Іноді здається, що війна перетворилася для них на декорацію затвердження власної правоти. Коли будь-який неуспіх чи ситуативна поразка перетворюється на зручний спосіб повторити сакраментальне "а я ж казав".
В результаті будь-яка суперечність, яка виникає між офіційним Києвом та іншими столицями, негайно трактується як провина української влади. Будь-який конфлікт – як наслідок помилок українських чиновників. Будь-яка розбіжність у позиціях – як ситуація, в якій не соромно стати на бік "чужого", тому що надто вже велика недовіра до "свого".
Якщо Польща чинить недружньо – винний Київ. Якщо десь у Європі перемагають україноскептики – це провина нашої дипломатії. Якщо у Вашингтоні нам не готові дати все, що ми просимо – лише тому, що пам'ятають про "травневі шашлики".
Якщо Зеленський призначив Залужного – це американці його змусили. Якщо на початку війни ворога не вдалося зупинити на кордоні, то це результат зради. Вершиною цієї позиції є фраза "якби президентом країни була інша людина, війни б не сталося".
Багатьом людям серце замінило голову. У кожній ситуації вони шукають привід полоскотати власне его. Коли бажання почуватися тим, хто має рацію, перемагає інстинкт самозбереження, тоді припиняють боротьбу за живучість корабля. В результаті будь-яка невтішна новина для цього табору стає приводом для мстивої зловтіхи.
Причому ми це вже проходили. Починаючи з 2018-го, коли попереднього президента звинувачували в тому, що він збільшив свій капітал у 82 рази, заробляє на війні, а тому й не закінчив АТО за два тижні, як обіцяв. Так само будь-яке досягнення оголошувалося половинчастим, будь-який неуспіх – катастрофою, а кожне рішення вивчалося виключно з погляду його потенційної корупційної ємності.
Цілком можливо, що якби не війна, Володимир Зеленський уже зараз відчув би на собі всю мінливість народної любові. Табір його споконвічних критиків вже активно б обростав би розчарованими нещодавніми прихильниками. Завищені очікування стають проблемою будь-якого президента, а для багатьох також "звинуватити владу" рівноцінно тому, щоб "виправдати себе".
Якщо влада жахлива – я не йтиму до військкомату. Якщо влада злочинна – я не платитиму податки. Якщо там нагорі сидять зрадники, я маю право на права без обов'язків.
Чужа недосконалість для багатьох починає виступати як універсальне виправдання. І чим грандіозніший масштаб чужого гріха, тим непомітніше на цьому тлі виглядатиме мій власний. Маленька людина випростала плечі на тлі чужої недосконалості. І тримається за цю недосконалість як за щит – щоб не лишитися голим. Якби не анестезія війни – "маленькі люди" на повну силу і публічно поповнювали б лави скептиків, підшукуючи собі нового кумира.
Правда в тому, що українська влада має достатньо гріхів. Вона недооцінювала ризики та наступала на граблі. Не вірить в інститути, воліючи покладатися на персоналії. Не вміє визнавати помилки та вибачатися за них. Вона перевигадує себе заднім числом – не відрізняючись у цьому від абсолютної більшості своїх співгромадян. Ми дивимося на чиновників, гадаючи, що це криві дзеркала, а насправді це звичайні.
Але владними коридорами ходять ті, хто про корупцію, і ті, хто про зміни. Ті, хто про кар'єру, та ті, хто про майбутнє. Там є мстиві та конструктивні. Заздрісні та ті, хто спроможний домовлятися. Професійні та не дуже. Колись ми прийдемо на виборчі дільниці та визначимо, яких людей там було більше. Але для цього потрібна справжня дрібничка. Не програти війну.
А іншої влади на час війни історія для нас не має.
В результаті будь-яка суперечність, яка виникає між офіційним Києвом та іншими столицями, негайно трактується як провина української влади. Будь-який конфлікт – як наслідок помилок українських чиновників. Будь-яка розбіжність у позиціях – як ситуація, в якій не соромно стати на бік "чужого", тому що надто вже велика недовіра до "свого".
Якщо Польща чинить недружньо – винний Київ. Якщо десь у Європі перемагають україноскептики – це провина нашої дипломатії. Якщо у Вашингтоні нам не готові дати все, що ми просимо – лише тому, що пам'ятають про "травневі шашлики".
Якщо Зеленський призначив Залужного – це американці його змусили. Якщо на початку війни ворога не вдалося зупинити на кордоні, то це результат зради. Вершиною цієї позиції є фраза "якби президентом країни була інша людина, війни б не сталося".
Багатьом людям серце замінило голову. У кожній ситуації вони шукають привід полоскотати власне его. Коли бажання почуватися тим, хто має рацію, перемагає інстинкт самозбереження, тоді припиняють боротьбу за живучість корабля. В результаті будь-яка невтішна новина для цього табору стає приводом для мстивої зловтіхи.
Причому ми це вже проходили. Починаючи з 2018-го, коли попереднього президента звинувачували в тому, що він збільшив свій капітал у 82 рази, заробляє на війні, а тому й не закінчив АТО за два тижні, як обіцяв. Так само будь-яке досягнення оголошувалося половинчастим, будь-який неуспіх – катастрофою, а кожне рішення вивчалося виключно з погляду його потенційної корупційної ємності.
Цілком можливо, що якби не війна, Володимир Зеленський уже зараз відчув би на собі всю мінливість народної любові. Табір його споконвічних критиків вже активно б обростав би розчарованими нещодавніми прихильниками. Завищені очікування стають проблемою будь-якого президента, а для багатьох також "звинуватити владу" рівноцінно тому, щоб "виправдати себе".
Якщо влада жахлива – я не йтиму до військкомату. Якщо влада злочинна – я не платитиму податки. Якщо там нагорі сидять зрадники, я маю право на права без обов'язків.
Чужа недосконалість для багатьох починає виступати як універсальне виправдання. І чим грандіозніший масштаб чужого гріха, тим непомітніше на цьому тлі виглядатиме мій власний. Маленька людина випростала плечі на тлі чужої недосконалості. І тримається за цю недосконалість як за щит – щоб не лишитися голим. Якби не анестезія війни – "маленькі люди" на повну силу і публічно поповнювали б лави скептиків, підшукуючи собі нового кумира.
