, смерті й надії — Полтава повертається до звичних справ: відкати, дерибан і фірмове "аби чого не вийшло".

🎒 Шкільний фронт.
Полтавські школярі знову перемагають у спортивних змаганнях «Пліч-о-пліч». Маленькі герої.

Цього року таки пообіцяли подарунки першачкам. Не тому, що діти важливі, а тому, що вибори наближаються. Хоч з запізненням — але краще хай діти отримають олівці з піар-наклейкою, ніж нічого взагалі.

А от мистецький ліцей ім. Софії Русової— не витримав.
Два роки боротьби батьків та вчителів. Два роки саботажу й холодної байдужості від чиновників.
Єдиний обласний мистецький ліцей Полтавщини — закрили. Влада перемогла дітей. Рішення прийнято.
Бюджет вистояв. Ліцей — ні.

🌳 Парк відпочинку «Антилюдь»
Фотозони закривають, паркани мастять мастилом. Влада бачить в людях загрозу для території, яка мала б бути створена для людей. Екоінспекція — мовчить. Команду "фас" не дали.

🔥 Тепло від щедрості.
«Теплоенерго» передає полтавські модульні котельні іншим громадам. Бо ж у нас усе ідеально. Мабуть, ідеальніше, ніж дозволяє закон збереження енергії. Чужим — модулі. Своїм — відкати.

🍴 Гуляти нікуди, але поїсти буде де.
Павленківський парк отримав нову функцію — під ресторан. Справжній "парк-гриль". Смачно пахне грошима, хоч і не всім.

⚙️ ЖКГ-шна ностальгія.
Пан Чепурко ностальгує за своїм управлінням. Критикує, звісно. Але так, з теплотою. Як батько, що сварить дітей за те, що ті ламають те, що сам збудував на швидку руку.

⚽ Футбольні поля – теж у приватні руки.
Підліткам залишаться дахи, паркани, або TikTok. Про розвиток молоді — це не в нашому департаменті.

📦 Іменні бокси для кришечок.
Геніально. Полтава — місто, де кришечка важливіша за школу. Головне — щоб з іменем кандидата. Бо кришечки — голосують.

А тим часом…
На вулицях падають дерева, діти під колесами, пішоходів — не видно. Хіба на панахиді.
Але влада Полтави живе в паралельному всесвіті. Там є мости, дороги, культурні події й щасливі мешканці.
На рекламному білборді. За бюджетні кошти.

І що залишається нам?

Триматися один одного. Не зраджувати себе. І поки не мовчати. Бо хтось має озвучити зупинки здорового глузду.

Я заплутався. Це той самий брат, якого вбив Порошенко, чи якісь інший?

Чоловік теж людина.

Суспільство: не плач, терпи, будь мужиком.
Біблія: плач, страждай, молися, не соромся бути людиною.

Йосип плакав, коли обіймав братів.
Неемія — коли дізнався про руїни Єрусалима.
Ієремія — коли бачив зруйноване місто.
Єзекія — коли почув про смерть.
Давид — коли втратив сина.
Іов — коли втратив усе.
Петро — коли зрадив.
Павло — коли прощався з братами.
Ісус — коли побачив людський біль.

Ніхто з них не став менш мужнім. Вони стали ближчими до Бога.

Плакати — не слабкість.
Це свідчення, що ти не вмер усередині.
Що серце — ще м’яке.
Що ти все ще живий.
І здатен любити.

Тому — плач.
І будь Людиною. Божим дитям.

Зато есть одна константа в этом мире - Справа Громад везёт на фронт 7 грузовиков помощи. Квадроциклы, ФПВишки, зарядные станции, генераторы.

Грузовики не ездят на пердачной тяге уважаемых долбоящеров, которые высираются про пиар Порошенко под каждым постом с военной помощью. Вот если б ездили на пердачной тяге - было б агонь, хоть какой-то в них был бы смысл, а так нет, нужно заправить пиздилионом литров топлива.

Поэтому опять и снова - кроме нас некому, потрусите свои потрепаные от частого раскрывания гаманці і допоможіть довезти "порошенківський піар" до кінцевого бенефіціара. Який, до речі, страшенно радий такому піару, бо краще їздити на квадроциклі, ніж ходити пішки там, де вовки срать бояться.

А там ще екскаватори треба транспортувати... Подужаємо?

💳 ПРИВАТ24
5169 3305 3948 0845

💳 ІНШІ БАНКИ
5375 4112 1895 1692

🌐 USDT (TRC20)
THXQSYA2s1bKRBgqQaPjgHqW77834GmuDX

🌎 Всі реквізити:
https://spgr.org.ua/uk/donate/

ПетроLive і ПавлоOfficial

У неділю, 29 червня, — святих апостолів Петра і Павла. Перших православних блогерів.
Якби в них був мобільний інтернет — Рим упав би швидше.

