причиною видалення з твітера стало те, що я почала туди втікати від дисертації. але якби я хоча б там отримувала якийсь затишний куточок, так ні, я отримувала там лише роздратування і відразу від вимушеного вуаєризму чужої дурості.
з іншого боку, я почала думати, наскільки навіть сама академія, яка не є прибутковою галуззю від слова взагалі залежна від цифр, без них нікуди, це правда, але коли я кажу, що написала сторінку тексту, люди не розуміють, наскільки це багато для мене, коли я перечитую кожне речення, щоб зробити плавні переходи, викристалізувати думку, коли ж мені треба фокусуватися насправді на кількості, а не на якості, і це дуже фруструє.
з іншого боку, я почала думати, наскільки навіть сама академія, яка не є прибутковою галуззю від слова взагалі залежна від цифр, без них нікуди, це правда, але коли я кажу, що написала сторінку тексту, люди не розуміють, наскільки це багато для мене, коли я перечитую кожне речення, щоб зробити плавні переходи, викристалізувати думку, коли ж мені треба фокусуватися насправді на кількості, а не на якості, і це дуже фруструє.
❤50
Завершую черговий день черговими 4 сторінками дисертаційного тексту, пишучи який мені вдалося розказати про дисципліну старого тіла і його інституціоналізацію. Сьогодні було інтересно працювати, бо я була зла на Шарко. Ні, це не лише душ😒а й французький психіатр, який, отримавши у підпорядкування одну з найстаріших лікарень, перетворив її на вʼязницю (у фукіанському сенсі теж) для жінок. Ще він прочитав 21 лекцію про старість, які базувалися на його спостереженнях за старими жінками. І шо? Знаєте, дуже зручно🙄Запроторених до лікарні хворих жінок всіх рівняти під одну лінійку, просто бо вони старі, а якщо старі, то хворі. Так і витворився надзвичайний медико-культурний парадокс: старе тіло є патологічним за замовчуванням, але ця патологія є нормальною, бо тіло ж старе🤪
Ну і не просто ж так його лікарню називали столицею жіночих страждань. Очевидно🤧
Ну і не просто ж так його лікарню називали столицею жіночих страждань. Очевидно🤧
❤37🤯2
Учора не написала ні сторінки, сьогодні пішло 5 годин на 4 сторінки. І я залишилася наодинці із виконаним планом письма, зіжмаканими папірцями і абсолютно порожньою головою опісля дня роботи
❤42
доволі тривалий час я думала над тим, чому в українській мові настільки закоренилися слова "дід" і "баба" на позначення старих людей, які не є нашими родичами, бо ми можемо так називати буквально чужих незнайомих людей. в розрізі жіночої старості мене це інколи навіть дратувало, бо старі жінки можуть і не мати дітей чи онуків, чого це вони одразу баби🤨
учора знайшла про це невеличку статтю від історикині Ірини Батирєвої, яка змусила переглянути моє ставлення до цих лексем. справа в тім, що в традиційній українській культурі дідами і бабами називали як конкретних родичів старого покоління, так і використовували ці слова на позначення пращурів роду, цим самим оживляючи їх і включаючи їх у міжґенераційний ланцюг взаємин.
якось мала розмову з паном професором-фольклористом про те, скільки років було Наталці Полтавці, що її матір називали старою, а ще чому це найчастіше діти в казках народжувалися саме в діда і баби, а не батька і матері. якщо ж дивитися на діда і бабу як символічних родоначальників (простіть за патос), то тоді питань нема, а Терпилисі було десь ледь 40, тож старістю там і не пахло, але важка фізична праця і виснажливі умови життя рано зістарювала жінок (та й чоловіків).
окрім того, дідом та бабою часто називали важливі обрядові предмети, а також дід, наприклад, у слов'янських народів часто виступав як репрезентація Бога (колись я читала низку сербських легенд у працях Драгоманова саме з такою сюжетною лінією).
тож хочемо ми цього чи ні, бодріяр трошки помилився, кажучи, що слова зовсім втратили зв'язок зі своїми позначниками, тому виникають ситуативно. а от і ні, кажуть йому українські дід і баба.
учора знайшла про це невеличку статтю від історикині Ірини Батирєвої, яка змусила переглянути моє ставлення до цих лексем. справа в тім, що в традиційній українській культурі дідами і бабами називали як конкретних родичів старого покоління, так і використовували ці слова на позначення пращурів роду, цим самим оживляючи їх і включаючи їх у міжґенераційний ланцюг взаємин.
якось мала розмову з паном професором-фольклористом про те, скільки років було Наталці Полтавці, що її матір називали старою, а ще чому це найчастіше діти в казках народжувалися саме в діда і баби, а не батька і матері. якщо ж дивитися на діда і бабу як символічних родоначальників (простіть за патос), то тоді питань нема, а Терпилисі було десь ледь 40, тож старістю там і не пахло, але важка фізична праця і виснажливі умови життя рано зістарювала жінок (та й чоловіків).
окрім того, дідом та бабою часто називали важливі обрядові предмети, а також дід, наприклад, у слов'янських народів часто виступав як репрезентація Бога (колись я читала низку сербських легенд у працях Драгоманова саме з такою сюжетною лінією).
тож хочемо ми цього чи ні, бодріяр трошки помилився, кажучи, що слова зовсім втратили зв'язок зі своїми позначниками, тому виникають ситуативно. а от і ні, кажуть йому українські дід і баба.
❤35
маю до початку жовтня дописати розділ, підготувати доповідь на конференцію і з нуля написати статтю в науковий журнал, тож вирішила замість цього всього купити сукню на ту ж таки конференцію, до якої взагалі не готова. хі-хі-хі....
💅38❤4😨1