Правда в тому, що українська влада має достатньо гріхів. Вона недооцінювала ризики та наступала на граблі. Не вірить в інститути, воліючи покладатися на персоналії. Не вміє визнавати помилки та вибачатися за них. Вона перевигадує себе заднім числом – не відрізняючись у цьому від абсолютної більшості своїх співгромадян. Ми дивимося на чиновників, гадаючи, що це криві дзеркала, а насправді це звичайні.
Але владними коридорами ходять ті, хто про корупцію, і ті, хто про зміни. Ті, хто про кар'єру, та ті, хто про майбутнє. Там є мстиві та конструктивні. Заздрісні та ті, хто спроможний домовлятися. Професійні та не дуже. Колись ми прийдемо на виборчі дільниці та визначимо, яких людей там було більше. Але для цього потрібна справжня дрібничка. Не програти війну.
А іншої влади на час війни історія для нас не має.
❤265👍212💩23😢11🤬4
Forwarded from Монова (Олена Монова)
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Скидаю капелюха перед авторами відео
❤692👍146😢7
Forwarded from Alpha Centauri | Космос (Paul Potseluev)
Нахіба Ілон Маск все це робить?
TLDR- версія: Мета - створити ядро радикалізованих користувачів, які підтримують кандидатуру республіканців в 2024 році.
Це класична чорнушна передвиборча тактика, яку в Україну колись привіз Пол Манафорт. Не потрібно підтримувати кандидата постійним нагадуванням про нього. Потрібно топити його опонента. Можна робити це персонально - як це робить сам Трамп. А можна тонкіше — за вже вибудованими наративами по краплині підливати масла у вогонь.
Сьогодні Маска хвилюють мігранти, які завтра мільйонами захоплять Америку. Завтра він переймається щодо ядерної війни, єдиний спосіб зупинити яку - змусити Україну домовлятись з РФ. Післязавтра його хвилюють гроші, які могли б йти на техаських бомжів, а йдуть на спорядження, техніку та набої українським захисникам та захисницям.
Маск вміє створювати нові ринки, PayPal, Tesla та SpaceX це чудово демонструють. Зараз він намагається перекрутити роботу медіа. Зверніть увагу, він не роздає інтерв'ю, не висловлює прямо та чітко своїх поглядів. Він створює інфоприводи у власній соц. мережі, де має умовний адмін. ресурс для їхнього підсвічування та підсилення. І ЗМІ це підхоплюють, задаючи тон політичного дискурсу.
Це — небезпечна тенденція, бо вона створює моду на популізм. Маск вручну підсилив голоси різноманітних фріків та конспірологів, створивши навколо себе армію медійних підсосів, кожен з яких тепер має радикальну аудиторію, готову травити будь-кого, на кого ті вкажуть пальцем.
Маск створив найбільшу в історії мережу організованої дезинформації. Наївно думати, що зробив він це через тупість або якісь особливі погляди на життя. Він — бізнесмен, що готовий на будь-які дозволені законом заходи, аби отримати найкращі умови для розвитку свого бізнесу.
Його вже не цікавлять просто гроші. Не цікавить вартість акцій. Його цікавлять ринки, лобізм, політичний вплив. За все, що він робить зараз, перед виборами, він отримає набагато більше можливостей — якщо його ставка зіграє. І саме заради того щоб вона зіграла він надриватиме сраку та продовжуватиме бруднити інформаційний простір.
Маск взяв на озброєння головну зброю Трампа: примітивний, низменний — на рівні інстинктів — популізм, загорнутий в лозунги та меми. І певна частина Республіканської партії (яку він, до речі, цілком офіційно підтримує фінансово) це бачить та занотовує.
За планом Маска все це має вилитись в нові контракти, дозволи, можливість з ноги відчиняти двері в кабінети державних регуляторів та контролюючих органів. Він хоче спростити собі життя та отримати вплив за рахунок життів Українців.
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну в 2022 році Маск дійсно надав нам Старлінки, ввімкнув сервіс на нашій території та дозволив використовувати його у військових цілях. Але дивно було б вважати, що він зробив це через доброту та прагнення когось врятувати.
Це була чудова реклама сервісу — в той момент, коли всі супутникові конкуренти "лягли" через кібератаки (і лягали вже пізніше), Старлінк працював. І американські військові цю роботу оцінили.
Маск би з радістю плюнув на Старлінк в Україні, але, думаю, він зв'язаний якимись офіційними договорами та іншими зобов'язаннями. І не може їх порушити, бо втратить майбутні контракти на надання послуг.
Немає сенсу апелювати до його почуттів. Немає сенсу ображатись та намагатись щось комусь довести в інтернеті. Це тупо не спрацює (хіба що ви просто хочете скинути пару). Україна має працювати з лобістами в США, має працювати з Республіканською партією та військовими.
Адже саме ці люди впливають на рішення Маска. Єдиний запобіжник від його гівна — покровителі в американському уряді. І робота в цьому напрямку ведеться, хоч і досить кволо.
Старлінк працюватиме в Україні. Градус їбантизму Маска зростатиме — аж до виборів восени 2024 року. Все буде так само, як було з Польщею перед її виборами кілька тижнів тому.
Просто будьте до цього готовими.
TLDR- версія: Мета - створити ядро радикалізованих користувачів, які підтримують кандидатуру республіканців в 2024 році.
Це класична чорнушна передвиборча тактика, яку в Україну колись привіз Пол Манафорт. Не потрібно підтримувати кандидата постійним нагадуванням про нього. Потрібно топити його опонента. Можна робити це персонально - як це робить сам Трамп. А можна тонкіше — за вже вибудованими наративами по краплині підливати масла у вогонь.
Сьогодні Маска хвилюють мігранти, які завтра мільйонами захоплять Америку. Завтра він переймається щодо ядерної війни, єдиний спосіб зупинити яку - змусити Україну домовлятись з РФ. Післязавтра його хвилюють гроші, які могли б йти на техаських бомжів, а йдуть на спорядження, техніку та набої українським захисникам та захисницям.