Павло — майстер лонгрідів.
Петро — коротко, але прямо в серце.
Обидва — справжні блогери Царства Божого.

Тому ось вам поради, православні:

🔹 Пиши не заради вподобайок, а заради правди.
Павло не чекав, що його листи “зайдуть у сторіс”. Він писав, бо Церкві боліло. І тому його читають дві тисячі років.

🔹 Не бійся редагувати себе.
Петро тричі відмовився, але потім — тричі полюбив. Головне не ідеальний образ, а живе серце.

🔹 Не роби контент із хреста інших.
Не піднімай рейтинг на болю. Павло, коли говорив про страждання, починав із себе. А не з того, “хто знову згрішив”.

🔹 Гнів – не стратегія.
Апостоли могли й різко. Але завжди — з любов’ю. Якщо твій пост лише палає — хай це буде вогонь Духа, а не твого еґо.

🔹 Не будь рупором імперій та гидкої влади.
Петро не співпрацював із прокуратором. Павло не кликав Цезаря на конференцію. Якщо ти пишеш Євангеліє — то ти точно не в мейнстрімі.

🔹 А як же хейт?
Петру казали, що він неграмотний. Павлу — що занадто розумний. Ісусу — що в Ньому біс.
Тож якщо тебе ще не проклинали — можливо, ти просто нічого не кажеш.
Хейт — не завжди поразка.
Іноді — це підтвердження, що ти на правильному боці.

🔹 І нарешті — пиши так, ніби завтра Господь зачитує твій профіль на Страшному Суді.
А Він таки прочитає. Все.

🔹 А головне — не зупиняйся.
Вони писали з темниці та в дорозі.
Ми — з бліндажу, зі сховища, з кав’ярні.
Тож більше світла. Люди чекають не чергового експерта, а живого слова.

Хто має очі — хай читає.
Хто має акаунт — хай говорить та палає вогнем Святого Духа, як Петро і Павло.

І не забудьте в неділю сходити до храму.
Вшанувати першоверховних блогерів.
І подякувати Господу за інтернет.

Ми ніколи не повернемось з війни.

Вона буде нас наздоганяти щодня — у звуках феєрверків, у шрамах, у поглядах з могил, у алеях Героїв, в арматурі, що стирчить з землі, у порожніх вікнах.

І наші діти — не повернуться. Вони народились у країні, де війна — не сюжет, а пейзаж з дитинства. І їм, можливо, буде ще важче.

Ми втомилися, але війна не відпускає. Бо вона — не тільки зовні. Вона — всередині. І саме тому, коли ми приймаємо цей біль, ми насправді відповідаємо Богу:

"Так, Господи, ми тут. Ми не ховаємось. Ми живі. Ми пам’ятаємо".

Нас легко знайти, бо ми - боговидці. Нас бачить Бог.
Він знаходить нас, щоби врятувати.
Друзі — знаходять, щоб обійняти.
Вороги — щоб убити.
Але ми стоїмо.
Ми дякуємо ЗСУ.
Ми дякуємо Богу.
Бо навіть якщо нам судилося померти на порозі Землі Обітованої — ми знаємо, навіщо ми йшли.

Перед нами драбина, і вона побудована з уламків, підбитої техніки, понівечених тіл і зраджених надій — але її вершина веде до Неба.

Бо найвищий щабель — це уповання на Перемогу у Христі.
І подяка Йому за те, що не залишив.

Ангели — поруч. І ми перемагаємо.

All Ukrainian men and women — fighting evil again.
And winning.

Петро і Павло — святі, з якими були проблеми. Як і з усіма справжніми.

Павло свого часу гнав Церкву, вітав катування та вбивство християн, а Петро якось так вже дістав Ісуса своїми "пропозициями", що довелося йому казати: "Відійди від Мене, сатано!". А чого варто зречення Петра?

Інші апостоли були не краще.
Фома принципово не довіряв свідченням інших.
Яків та Іоан, такі гарячі, що звалися "Сини грому" і які то пропонували спалити вогнем самарян, то за мамкіну спідницю ховалися.
Матвій митар.
Симон зилот, тобто політичний радикал.

Коротше кажучи, із усіма апостолами були проблеми. Тільки з Юдою жодної: тихо ходив зі скринькою, слухняно виконував всі настанови - і в результаті не витримав цієї зручної безконфліктності, зрадив Христа й повісився.