Маск вміє створювати нові ринки, PayPal, Tesla та SpaceX це чудово демонструють. Зараз він намагається перекрутити роботу медіа. Зверніть увагу, він не роздає інтерв'ю, не висловлює прямо та чітко своїх поглядів. Він створює інфоприводи у власній соц. мережі, де має умовний адмін. ресурс для їхнього підсвічування та підсилення. І ЗМІ це підхоплюють, задаючи тон політичного дискурсу.
Це — небезпечна тенденція, бо вона створює моду на популізм. Маск вручну підсилив голоси різноманітних фріків та конспірологів, створивши навколо себе армію медійних підсосів, кожен з яких тепер має радикальну аудиторію, готову травити будь-кого, на кого ті вкажуть пальцем.
Маск створив найбільшу в історії мережу організованої дезинформації. Наївно думати, що зробив він це через тупість або якісь особливі погляди на життя. Він — бізнесмен, що готовий на будь-які дозволені законом заходи, аби отримати найкращі умови для розвитку свого бізнесу.
Його вже не цікавлять просто гроші. Не цікавить вартість акцій. Його цікавлять ринки, лобізм, політичний вплив. За все, що він робить зараз, перед виборами, він отримає набагато більше можливостей — якщо його ставка зіграє. І саме заради того щоб вона зіграла він надриватиме сраку та продовжуватиме бруднити інформаційний простір.
Маск взяв на озброєння головну зброю Трампа: примітивний, низменний — на рівні інстинктів — популізм, загорнутий в лозунги та меми. І певна частина Республіканської партії (яку він, до речі, цілком офіційно підтримує фінансово) це бачить та занотовує.
За планом Маска все це має вилитись в нові контракти, дозволи, можливість з ноги відчиняти двері в кабінети державних регуляторів та контролюючих органів. Він хоче спростити собі життя та отримати вплив за рахунок життів Українців.
З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну в 2022 році Маск дійсно надав нам Старлінки, ввімкнув сервіс на нашій території та дозволив використовувати його у військових цілях. Але дивно було б вважати, що він зробив це через доброту та прагнення когось врятувати.
Це була чудова реклама сервісу — в той момент, коли всі супутникові конкуренти "лягли" через кібератаки (і лягали вже пізніше), Старлінк працював. І американські військові цю роботу оцінили.
Маск би з радістю плюнув на Старлінк в Україні, але, думаю, він зв'язаний якимись офіційними договорами та іншими зобов'язаннями. І не може їх порушити, бо втратить майбутні контракти на надання послуг.
Немає сенсу апелювати до його почуттів. Немає сенсу ображатись та намагатись щось комусь довести в інтернеті. Це тупо не спрацює (хіба що ви просто хочете скинути пару). Україна має працювати з лобістами в США, має працювати з Республіканською партією та військовими.
Адже саме ці люди впливають на рішення Маска. Єдиний запобіжник від його гівна — покровителі в американському уряді. І робота в цьому напрямку ведеться, хоч і досить кволо.
Старлінк працюватиме в Україні. Градус їбантизму Маска зростатиме — аж до виборів восени 2024 року. Все буде так само, як було з Польщею перед її виборами кілька тижнів тому.
Просто будьте до цього готовими.
X (formerly Twitter)
The Alpha Centauri on X
Думаю, час дещо пояснити.
Нахуя Маск все це робить тред🧵
Нахуя Маск все це робить тред🧵
👍307😢25❤15💩2
Я пам'ятаю чергу в київський військкомат у лютому 2022 року.
У ній стояли усі. Молоді та старі, хлопці та дівчата, люди з грошима та ті, хто звик економити. Справжньою драмою для багатьох ставала фраза "Місць більше немає, залиште номер, ми подзвонимо вам". На той момент служба в армії з обов'язку перетворилася на привілей, і люди були готові давати хабарі, щоб потрапити до ЗСУ. На піку комплектування в київській бригаді ТрО служили двадцять тисяч людей – і ми були вісімнадцятою ротою нашого батальйону.
Відтоді минуло дев'ятнадцять місяців. І в країні наростає неминуча напруга між тими, хто в армії, та тими, хто не там. Причина проста: мобілізація в нинішній фазі війни виглядає безстроковою.
Армія продовжує бути основним об'єктом довіри країни, а війна залишається основною тканиною повсякденності. Але люди, яким випало бути "тонкою піксельною лінією" між тилом та ворогом, почуваються у двозначній ситуації.
З одного боку, вони – безумовна еліта суспільства. Носії найбільшого соціального капіталу країни. Представники найважливішої професії в сучасній Україні.
З іншого боку, їхній квиток до армії не має зворотної дати. Кожному з них випало служити "до перемоги". Навіть планові ротації трапляються в житті не кожного підрозділу, а про нові масштабні хвилі мобілізації, що дозволяють відпустити додому тих, хто вже відслужив, поки не йдеться.
Соціологія мало здатна сказати країні про її нову лінію вододілу. Останнє дослідження говорить про те, що більшість українців вважають ознаками патріотів "донатити та волонтерити" (46%), "говорити українською" (45%), а "служба в армії" посіла третє місце (33%). Проте можна припустити, що респонденти, відповідаючи запитання соціологів, називали ті ознаки, під які підпадають вони. І якщо людина не служить, але донатить – цей критерій для неї буде важливий, оскільки дозволить зарахувати себе до патріотів. Якщо запитають тих, у кого в армії близький родич, то служба в армії, ймовірно, буде названа передусім.
Факт залишається фактом – черги до військкомату залишилися в минулому. Важко сказати, чи можливі вони за нинішніх умов. Лютий 22-го був місяцем шоку. Місяцем зламу та очевидної несправедливості. Ця очевидність вимагала реакції – і сотні тисяч людей відреагували на неї, взявши до рук зброю. Не всі, хто залишився в тилу, ховаються від військкома, та абсолютна більшість із тих, хто залишився, навряд чи готова ставати добровольцями, віддаючи перевагу фаталізму. "Закличуть – піду, не закличуть – не піду".
Втім, навіть якби ці черги були – вони навряд чи означали б автоматичну демобілізацію тих, хто вже служить. Колишні АТОшні 14 місяців служби сприймаються сьогодні як теплий ламповий відгук "війни низької інтенсивності". Поки Росія продовжує приховану мобілізацію, навряд чи Україна вирішить скорочувати свою армію.
Ми не знаємо темпів нинішньої планової мобілізації. Не знаємо, скільки людей щомісяця поповнюють Сили оборони країни. Ймовірно, цей процес триває, але при цьому ніяк не впливає на солдатську оптику, бо "домобілізація" не супроводжується демобілізацією. А це означає, що вже сьогодні розмова про службу в армії приречена перетворюватися на дискусію про справедливість.
Ті, від кого залежить тиловий комфорт, живуть у найбільш некомфортних умовах. Ті, завдяки кому країна вижила, платять за це своїм життям. Ті, хто в армії – віддають непропорційно багато, а тому мають право розраховувати на винагороду – якщо не матеріальну, то точно моральну. І найсильніші емоції викликають ті, хто намагається у цей момент просувати протилежну етику. Усі ті, хто розповідає про "армійське рабство", знецінюють людей у формі й живуть за формулою "убезпеч себе за чужий рахунок".
Ідеться про всіх, хто торпедує мобілізацію в Україні. Юристи, які рекламують профільні послуги. Медики, які обіцяють "білий квиток". Перевізники, які готові контрабандою вивезти людину за кордон.
Адміністратори "пацифістських" телеграм-каналів. Блогери, які стверджують про неконституційність того, що відбувається. Люди, які розповідають про лазівки на кордоні.
У ній стояли усі. Молоді та старі, хлопці та дівчата, люди з грошима та ті, хто звик економити. Справжньою драмою для багатьох ставала фраза "Місць більше немає, залиште номер, ми подзвонимо вам". На той момент служба в армії з обов'язку перетворилася на привілей, і люди були готові давати хабарі, щоб потрапити до ЗСУ. На піку комплектування в київській бригаді ТрО служили двадцять тисяч людей – і ми були вісімнадцятою ротою нашого батальйону.
Відтоді минуло дев'ятнадцять місяців. І в країні наростає неминуча напруга між тими, хто в армії, та тими, хто не там. Причина проста: мобілізація в нинішній фазі війни виглядає безстроковою.
Армія продовжує бути основним об'єктом довіри країни, а війна залишається основною тканиною повсякденності. Але люди, яким випало бути "тонкою піксельною лінією" між тилом та ворогом, почуваються у двозначній ситуації.
З одного боку, вони – безумовна еліта суспільства. Носії найбільшого соціального капіталу країни. Представники найважливішої професії в сучасній Україні.
З іншого боку, їхній квиток до армії не має зворотної дати. Кожному з них випало служити "до перемоги". Навіть планові ротації трапляються в житті не кожного підрозділу, а про нові масштабні хвилі мобілізації, що дозволяють відпустити додому тих, хто вже відслужив, поки не йдеться.
Соціологія мало здатна сказати країні про її нову лінію вододілу. Останнє дослідження говорить про те, що більшість українців вважають ознаками патріотів "донатити та волонтерити" (46%), "говорити українською" (45%), а "служба в армії" посіла третє місце (33%). Проте можна припустити, що респонденти, відповідаючи запитання соціологів, називали ті ознаки, під які підпадають вони. І якщо людина не служить, але донатить – цей критерій для неї буде важливий, оскільки дозволить зарахувати себе до патріотів. Якщо запитають тих, у кого в армії близький родич, то служба в армії, ймовірно, буде названа передусім.
Факт залишається фактом – черги до військкомату залишилися в минулому. Важко сказати, чи можливі вони за нинішніх умов. Лютий 22-го був місяцем шоку. Місяцем зламу та очевидної несправедливості. Ця очевидність вимагала реакції – і сотні тисяч людей відреагували на неї, взявши до рук зброю. Не всі, хто залишився в тилу, ховаються від військкома, та абсолютна більшість із тих, хто залишився, навряд чи готова ставати добровольцями, віддаючи перевагу фаталізму. "Закличуть – піду, не закличуть – не піду".
Втім, навіть якби ці черги були – вони навряд чи означали б автоматичну демобілізацію тих, хто вже служить. Колишні АТОшні 14 місяців служби сприймаються сьогодні як теплий ламповий відгук "війни низької інтенсивності". Поки Росія продовжує приховану мобілізацію, навряд чи Україна вирішить скорочувати свою армію.
Ми не знаємо темпів нинішньої планової мобілізації. Не знаємо, скільки людей щомісяця поповнюють Сили оборони країни. Ймовірно, цей процес триває, але при цьому ніяк не впливає на солдатську оптику, бо "домобілізація" не супроводжується демобілізацією. А це означає, що вже сьогодні розмова про службу в армії приречена перетворюватися на дискусію про справедливість.
Ті, від кого залежить тиловий комфорт, живуть у найбільш некомфортних умовах. Ті, завдяки кому країна вижила, платять за це своїм життям. Ті, хто в армії – віддають непропорційно багато, а тому мають право розраховувати на винагороду – якщо не матеріальну, то точно моральну. І найсильніші емоції викликають ті, хто намагається у цей момент просувати протилежну етику. Усі ті, хто розповідає про "армійське рабство", знецінюють людей у формі й живуть за формулою "убезпеч себе за чужий рахунок".
Ідеться про всіх, хто торпедує мобілізацію в Україні. Юристи, які рекламують профільні послуги. Медики, які обіцяють "білий квиток". Перевізники, які готові контрабандою вивезти людину за кордон.
Адміністратори "пацифістських" телеграм-каналів. Блогери, які стверджують про неконституційність того, що відбувається. Люди, які розповідають про лазівки на кордоні.
👍260❤27😢13💩4
Поки одні закривають пробоїни собою, інші намагаються розколупати нові, сподіваючись заробити.