У Бога проблеми й з нами — постійно. Ми сумніваємось, зрікаємось, сперечаємось, іноді намагаємось робити вигляд, ніби віримо краще, ніж насправді. Але це все — нормально. Бо не в ідеальності наша святість, а в любові, яка не зраджує навіть тоді, коли падає.

Господь не боїться «важких людей». Він обирає саме таких і їм відкриває Царство.

Тож зі святом, друзі. Зі святом Петра, Павла, Фоми, Іоана, Філіпа, Варфоломія й кожного, хто не вкладається в стандарти "зразкового християнина".

Бог царює не через безпроблемних. А через живих, справжніх, поламаних і перемінених.

Слава Господу Богу нашому — і блогерам Його.

З Днем міста, моя Полтаво!
З новими атаками ворога, з новими руйнуваннями.
Але ми не здаємося.
Вороги можуть розбити вікна, пошкодити інфраструктуру, навіть вбити.
Але вони не здатні залякати нас.

Ходиш до храму? Що ж, тепер найважче — не втратити Бога.

Бо багато хто приходить до Церкви — і губиться в деталях. Де повертатися, як тримати пальці, який пасок "канонічний", яка спідниця "достатньо благочестива", яка зачіска не спокушає. І починається храмова гімнастика з елементами дресс-коду. А серце десь позаду.

Так от. Це не християнство.

Це — релігійна підміна. Те саме, з чого Ісус виганяв торговців з Храму, сварився з фарисеями і розповідав страшні притчі. Бо обряд без серця — це ідолопоклонство. Це коли ти замість живого Бога поклоняєшся формі.

І питаєш, як правильно: так чи так? А Христос каже: «Оце є діло Боже, щоб ви вірували в Того, Кого Він послав» (Ів. 6:29).
Не "розставляли свічки по фен-шую", а вірували, жили в довірі, у стосунках, у любові.

Бо віра — це не хреститися по шаблону, а жива єдність із Тим, Хто тебе полюбив першим. Це страх втратити любов. Загасити живий вогонь, і залишитись з димом.

Хочеш знати, чи ти на правильному шляху? Ось критерій: "Любов довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається..." (1Кор.13)
Оце — твій щоденник духовного життя. Не вбрання, не суворість, не пафос. А любов.

Якщо віра не веде до любові — вона веде в інше місце.

Християнин — це не той, хто правильно перехрестився. А той, в кому живе Христос.

Страшно не переплутати устав поклониів — Бог не образиться.
Страшно знати купу молитов і при цьому зневажати ближнього. Страшно служити ідолу ритуалу.

Ходи в храм. Але головне — не просто входь у двері будівлі, а входь у Життя. У Царство Любові.
І там не питають, скільки разів ти був на вечірні. Там питають, кого ти навчив любити і кому ти себе приніс в жертву любові.

Давно не ділився з вами мудрістю)

Я просто залишу це тут.

По-справжньому щось виторгувати у Бога можуть лише істинні діти Авраама.

Не ті, хто носить правильні одяг та зачіску і вивчив всі служби на пам’ять.
А ті, хто вірить так, що наважується говорити з Богом не з страху, а з любові.

Авраам — не виконувач обрядів.
Авраам — друг Божий, який стоїть перед Господом і торгується з Ним за Содом.
Не за себе — за людей.
Бо любов завжди ходатайствує.
Бо справжня віра — не боїться сперечатися з Богом в ім’я любові.

Мойсей — той, хто стає в пролом між Богом і народом, і каже: "Краще мене викресли з книги Життя, але їх збережи".
Не найманець, не слуга.
Син.
Бо син не боїться навіть грозного голосу Отця — він боїться втратити Його милість.

Справжня віра — не та, що беззаперечно киває головою.
А та, що розпізнає волю Отця навіть у Його гніві, і просить прощення за інших.
Та, що плаче за світ і просить:
— Господи, залиш ще трохи…
— Може, ще трохи плоду принесуть ці дерева.
— Може, ще когось спасеш.

Справжня віра — сповнена дерзновення, бо це не впевненість у собі, а впевненість у любові Бога.
Це — не перелякана покірність, а живий зв’язок, де любов не мовчить.
Де серце б’ється в унісон з Божим Серцем.
І тому просить, і не соромиться просити.

Тільки ті, хто люблять, можуть просити по-справжньому.
Тільки ті, в кому Дух, наважуються сказати:
— Господи, дай нам ще один шанс.

Бо в них уже живе не страх покарання.
А біль Божий за тих, хто ще не прийшов додому.

Тому тільки справжні діти Авраама можуть торгуватися з Богом.
І Бог слухає.

Бо ця суперечка — з любові.
А любов — і є Його воля.

У нас в Полтаві все добре, паніки нема.
Не здаємось.
Переможемо.