Особливість у тому, що зрив мобілізації – це ключове завдання, яке вирішує воююча сторона. Українське ІПСО допомагає косити від армії російським призовникам. Російське – діє так само в Україні. Будь-хто, хто сьогодні публічно агітує проти мобілізації, – діє на користь Москви. І ступінь щирості того, хто говорить, не має зовсім ніякого значення.
Наша війна надовго. І для того, щоби вести цю війну, Україні потрібні ресурси. Фінансові – що забезпечують працездатність економіки та стійкість тилу. Потрібне озброєння – без якого спроба вести війну втрачає сенс. І потрібні люди, які одягнуть форму та вибиватимуть ворога з окупованих територій. І єдиний ресурс у цьому списку, який ми не можемо отримати від союзників – людський. Гроші нам перерахують. Зброю поставлять. Але єдині люди, які здатні відвоювати нашу країну, живуть в Україні.
У найширшому сенсі ми – свідки заочної дискусії про права та обов'язки. Про взаємини громадянина та держави. Про співвідношення персональної свободи та цінності колективного виживання.
Протягом тривалого часу нормою було концентруватися саме на правах. Країна багатьма сприймалася апріорі як боржник. Вона мала забезпечити маленькій людині хорошу зарплату, гідну пенсію, недорогі та якісні послуги. Стелею обов'язків маленької людини вважалася сплата податків. А потім почалася повномасштабна війна – і окреслила прірву між "маленькими людьми" та звичайними.
Звичайні люди сходили до військкомату. Як мінімум, для того щоб оновити персональні дані, повідомивши армію про власну кваліфікацію, місце проживання та стан здоров'я. Нікому з них не вдасться дорікнути в малодушності – навіть якщо армія в результаті вирішить, що їхні послуги не потрібні, й повістку їм так і не надішле.
А маленькі люди стали заднім числом переписувати свій соціальний контракт із державою. Почали дописувати туди нові пункти та вимоги. І тепер висувають країні нові умови, без дотримання яких у військкомат йти вони не мають наміру.
"Нехай спершу перестануть красти". "А чому депутати не воюють!". "Військкоми хабарі беруть, а мені в армію йти?" Маленька людина підняла на прапори чужі гріхи, сподіваючись, що за ними ніхто не розгледить її власні. Немає сенсу обговорювати її умови, бо це не умови, а виправдання. Маленькі люди – це люди з малою відповідальністю. Їх мучить думка, що вони рівні решті, і вони намагаються зняти з себе відповідальність за власну долю. А тому перекладають цю відповідальність на обставини, що спішно вигадуються.
Мені випадало бачити в армії різних людей. Механіків і айтівців. Таксистів і бізнесменів. Продавців і вчителів. Ніхто з них не був маленькою людиною. Тому що критерієм у цьому питанні є не гроші і не довоєнна посада. Єдино можливий критерій тут – це відповідальність. Та сама, яку ти або береш на себе, або від якої намагаєшся втекти. У першому випадку тобі не потрібні виправдання. У другому – ти з них складаєшся.
Тема справедливості тепер надовго буде нашим супутником. Просто раніше ми її вимірювали капіталами – протиставляючи бідних та багатих. Нині ж ми приречені вимірювати її величиною персональної жертви, принесеної країні. І тому фраза "Що ти робив під час війни?" буде неминучим супутником будь-якої суперечки. Персональні біографії цих років навряд чи визначатимуть юридичні права тих, хто сперечається. Але вони неминуче позначатимуться на легітимності їхньої позиції.
Нам випало жити в суб'єктний період власної історії. Одні наші сучасники стануть пам'ятниками, інші – вулицями. Їхні персональні історії вивчатимуть у школах. Величина причетності до загальної перемоги визначатиметься особистим вкладом кожного. А ті, хто сьогодні обирають стратегію "нічого не робити", стануть нормою в одному випадку.
Якщо ми програємо війну.
Особливість у тому, що зрив мобілізації – це ключове завдання, яке вирішує воююча сторона. Українське ІПСО допомагає косити від армії російським призовникам. Російське – діє так само в Україні. Будь-хто, хто сьогодні публічно агітує проти мобілізації, – діє на користь Москви. І ступінь щирості того, хто говорить, не має зовсім ніякого значення.
Наша війна надовго. І для того, щоби вести цю війну, Україні потрібні ресурси. Фінансові – що забезпечують працездатність економіки та стійкість тилу. Потрібне озброєння – без якого спроба вести війну втрачає сенс. І потрібні люди, які одягнуть форму та вибиватимуть ворога з окупованих територій. І єдиний ресурс у цьому списку, який ми не можемо отримати від союзників – людський. Гроші нам перерахують. Зброю поставлять. Але єдині люди, які здатні відвоювати нашу країну, живуть в Україні.
У найширшому сенсі ми – свідки заочної дискусії про права та обов'язки. Про взаємини громадянина та держави. Про співвідношення персональної свободи та цінності колективного виживання.
Протягом тривалого часу нормою було концентруватися саме на правах. Країна багатьма сприймалася апріорі як боржник. Вона мала забезпечити маленькій людині хорошу зарплату, гідну пенсію, недорогі та якісні послуги. Стелею обов'язків маленької людини вважалася сплата податків. А потім почалася повномасштабна війна – і окреслила прірву між "маленькими людьми" та звичайними.
Звичайні люди сходили до військкомату. Як мінімум, для того щоб оновити персональні дані, повідомивши армію про власну кваліфікацію, місце проживання та стан здоров'я. Нікому з них не вдасться дорікнути в малодушності – навіть якщо армія в результаті вирішить, що їхні послуги не потрібні, й повістку їм так і не надішле.
А маленькі люди стали заднім числом переписувати свій соціальний контракт із державою. Почали дописувати туди нові пункти та вимоги. І тепер висувають країні нові умови, без дотримання яких у військкомат йти вони не мають наміру.
"Нехай спершу перестануть красти". "А чому депутати не воюють!". "Військкоми хабарі беруть, а мені в армію йти?" Маленька людина підняла на прапори чужі гріхи, сподіваючись, що за ними ніхто не розгледить її власні. Немає сенсу обговорювати її умови, бо це не умови, а виправдання. Маленькі люди – це люди з малою відповідальністю. Їх мучить думка, що вони рівні решті, і вони намагаються зняти з себе відповідальність за власну долю. А тому перекладають цю відповідальність на обставини, що спішно вигадуються.
Мені випадало бачити в армії різних людей. Механіків і айтівців. Таксистів і бізнесменів. Продавців і вчителів. Ніхто з них не був маленькою людиною. Тому що критерієм у цьому питанні є не гроші і не довоєнна посада. Єдино можливий критерій тут – це відповідальність. Та сама, яку ти або береш на себе, або від якої намагаєшся втекти. У першому випадку тобі не потрібні виправдання. У другому – ти з них складаєшся.
Тема справедливості тепер надовго буде нашим супутником. Просто раніше ми її вимірювали капіталами – протиставляючи бідних та багатих. Нині ж ми приречені вимірювати її величиною персональної жертви, принесеної країні. І тому фраза "Що ти робив під час війни?" буде неминучим супутником будь-якої суперечки. Персональні біографії цих років навряд чи визначатимуть юридичні права тих, хто сперечається. Але вони неминуче позначатимуться на легітимності їхньої позиції.
Нам випало жити в суб'єктний період власної історії. Одні наші сучасники стануть пам'ятниками, інші – вулицями. Їхні персональні історії вивчатимуть у школах. Величина причетності до загальної перемоги визначатиметься особистим вкладом кожного. А ті, хто сьогодні обирають стратегію "нічого не робити", стануть нормою в одному випадку.
Якщо ми програємо війну.
👍428❤83😢26💩5🤬2
«То что ХАМАС вот-вот перейдет к новым атакам, было понятно экспертам еще несколько месяцев назад. Израиль при посредничестве США в последние годы добился реального прорыва в отношениях с целым рядом арабских стран — его право на существование признали Судан, Марокко, Бахрейн и Объединенные Арабские Эмираты. На финишной прямой находились и переговоры о признании еврейского государства Саудовской Аравией. Саудитов к миру с Израилем во многом вынуждают очень непростые отношения с Ираном.
Сейчас именно правящий дом Саудов, на управляемой которым территории находятся главные мусульманские святыни Мекки и Медины, может претендовать на звание главных властителей исламского мира — то самое звание, которое Иран собирается оспорить (не исключено, что и с помощью ядерного оружия, разработкой которого Тегеран, скорее всего, давно и небезуспешно занят). Саудовская Аравия очень хочет получить гарантии безопасности на случай войны с Ираном от главного своего международного партнера — США. Штаты эти гарантии дать готовы, но с рядом условий. Главное из которых — признание Израиля. Для Ирана саудовско-американский военный союз, явно направленный против него, — это один из худших ночных кошмаров. Ведь он будет означать не только усиление главного в регионе конкурента, но еще и подтолкнет те мусульманские страны, что ориентированы на Саудовскую Аравию, к миру и сотрудничеству с Израилем.
Чем более зловещими и правдоподобными становились слухи о готовности Ирана создать собственную бомбу, тем сговорчивее становились саудиты. К концу лета подписание мира между ними и израильтянами уже казалось делом решенным. И, судя по всему, вот тут-то Иран и его прокси ХАМАС и приняли решение перейти к активным действиям. Действиям, целью которых является демонстрация арабскому миру готовности палестинцев к масштабным боевым действиям и, что, вероятно, еще более важно, демонстрация тому же миру жертв и разрушений в секторе Газа после гарантированных ударов возмездия со стороны Израиля. Всё это должно транслировать простой и понятный лозунг: «Арабы не могут заключать мир с Израилем, который воюет против братьев-палестинцев».
Но если израильтяне осознавали, какая опасность исходит от ХАМАС, если разведка предупреждала о подготовке беспрецедентной атаки на еврейское государство, если международная обстановка свидетельствовала, что эта атака состоится в ближайшее время, то почему власти Израиля ничего не сделали для того, чтобы предупредить такое развитие событий?»
Мацарський написав дуже крутий текст про ХАМАС, Іран, Ізраїль та про те, як стала можливою ця війна
https://theins.ru/politika/265713
Сейчас именно правящий дом Саудов, на управляемой которым территории находятся главные мусульманские святыни Мекки и Медины, может претендовать на звание главных властителей исламского мира — то самое звание, которое Иран собирается оспорить (не исключено, что и с помощью ядерного оружия, разработкой которого Тегеран, скорее всего, давно и небезуспешно занят). Саудовская Аравия очень хочет получить гарантии безопасности на случай войны с Ираном от главного своего международного партнера — США. Штаты эти гарантии дать готовы, но с рядом условий. Главное из которых — признание Израиля. Для Ирана саудовско-американский военный союз, явно направленный против него, — это один из худших ночных кошмаров. Ведь он будет означать не только усиление главного в регионе конкурента, но еще и подтолкнет те мусульманские страны, что ориентированы на Саудовскую Аравию, к миру и сотрудничеству с Израилем.
Чем более зловещими и правдоподобными становились слухи о готовности Ирана создать собственную бомбу, тем сговорчивее становились саудиты. К концу лета подписание мира между ними и израильтянами уже казалось делом решенным. И, судя по всему, вот тут-то Иран и его прокси ХАМАС и приняли решение перейти к активным действиям. Действиям, целью которых является демонстрация арабскому миру готовности палестинцев к масштабным боевым действиям и, что, вероятно, еще более важно, демонстрация тому же миру жертв и разрушений в секторе Газа после гарантированных ударов возмездия со стороны Израиля. Всё это должно транслировать простой и понятный лозунг: «Арабы не могут заключать мир с Израилем, который воюет против братьев-палестинцев».
Но если израильтяне осознавали, какая опасность исходит от ХАМАС, если разведка предупреждала о подготовке беспрецедентной атаки на еврейское государство, если международная обстановка свидетельствовала, что эта атака состоится в ближайшее время, то почему власти Израиля ничего не сделали для того, чтобы предупредить такое развитие событий?»
Мацарський написав дуже крутий текст про ХАМАС, Іран, Ізраїль та про те, як стала можливою ця війна
https://theins.ru/politika/265713
The Insider
Профессия — террорист. Как ХАМАС захватил власть в секторе Газа и почему Израиль оказался не готов к нападению
Палестинский ХАМАС развязал крупнейшую за несколько десятилетий войну против Израиля, счет погибших в которой уже идет на сотни. Впервые боевики смогли взять под свой контроль и даже некоторое время удерживать несколько израильских поселений. Прежде столь…
👍365❤34💩1
У Паші «Паштета» Белянського виходить книжка. «Бабуся вмирати не любила». Відкрито передзамовлення
Відразу попереджу - я упереджений. Я люблю цю книгу з того часу, як прочитав рукопис.
У ній багато чесного та смішного, щирого та впізнаваного. Ця книга проситься на кіноекран чи в театр, її хочеться не лише перечитувати, а й дарувати друзям. А ще – вона про нашу країну.
Бо будь-яка країна – це люди, а «Бабуся» дає можливість зазирнути в реальність українського шахтарського селища всім тим, хто там ніколи не був. У ній багато автобіографічного – тому що у цьому селищі народився автор. Завдяки цій книзі я також у ньому побував. Тепер ваша черга.
А ще – це найкраща книга для осені
https://vivat-book.com.ua/babusya-vmirati-ne-lyubila.html
Відразу попереджу - я упереджений. Я люблю цю книгу з того часу, як прочитав рукопис.
У ній багато чесного та смішного, щирого та впізнаваного. Ця книга проситься на кіноекран чи в театр, її хочеться не лише перечитувати, а й дарувати друзям. А ще – вона про нашу країну.
Бо будь-яка країна – це люди, а «Бабуся» дає можливість зазирнути в реальність українського шахтарського селища всім тим, хто там ніколи не був. У ній багато автобіографічного – тому що у цьому селищі народився автор. Завдяки цій книзі я також у ньому побував. Тепер ваша черга.
А ще – це найкраща книга для осені
https://vivat-book.com.ua/babusya-vmirati-ne-lyubila.html
👍367❤85😢2
Forwarded from Шрайк
Откровенно хреновые тенденции из опроса КМИС.
1) "Власть и армия конфликтуют". Год назад было 14%, сейчас 32%.
2) "Запад устал от Украины и принуждает к уступкам". Год назад было 15%, сейчас 30%.
Такое ощущение, что опрашиваемые российское ТВ посмотрели. Но ведь не смотрели, эта дрянь проникает по другим каналам.
По моим наблюдением, где-то в августе-сентябре произошел перелом в общественном сознании, приблизилась та самая "усталость от войны".
Отражение этого мы и видим в опросе. Общественный иммунитет ослаб и стал более уязвим к вбросам, дающим простые ответы на сложные вопросы.
Но ведь кроме российских пропагандистов есть куча родных любителей хайпануть на подобных темах.
Поэтому я бы попросил всех включить мозг, и вспомнить, что на кону судьба страны. Вы сейчас хайпанете, а потом будете удивляться, а как же так получилось.
После войны для хайпа будет раздолье, хватит каждому. А пока не надо.
1) "Власть и армия конфликтуют". Год назад было 14%, сейчас 32%.
2) "Запад устал от Украины и принуждает к уступкам". Год назад было 15%, сейчас 30%.
Такое ощущение, что опрашиваемые российское ТВ посмотрели. Но ведь не смотрели, эта дрянь проникает по другим каналам.
По моим наблюдением, где-то в августе-сентябре произошел перелом в общественном сознании, приблизилась та самая "усталость от войны".
Отражение этого мы и видим в опросе. Общественный иммунитет ослаб и стал более уязвим к вбросам, дающим простые ответы на сложные вопросы.
Но ведь кроме российских пропагандистов есть куча родных любителей хайпануть на подобных темах.
Поэтому я бы попросил всех включить мозг, и вспомнить, что на кону судьба страны. Вы сейчас хайпанете, а потом будете удивляться, а как же так получилось.
После войны для хайпа будет раздолье, хватит каждому. А пока не надо.
👍435😢55❤10🤬9
Був в Острозькій академії. Там до мене підійшла 19-річна дівчина. Сказала, що ми земляки, що вона з Феодосії. Розповіла, як напередодні повномасштабної війни потай вчила українську та історію України, щоб вступити до українського вишу. Вивчила. Вступила.
Поруч стояв ректор. Почув нашу розмову з нею. Підійшов і розпорядився перевести її на меценатську програму
Поруч стояв ректор. Почув нашу розмову з нею. Підійшов і розпорядився перевести її на меценатську програму
👍838❤394😢5💩2
Перша відпустка з 25.02. Поїхав у Франкфурт. Як відомо, єдиний туроператор для українських чоловіків це ЗСУ. Хочеш мандрувати - мобілізуйся
У Франкфурті хмарно і дощ. І літаки. Вони над хмарами, їх не можна побачити, але ти їх чуєш
Здогадайтесь, як я відреагував на звук
У Франкфурті хмарно і дощ. І літаки. Вони над хмарами, їх не можна побачити, але ти їх чуєш
Здогадайтесь, як я відреагував на звук
❤499😢157👍71💩5
На Франкфуртському книжковому ярмарку в мене запитали, де український Гемінґвей
Сказав їм, що український Гемінґвей прямо зараз сидить у окопі під Авдіївкою та сподівається, що в українського Ремарка, який командує мінометною батареєю, вистачить БК
Сказав їм, що український Гемінґвей прямо зараз сидить у окопі під Авдіївкою та сподівається, що в українського Ремарка, який командує мінометною батареєю, вистачить БК
❤879👍220😢31
Forwarded from Шрайк Ньюс
Давайте разберемся с республиканцами, желающими стать спикером Палаты представителей.
Сегодня, напомню, конгрессмены-республиканцы будут в третий раз выбирать своего кандидата в спикеры. Первым был Скализ, но он снял свою кандидатуру еще до голосования в зале, вторым - Джордан, который провалился 3 раза. И вот сегодня еще одна попытка.
На картинке я отметил, как каждый из 8-ми претендентов относится к поддержке Украины по шкале от A (максимально поддерживает) до F (полностью против).
Нам нужно болеть за Тома Эммера и Остина Скотта.
А Дональдс, Херн и Джонсон нас совсем не устраивают.
Кстати, все представленные претенденты, кроме Эммера и Скотта, в январе 2021 проголосовали за отмену сертификации выборов президента. То есть поддержали мульку Трампа о фальсификации выборов.
Сегодня, напомню, конгрессмены-республиканцы будут в третий раз выбирать своего кандидата в спикеры. Первым был Скализ, но он снял свою кандидатуру еще до голосования в зале, вторым - Джордан, который провалился 3 раза. И вот сегодня еще одна попытка.
На картинке я отметил, как каждый из 8-ми претендентов относится к поддержке Украины по шкале от A (максимально поддерживает) до F (полностью против).
Нам нужно болеть за Тома Эммера и Остина Скотта.
А Дональдс, Херн и Джонсон нас совсем не устраивают.
Кстати, все представленные претенденты, кроме Эммера и Скотта, в январе 2021 проголосовали за отмену сертификации выборов президента. То есть поддержали мульку Трампа о фальсификации выборов.
👍125😢11❤1
Масі Найєм та його команда зробили правовий Навігатор для військових
Фактично це повний гайд по питанню - як долати українську паперову армію. Вони зібрали в одному місці усю інфу про армійську бюрократію.
– про документи
– відпустки
– направлення на лікування
– оскарженням дій командира
– про види відповідальності
Щиро раджу ділитись цим посиланням з усіма, хто в ЗСУ
https://navigator.pryncyp.com/serviceman
Фактично це повний гайд по питанню - як долати українську паперову армію. Вони зібрали в одному місці усю інфу про армійську бюрократію.
– про документи
– відпустки
– направлення на лікування
– оскарженням дій командира
– про види відповідальності
Щиро раджу ділитись цим посиланням з усіма, хто в ЗСУ
https://navigator.pryncyp.com/serviceman
navigator.pryncyp
Військовим | Правовий навігатор
👍246❤47💩6😢1
Forwarded from Юрій Богданов
Шановні, застосовуйте трохи масштабування при аналізі подій.
Бо якщо чеплятися за кожну локальну «погану новину», ви не бачите загальної картини. Якою б вона не була - оптимістичною чи песимістичною.
В підсумку втрата села чи необхідність для адміністрації Байдена додатково петляти в Конгресі буде сприйматися не як виклик, який можна вирішити. А як привід палати в істериці чи волати про зраду.
В результаті ви будете ігнорувати тенденції за набором окремих новин.
Знищення сотен одиниць ворожої техніки як тенденцію, атаки глибокого тилу як тенденцію, надання atacms чи підготовка пілотів для f16. Тобто протяжні процеси ви будете несвідомо ігнорувати.
Або, якщо з негативних тенденцій, глобальне посилення запиту на «сильну руку» не будете помічати.
В підсумку матимете спотворену картину світу і будете жити в полоні слідкування за кожною новиною. Яка може бути емоційно відчутною в моменті, але її зміст і суть ви будете трактувати ірраціонально.
Боятися не того. Чекати не того. І замість допомоги війську, роботи, служби будете скролити новинну стрічку в пошуках заспокійливого чи збуджуючого.
Не треба так.
Підписатися на Богданова
Бо якщо чеплятися за кожну локальну «погану новину», ви не бачите загальної картини. Якою б вона не була - оптимістичною чи песимістичною.
В підсумку втрата села чи необхідність для адміністрації Байдена додатково петляти в Конгресі буде сприйматися не як виклик, який можна вирішити. А як привід палати в істериці чи волати про зраду.
В результаті ви будете ігнорувати тенденції за набором окремих новин.
Знищення сотен одиниць ворожої техніки як тенденцію, атаки глибокого тилу як тенденцію, надання atacms чи підготовка пілотів для f16. Тобто протяжні процеси ви будете несвідомо ігнорувати.
Або, якщо з негативних тенденцій, глобальне посилення запиту на «сильну руку» не будете помічати.
В підсумку матимете спотворену картину світу і будете жити в полоні слідкування за кожною новиною. Яка може бути емоційно відчутною в моменті, але її зміст і суть ви будете трактувати ірраціонально.
Боятися не того. Чекати не того. І замість допомоги війську, роботи, служби будете скролити новинну стрічку в пошуках заспокійливого чи збуджуючого.
Не треба так.
Підписатися на Богданова
👍364❤60
Forwarded from Юрій Богданов
Роберт Фіцо 2018 з ганьобю був звільнений з посади за те, що його партія і уряд попалися на зв'язку з італійською мафією.
Вони разом пиляли гроші від фондів Європейського Союзу. Замазаними були особиста помічниця Фіцо, колишня супермодель (не жарт), його заступник в Уряді, його заступник в партії.
І це стало відомо через перше в історії країни вбивство журналіста - Яна Куцака, та його дівчини.
2023 року партія Роберта Фіцо виграла вибори і він знову очолив уряд Словаччини.
І Роберт Фіцо відразу доєднався до Орбана у протидії допомозі України (і торгах з ЄС за фонди для Словаччини в обмін на допомогу нам) з посиланням на коруцію у нас.
За що я люблю життя так це за іронію.
Підписатися на Богданова
Вони разом пиляли гроші від фондів Європейського Союзу. Замазаними були особиста помічниця Фіцо, колишня супермодель (не жарт), його заступник в Уряді, його заступник в партії.
І це стало відомо через перше в історії країни вбивство журналіста - Яна Куцака, та його дівчини.
2023 року партія Роберта Фіцо виграла вибори і він знову очолив уряд Словаччини.
І Роберт Фіцо відразу доєднався до Орбана у протидії допомозі України (і торгах з ЄС за фонди для Словаччини в обмін на допомогу нам) з посиланням на коруцію у нас.
За що я люблю життя так це за іронію.
Підписатися на Богданова
👍359🤬111😢51❤6